В освітній сфері України немає, мабуть, нині питання, гострішого за впровадження зовнішнього тестування. Дискусія навколо нього набуває все нових обертів. Дров у багаття підклав своїм указом і президент. За неповний навчальний рік експеримент має поширитися на всю країну. Чи можливо в настільки стислі терміни впровадити зовнішнє тестування (ЗТ) у масштабах усієї України? А може, краще було б упроваджувати його поетапно, протягом 2006—2007 рр., щоб уникнути шокової терапії для системи освіти?
Єдиний письмовий іспит для випускників шкіл/абітурієнтів, який має проводити незалежна організація, викликає силу-силенну запитань, однозначних відповідей на які поки що немає. Звісно, це дає суспільству серйозний привід для занепокоєння. Зокрема вчителів хвилює зниження авторитету школи в оцінюванні знань. Вузівську професуру — те, що не зможуть формувати контингент своїх студентів. Ну, а хлопці й дівчата, а також їхні батьки просто розгублені. Що чекає на них через рік? Як до цього готуватися? Вчителі знизують плечима... Держава ж чогось хоче, але при цьому таємничо мовчить. Чи не тому, що ще не визначилася з власними бажаннями?
На сторінках «ДТ» публікувалися різні думки як прихильників, так і противників упровадження зовнішнього тестування. Наша розмова — з людьми, котрі знають ізсередини його «кухню», достоїнства й підводні камені. Це — Лілія ГРИНЕВИЧ, директор Центру тестових технологій — проекту Міжнародного фонду «Відродження», і Альгірдас ЗАБУЛІОНИС, старший консультант Anglia Assessment Ltd, незалежної компанії, що надає консультативні та тренінгові послуги в галузі оцінювання інститутам і організаціям.
— Як ви вважаєте, чи готова Україна до впровадження зовнішнього тестування на загальнодержавному рівні?
А.З. На мою думку, систему зовнішнього тестування як таку в Україні поки що не сформовано. У вашій країні немає ні давніх традицій тестування, як в Англії, ні каркаса законодавчих норм, на основі яких можна було б розбудовувати систему, як, наприклад, у Латвії. Є величезне бажання, ентузіазм. Є ідеї, напрацювання, результати експериментів. Є, зрештою, зарубіжний досвід, який можна використати…
Л.Г. На основі всього цього Центром тестових технологій була розроблена концепція зовнішнього оцінювання для нашої країни. Проте нормативно-правова база ще не готова, не затверджено проект постанови Кабміну. І ми не можемо навіть чітко сказати, якою бачить модель зовнішнього тестування український уряд.
А.З. Зараз шукається компроміс між бажаним і можливим. У цьому пошуку беруть участь і абітурієнти, і їхні батьки, і школи, і вузи, і центри тестування, і державні мужі. Коли компроміс буде чітко зафіксовано хоча б на папері, можна буде аналізувати переваги й недоліки.
— Розкажіть, будь ласка, про ваше бачення зовнішнього тестування у нашій країні. Насамперед, для кого воно має проводитися — тільки для абітурієнтів чи для всіх випускників?
Л.Г. Ми пропонуємо, щоб 2006 року тестування проходили лише ті, хто прагне вступити до вищих навчальних закладів. Це близько 85% наших випускників, тому можна стверджувати, що результати дадуть досить об’єктивну картину ефективності середньої освіти, а також покажуть різницю між навчанням у різних школах, селі й місті тощо.
— Тести — на папері чи на комп’ютері?
Л.Г. У більшості країн практикується тестування на паперових носіях. Ми схилялися до цієї моделі і протягом трьох років проводили експеримент із розробки технології зовнішнього оцінювання на паперових носіях. Та наскільки ця модель може спрацювати 2006 року в такій великій країні, як Україна? Адже потрібно надрукувати величезну кількість тестів, і так, щоб не сталося витоку інформації (наприклад, робити це за кордоном, як Грузія — у Великій Британії), доправити їх на місце тестування, а потім — на місце перевірки. Тому ми бачимо великі ризики цієї системи. Інший, альтернативний варіант — комп’ютерне тестування у відповідних навчально-екзаменаційних центрах по всій країні, що краще з погляду захисту інформації, але теж має свої недоліки.
— Чи вдасться при цьому уникнути величезних черг?
Л.Г. Це вже питання розведення тестування у часі, — абітурієнту мають чітко сказати, куди й коли йому прийти. Є інші проблеми. З одного боку, створення такої величезної інфраструктури потребує фінансових витрат на неї, а з іншого — рівень комп’ютерної грамотності наших випускників далекий від бажаного. Адже в Україні є такі старшокласники, які комп’ютер ніколи в житті не бачили. Отже, щоб система почала діяти в червні, щонайпізніше з березня потрібно провести пробне тестування, і не одне, всіх потенційних абітурієнтів, які ніколи не працювали з комп’ютером. А отже, в нас практично немає часу, терміни дуже обмежені.
— Багатьох хвилює питання збереження у секреті змісту тестів. Усе-таки в людей, котрі працюють над ними, можуть бути діти, онуки, діти друзів, які теж збираються вступати…
А.З. А чому ви думаєте, що в Україні не знайдеться кілька чесних, незацікавлених людей? Хіба секретність — проблема лише освіти? Є ж державні, військові таємниці, що зберігаються і не розголошуються. У цьому плані українська система освіти не наражається на якусь нову перешкоду. Вона успішно долається у Словенії, Польщі, Чехії, Латвії, Литві, Естонії, Грузії…
Л.Г. Фахівці, які беруть участь у розробці тестів, зобов’язуються не розголошувати конфіденційну інформацію. Зазвичай цих людей, які бачили цілий тест або, частіше, його частину, небагато, й у разі витоку інформації коло підозрюваних досить вузьке.
А.З. Корупція при вступі — проблема ментальності нашого пострадянського суспільства. В Америці завдання боротьби з нею при впровадженні тестування не ставилося взагалі. Є набагато важливіша мета: створити рівні умови для подальшого розвитку всіх абітурієнтів, незалежно від соціального статусу і заможності їхніх родин. Однакові за складністю завдання, однакові та прозорі умови складання і перевірки тестів це гарантують.
— Чи потрібно публікувати завдання тестів після того, як відбулося тестування?
А.З. У країнах, де розробкою і впровадженням тестів займаються приватні компанії, у їхніх інтересах свято зберігати комерційну таємницю. У США було пред’явлено позов до такої компанії за необнародування тестових завдань. У результаті в одному зі штатів суд постановив їх публікувати.
Наші центри існують на державні кошти, тому не застосовувати тести в навчальному процесі після їх використання немає сенсу. Пред’явивши тест громадськості, ви засвідчуєте, що ваш продукт — високої якості, а також подаєте знак учителям, на що потрібно орієнтуватися.
— Та чи не зосередяться учні виключно на розв’язанні тестів замість того, щоб опановувати загальний матеріал за програмою?
А.З. Якщо публікувати лише збірки запитань-відповідей, які трапляться у тесті, звісно, ніхто не вчитиме нічого, крім таких збірок. Та якщо описувати програму іспиту точними, але загальними словами: які навички тестуватимуться, яке коло тем зі шкільної програми буде охоплено, — абітурієнт знатиме, на що йому орієнтуватися.
— Поговоримо про перевірку тестових завдань. Завдання множинного вибору, звичайно, ефективніше обробляти на комп’ютері. А як щодо творчих завдань, де потрібно написати свою думку, довести щось?
А.З. Слід враховувати, скільки людей складають тест, скільки часу відведено на перевірку. В Америці, де тестування проходять мільйони хлопців і дівчат, його намагаються «втиснути» у формат multiple choice. Та, звісно, тест на знання рідної мови навряд чи складе той, хто вміє лише зафарбовувати квадратики. Потрібен бодай невеличкий твір. Також, наприклад, і в математиці важливо, вгадав учень результат чи вивів із допомогою формул. Комп’ютер не може оцінювати рукописний текст. Тому розгорнуті відповіді на запитання, звісно, закодовані, має перевіряти педагог. А результати «ручної» перевірки буде занесено до комп’ютерної бази даних разом із усіма іншими.
— Кожен вуз має свою специфіку. Вимоги до знань абітурієнта у класичному університеті і якомусь прикладному вузі, звичайно, різняться. Чи можуть вузи влаштовувати додаткові іспити після тестування, щоб обрати кращих із кращих?
А.З. За вузами має залишитися творчий конкурс. Приймати до театрального людину без акторських здібностей, а на журналістику — бездарного графомана тільки за результатами загального зовнішнього тестування, звісно ж, нерозумно. Проте дублювати іспити зі шкільних предметів недоцільно. Адже від абітурієнта потрібне лише гарне знання шкільної програми, що перевіряється на зовнішньому тестуванні.
— Коли наш випускник зі звичайної загальноосвітньої школи приходить на підготовчі курси, скажімо, до технічного вузу, він буває шокований обсягом нової інформації, про яку у школі й гадки не мав…
Л.Г. Справді, зараз для вступу на деякі спеціальності абітурієнту потрібно стільки додаткової інформації, що потім він усе це повторно вивчає на першому курсі вузу. Проблема — у неузгодженості вимог шкіл і вузів до змісту екзаменаційних завдань. Нам необхідно навести міст між школою і вищим навчальним закладом. Для цього за круглим столом мають зібратися працівники вузів, представники академічної сфери, вчителі-практики, котрі мають уявлення про реальний процес навчання у середній школі, і разом виробити загальний стандарт. Це і школу стимулювало б, і вузи утримало від надмірних вимог.
А.З. До речі, система освіти в Америці одержала поштовх до розвитку, коли батьки почали… позиватися до шкіл. Наприклад, через те, що дитині не вичитали певну тему, тому їй було важко при вступі. Вчитель має відповідати за підготовку свого учня.
— Хто братиме участь у розробці тестів? Наприклад, цього року в київських вузах абітурієнтам сказали, що тести розроблені за участі академічних інститутів...
— Розробкою тестів можуть займатися і вчителі, й викладачі вузів, і вчені, тут головне — глибокі знання плюс талант до створення тестових завдань. Не важливо, академік ти чи педагог-практик. Або ти вмієш це робити, або ні.
Очевидно, що в ситуації, коли результат тесту вирішує долю людини, завдання мають бути апробовані, щоб вони не містили нечітких відповідей, неоднозначних трактувань, помилок тощо. У випадку комп’ютерного тестування варіантів тесту буде набагато більше, ніж у випадку паперового. Тут також потрібен обережний підхід. Деякі університети випадковим чином генерують тестові завдання зі своєї бази даних. У результаті в одній аудиторії використовуються варіанти, непорівнянні за складністю. Абітурієнт потрапляє в залежність від сліпого випадку. Цього не можна допускати.
— Чи означає це, що варіант тесту має бути один-єдиний?
Л.Г. Ні. Та якщо ми говоримо про рівність умов, завдання варіантів мають бути аналогічними за складністю. Тому потрібні фахівці зі стандартизації або ж застосування методик шкалювання результатів. Ми вбачаємо своє завдання у тому, щоб навчити педагогів методик інтерпретації результатів, пояснити їх важливість і необхідність. На жаль, наука про педагогічні вимірювання в Україні тільки починає зароджуватися...
На закінчення хотіла б нагадати: часу до вступної кампанії-2006 залишилося обмаль. Гадаю, настав критичний момент для чіткого політичного рішення: будемо ми це робити на національному рівні чи не будемо? Поетапно чи відразу? Є в нас на це ресурси чи немає? Якщо вирішуємо впроваджувати на наступний рік, держава має чітко розробити нормативно-правову базу і виділити відразу всі необхідні кошти, щоб інтенсивна підготовка розпочалася вже нині. Інакше експеримент ризикує стати провальним. Адже дев’ять мам за місяць дитину не народять.