Після багаторічних спроб реформування українська освіта сьогодні інерційно дрейфує в очікуванні наслідків ухвалення 6 липня Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України з питань загальної середньої та дошкільної освіти (щодо організації навчально-виховного процесу)». Ухваленню закону передувала швидкоплинна пропагандистська кампанія, ключовими меседжами якої була експлуатація тем про «вагітних старшокласниць» і про те, що нікому буде служити у війську. Завершальним акордом кампанії стали зрежисовані у стилі 70-х років парламентські слухання 9 червня.
Проте голосування у Верховній Раді не дало відповіді на ключове питання: чи це технічна зупинка локомотива освітянських реформ, чи відмова від них узагалі? Посилання на брак грошей не переконливе, адже їх завжди і скрізь не вистачає. Отож залишається припустити, що насамперед забракло політичної волі виконувати щоденну марудну роботу, аби зробити три завершальні кроки на дванадцятирічній дистанції.
Одинадцять неможливо дванадцять?..
Соціологічні дослідження громадської думки про повернення до одинадцятирічки ще не проводилися. Але, напевно, відповіді мало чим відрізнятимуться від тих, які дали б призовники і батьки на запитання про їхнє ставлення до скорочення строку армійської служби. Про позитиви та недоліки прийнятого рішення, а також про інші освітянські справи висловилися експерти.
Леся Оробець, народний депутат України: «На щастя, до підпису президента, проголосоване рішення ще не є законом. Воно протиправне як за змістом, так і за процедурою. Існує низка суто правових колізій, які суперечать ст. 53 Конституції України, за якою лише середня, але не дошкільна, освіта є обов’язковою, а також ст. 36 Закону України «Про освіту», якою передбачено навчання, як правило, з шестирічного віку.
При голосуванні було порушено всі мислимі регламентні норми і процедури. Один з авторів законопроекту Адам Мартинюк, користуючись власним головуванням на сесії (можна сказати, службовим становищем) поставив законопроект на голосування відразу і в першому читанні, і в цілому. Відповідно ж до ст. 102 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» проект голосується в такий спосіб тільки за умови, якщо він не потребує доопрацювання і не має зауважень з боку народних депутатів або експертів парламенту. І це при тому, що мої поправки до проекту, зареєстровані два тижні тому в комітеті, навіть не були роздані депутатам, а експертне управління ВРУ виписало цілу низку зауважень до тексту проекту!
До початку навчального року залишилося менше двох місяців. Учителі пішли у відпустку, не знаючи про наміри законодавця. Коли повернуться з неї — немає нових підручників, програм, навчальних планів і взагалі розуміння, що робити тепер із дітьми, як перекроювати шкільну програму. В не меншому розпачі й батьки — особливо тих п’ятирічних діток, що мусять уже з нинішнього 1 вересня в обов’язковому порядку йти до державного дитсадка. При цьому не секрет, що далеко не в усіх населених пунктах, особливо в сільській місцевості, є дошкільні заклади. А на підвезення дітей і на розвиток відповідної дошкільної інфраструктури в бюджеті коштів не передбачено. У підсумку проблем закладено більше, ніж згадано про них у проекті закону. По суті лишилася та сама 12-річка — тільки тепер з п’ятирічного віку. Також додалося головного болю батькам, які повинні відтепер платити і за дитсадок, і за літературу, за якою навчатимуть дітей, доки немає підручників».
Юрій Соловйов, начальник Головного управління освіти і науки Донецької ОДА: «Питання терміну навчання суто економічне. Наприклад, зведений бюджет Донецької області за розділом «освіта» становить 3,2 млрд. грн., а паралель навчання коштуватиме 300 млн. на рік. Для переходу на 12-річний термін необхідні інші умови фінансування, зміцнення матеріально-технічної бази, інша заробітна плата. Якщо потрібні навчальні плани, програми, методичні рекомендації вже розроблено, то у фінансовому плані ми не готові до переходу на дванадцятирічку».
Павло Полянський, голова правління ГО «Центр освітнього моніторингу»: «Крок цілком прогнозований — така собі «контрреформація». Навіть побіжного аналізу бюджету достатньо, аби зрозуміти: завдання реформувати школу не вирішуватиметься, натомість обрано найпростіший шлях — відмовитися від завершення процесу, який тривав дев’ять років і поглинув значні інтелектуальні й фінансові ресурси.
Окрім того, що, мовляв, немає грошей, — інших, більш-менш зрозумілих, пояснень не прозвучало. Знову «економія» на освіті, гуманітарній сфері загалом і водночас гучні заяви про «інноваційний розвиток», «суспільство знань», «європейські стандарти». Мова не про механічне скорочення терміну навчання, а про відмову від цілей, окреслених у Національній доктрині розвитку освіти, від курсу на інтеграцію в загальноєвропейський освітній простір. Переміг світогляд фонвізінського Митрофанушки, а як наслідок — програють наші діти, суспільство, країна в цілому. Якщо було таке непереборне бажання змінити законодавство, то слід було, як на мене, або відкласти перехід старшої школи на трирічний термін навчання на декілька років — допоки «з’являться гроші», або обмежити обов’язкову шкільну освіту десятьма роками і передбачити ще два роки навчання в ліцеях для тих, хто збирається вступати до університету. Упевнений, що така зміна була б і доцільна, і сприйнята як в Україні, так і в світі».
Тенденція, однак…
У ситуації, що склалася, цілком очевидно — політикум і влада не мають єдиного підходу до вирішення освітніх питань. А отже, складно говорити не лише про віддалену перспективу, а й про те, яким буде наступний навчальний рік. Час од часу чиновники від освіти роблять заяви про необхідність радикально змінити парадигму шкільної історичної освіти, «переписати» підручники з історії, створити спільний з Росією чи то підручник, чи то посібник для вчителів. Лунали також обіцянки урядовців збільшити кількість пунктів тестування, проте цього так і не зроблено. На думку експертів, усе це вибудовується в певні тенденції в національній освіті.
Леся ОРОБЕЦЬ: «Головні зусилля теперішнього керівника Міносвіти концентруються навколо демонтажу освітніх реформ, розпочатих у попередні роки. Тобто попередні накази і розпорядження міністерства дружно призупиняються або й зовсім скасовуються. Схоже, все це забирає в міністра стільки часу й енергії, що на решту справ сил не лишається зовсім. Зате на творення власного, окремого від інших членів урядової команди, політичного іміджу часу вистачає. Очільник МОН адресує наміри щодо реформування освіти не професіоналам, а партійній пресі і ЗМІ, більшість рішень приймає в адміністративному порядку, кулуарно. Апеляція до педагогічної громадськості з тих чи інших намірів МОН нерідко відбувається постфактум — уже після того, як документи із цих питань підписано. У такий спосіб, зокрема, за два місяці до проведення ЗНО-2010 було внесено зміни до Умов прийому до вищих навчальних закладів України».
Юрій СОЛОВЙОВ: «Показовий той факт, що цього року ми спостерігаємо підвищення якості знань учнів нашої області порівняно з минулим. Одним із позитивних аспектів є запровадження середнього бала шкільного атестата та прирівнювання його до 200 балів. Це стимулювало підготовку випускників до ЗНО. Важливо, що ми відмовилися від чіткої профілізації, яка намітилась у наших учнів в останні роки. Тепер учень мав дбати про весь атестат. До речі, Олексій Востріков з Маріуполя набрав найбільшу кількість балів із п’яти предметів — 984 бали. Це підтверджує тезу, що тестування не є показником випадковості. У нас 81 дитина набрала 200 балів. З’явилася закономірність і стабільність в оцінках якості знань наших учнів».
Павло ПОЛЯНСЬКИЙ: «Поки що проявляються такі ознаки освітньої політики: згортання реформ, які реалізовувалися попередниками; орієнтація на російську освітню модель і ностальгія за радянською школою; адміністративний, без попереднього оприлюднення для обговорення проектів нормативних документів, спосіб прийняття рішень, що рівнозначне відмові від державно-громадської моделі управління освітою; деукраїнізація освіти; повернення впливу людського чинника при вступі до університетів. Наскільки тривалими будуть ці процеси, покаже час. Надто вже багато гучних і багатообіцяючих заяв, розмов на тему «все було погано й неправильно» — і замало роботи. Результатів — іще менше».
Навчайся, студенте!
На часі вступна кампанія до вищих навчальних закладів. Батьків та абітурієнтів найбільше цікавить, наскільки вона буде прозорою; готувати хабарі чи, як у попередні два роки, вони не знадобляться. Як відомо, вступна кампанія складається з трьох важливих етапів: 1) ЗНО; 2) вступні випробування безпосередньо в університетах (призабуті за два останні роки іспити і співбесіди); 3) зарахування до списку студентів.
Леся ОРОБЕЦЬ: «Від початку ледь не всі нововведення в цій сфері були орієнтовані на дві глобальні цілі: по-перше, заручитися підтримкою ректорів, яких незалежне оцінювання позбавило звичних важелів контролю за вступною кампанією; по-друге — відновити контроль над цим процесом у «ручному режимі» з боку міністерства. У підсумку ректори отримали «метр кордону» у вигляді поновлення вступних іспитів, а рівність доступу громадян до вищої освіти «наказала довго жити». У перспективі — втрата мотивації до навчання в абітурієнтів, а також відчутний удар по якості підготовки фахівців. Роботодавці вже панікують у цьому зв’язку».
Юрій СОЛОВЙОВ: «Поки що нічого достеменно не можна сказати про перебіг вступної кампанії, бо вона ще не розпочалася. Але ми пройшли зовнішнє незалежне оцінювання знань. У нас 68% вступників, які складали тестування лише з трьох предметів. Це свідчення того, що діти чітко визначились із напрямом свого фаху. Обмеження, введене МОН щодо вибору університетів і напрямів навчання, як на мене, було доречним. Такий підхід має на меті врегулювати той безлад, який творився торік. У нас були випадки, коли вступник подавав документи на 60 спеціальностей. Позитивний результат дало запровадження середнього бала атестата і прирівнювання його не до 12-бальної, а до 200-бальної шкали. Такий підхід підвищив рівень відповідальності учня за вивчення всіх предметів, а не тільки двох-трьох, які він обрав для тестування. Сьогодні принаймні є чіткість стосовно «пільговиків» і подання документів на певну кількість напрямів. Що мене зараз бентежить — так це скорочення строків подання документів до університетів і технікумів. Загалом, система освіти розвивається планово».
Павло ПОЛЯНСЬКИЙ: «Зовнішнє незалежне оцінювання Український центр оцінювання якості освіти провів, вважаю, на належному рівні. Стосовно вступних іспитів і, найважливіше, прозорості зарахування вступників можна буде говорити після їх проведення. А от що вже очевидно, то це те, що механічне визначення середнього бала шкільного атестата в 200-бальній шкалі по суті зруйнувало систему оцінювання знань у школі й призвело до переписування класних журналів для «підвищення» окремим випускникам їхнього середнього бала. Інтрига лише в тому, наскільки може зрости кількість медалістів наступного року».
…На одному з освітянських зібрань довелося почути таке: «Незважаючи на наполегливі спроби чиновників реформувати школу, школа все ще продовжує існувати!».