Понад місяць знадобилося співробітникам Центру тестових технологій для того, щоб підготувати аналітичний звіт, присвячений сертифікаційному тестуванню-2003. І в результаті, природно, полегшено зітхнути: перший етап спільного проекту МОН України й Міжнародного фонду «Відродження» з впровадження системи зовнішнього стандартизованого тестування навчальних досягнень школярів пройшов успішно.
Нагадаємо читачам, 10 травня ц.р. у Києві, Львові, Одесі й Харкові відбулося зовнішнє сертифікаційне тестування з математики й історії. У ньому на добровільних началах взяв участь 3121 випускник із 670 шкіл країни. Результати тестування, за бажанням юнаків і дівчат, можуть бути одночасно зараховані як державна атестація зі згаданих вище дисциплін і як вступний іспит на певні спеціальності чотирьох вузів, які беруть участь в експерименті. Серед піонерів — Національний університет «Києво-Могилянська академія», Львівський національний університет ім. І.Франка, Одеський національний університет ім. І.Мечнікова й Харківський державний педуніверситет ім. Г.Сковороди.
Те, що існуюча сьогодні система випускних-вступних іспитів, м’яко кажучи, не завжди виконує покладені на неї функції, загальновідомо. Засвідчило цей факт і проведене рік тому київським центром «Соціальний моніторинг» дослідження. Більш як половина українських юнаків і дівчат вважають, що згадана вище система недосконала, не є інструментом об’єктивного контролю знань випускників і не забезпечує прозорості й неупередженості оцінювання знань абітурієнтів. До речі, до скептиків належать практично всі респонденти, котрі працюють або працювали в школі вчителями.
А либонь, крім непрозорості й необ’єктивності, очевидні безліч не менш істотних мінусів. Зокрема, великі, а часом просто величезні розбіжності в змісті та формах проведення випускних-вступних іспитів, недовіра вузів до результатів шкільної держатестації. Воно й не дивно: через відсутність чітко визначеної єдиної методології оцінювання, через мало не повсюдне порушення екзаменаційних процедур, отримані результати в різних школах не можна порівняти, не кажучи вже про міські й сільські навчальні заклади середньої ланки.
Одним словом, атестаційно-вступну греблю, яка тріщить по швах, нарешті прорвало. Безумовно, робити будь-які далекосяжні висновки на підставі першого етапу експерименту було б занадто самовпевнено. Головне — дано старт новій справі. Причому справі з багатьох точок зору вельми багатообіцяючій. Адже в ідеалі саме національна екзаменаційна система у формі зовнішнього стандартизованого тестування могла б забезпечити неупереджене порівняльне оцінювання навчальних досягнень випускників, їхню відповідну сертифікацію. А при запровадженні єдиного іспиту — прозорість вступу до вузу. До слова, соцопитування 1800 учасників пробного березневого тестування продемонструвало стовідсоткову зацікавленість молоді в новому способі «індикації» їхніх знань.
І ще. Головним елементом, що забезпечує ефективне управління системою освіти, є оцінювання його якості. Воно має грунтуватися на достовірних і порівнянних даних про навчальні результати. В Україні така інформація поки що відсутня. Одержати її можна, лише запустивши механізм зовнішнього оцінювання. Лише воно може бути об’єктивним, оскільки здійснюється з допомогою застосування «не рідних» навчальному закладу стандартизованих тестових завдань, єдиних для всіх процедур проведення заходу й технологій безособистісної перевірки.
Розібравшись із явними плюсами (про очевидні гострі кути трішки нижче) починання, перейдемо до результатів зовнішнього сертифікаційного тестування-2003. Ще раз підкреслю: у ньому брали участь лише учні, котрі виявили таке бажання. Отож вважати вибірку репрезентативною не можна.
Дві третини тих, хто отримав згодом сертифікат, вирішили випробувати свої знання з алгебри й геометрії. Понад тисячу юнаків і дівчат віддали перевагу історії, а не синусам-косинусам та іже з ними. Знов-таки, хоч вибірка і не репрезентативна, але досить чітко демонструє крен, що намітився останнім часом, у бік точних наук і, отже, дедалі зростаючу затребуваність, скажемо так, негуманітаріїв. До слова, з’ясувалося: математику краще знають городяни, а серед тих, хто на «ти» з історією, більше вихідців із сіл.
Поза сумнівом, той факт, що в тестуванні брали участь випусники мотивовані, упевнені в своїх силах і націлені на подальше навчання, не міг не позначитися на його результатах. Достатній і високий рівень навчальних досягнень із математики продемонстрували, відповідно, 49 і 13% юнаків та дівчат, із історії України — 65,5 і 22%. На запитання «Чи хотіли б ви мати змогу тестуватися з інших предметів шкільного курсу?» вісім із десяти упевнено відповіли: «Так».
На думку половини учасників експерименту, тестові завдання виявилися схожими на традиційні екзаменаційні, але за змістом глибше охопили матеріал усього курсу. Тридцяти шести відсоткам майбутніх володарів сертифікатів тестові «горішки» виявилися не по зубах, і лише 12% розумників і розумниць винесли вердикт, що тестові завдання простіші від традиційних екзаменаційних. При цьому 44% учасників експерименту-2003 радять майбутнім випускникам обов’язково проходити зовнішнє тестування, оскільки воно дає додаткові можливості, а 48%, що приєдналися до них, вважають його цікавим випробуванням.
Спробував заперечити виставлену оцінку за сертифікаційну роботу лише один випускник (та й то після роз’яснень зняв свої претензії). Можливо, відсутність апелянтів пов’язана передусім із тим, що абсолютно всі учасники тестування могли згодом ознайомитися з правильними відповідями на завдання. Їх вивішували на спеціальних стендах у всіх регіональних центрах. Така практика збережеться й у майбутньому.
Високо оцінивши виконану центром роботу, міністр освіти й науки України Василь Кремень у свою чергу пообіцяв презентувати на серпневих кабмінівських слуханнях, присвячених підготовці до нового навчального року, проект постанови, яка на державному рівні повністю узаконить проведення сертифікаційного тестування й передбачить на ці цілі певні кошти в держбюджеті-2004. Міністр укотре висловив упевненість, що наступного року кількість вузів, котрі визнають результати зовнішнього тестування, істотно збільшиться. Плюс до другого етапу експерименту до першопрохідників підключаться не одна-дві області України, а всі без винятку регіони країни. Крім того, на думку В.Кременя, у педвузах та інститутах підвищення кваліфікації вчителів слід запровадити курси з вивчення вітчизняного й зарубіжного «зовнішньотестувального» досвіду.
Стосовно необхідності надання держстатусу проведеному експерименту з міністром згоден президент НаУКМА В.Брюховецький. Інакше, переконаний В’ячеслав Степанович, за кілька років від проекту залишаться лише спогади. «Слід шукати механізм його розвитку, подумати, чим можна зацікавити ректорів вузів, як переконати їх приєднатися до починання», — висловив свою думку пан Брюховецький. А до «вузьких» місць експерименту він відносить наявність у тестах так званих відкритих завдань (вони передбачають розгорнуту відповідь), які перевіряє не комп’ютер, а педагог. До речі, у Могилянці, яка дванадцять років шліфує свій «тестовий» досвід, спочатку також намагалися їх запровадити, але дуже швидко відмовилися. Практика показала, що під час перевірки «відкритих» завдань суб’єктивності за всього бажання уникнути не вдається. А це либонь, погодьтеся, може підірвати довіру до всієї системи. Якщо не сьогодні, то завтра неминуче постане й питання про конфіденційність, скажімо, тих же таки тестових завдань. Чи зможемо ми її забезпечити, якщо навіть керівники галузі, обговорюючи це питання, публічно заявляють про нашу «схильність до певних фінансових порушень»?..