Саме так називається новий науковий предмет, над яким активно працюють російсь- кі вчені науково-дослідного інституту телерадіомовлення. Спонукою для його створення послужив феномен, названий синдромом Бівіса-Баттхеда, вперше зареєстрований 1997 року в Японії. Тоді в тисяч дітлахів почалися розлади здоров’я — від конвульсій до непритомностей і головного болю — у результаті перегляду по телевізору мультфільму «Кишенькові монстри». Виявилося, що спричинено це короткочасним мерехтінням зображення на екрані з частотою 10—30 герц, які входять у резонанс із частотою біоритмів нейронів головного мозку.
— Ми провели комп’ютерний аналіз візуальних параметрів зображень різних телеканалів, — розповідає заступник директора інституту Світ- лана Нємцова. — Як виявилося, у багатьох сюжетах є цілі цикли таких небезпечних мерехтінь. Покадровий аналіз показав, що деякі з них автори телепрограм вводять при монтажі навмисне. Приміром, у сцени з високою яскравістю періодично вставляються так звані чорні поля, застосовуються й інші технічні методики. Особливо вирізняються цим добірки музичних кліпів, хоча екологічно «брудні» прийоми трапляються й у рекламних роликах, і навіть у програмах новин. Мабуть, повний візуальний комфорт панує лише в «мильних операх». Чи не в цьому секрет їхнього успіху?
І річ не тільки в безпосередній небезпеці появи судом, нападів стривоженості чи перезбудження. Виявляється, що такий вплив на нейрони порушує нормальну роботу мозку на півтори-дві години. Швидкість реакції, пам’ять, інші психофізіологічні характеристики відновлюються в повному обсязі лише через півтори-дві години після перегляду таких екологічно «брудних» програм. Проте ніяких норм, які встановлювали б допустимі значення більш як десятка існуючих візуальних параметрів, нині немає. Тож на екрані телевізора «картинка» й витворяє, що хоче.