Поліське село Сукачі Іванківського району Київської області зробило собі подарунок на іменини: молодіжний центр. Він «оселився» у приміщенні, яке раніше займали пошта й ощадкаса. Невеличкі кімнати, три комп’ютери, один тренажер... І все-таки це прогрес. Адже досі єдиним місцем, де молодь могла зібратися у вільний від занять час, були «генделики».
Природа знати нічого не хотіла про майбутні врочистості: поля застелив густий туман, холодне сире повітря змусило селян і гостей мерзлякувато закутуватися в пальто і куртки. І все-таки народу на відкритті зібралося чимало. Старенькі бабусі, молоді матусі, школярі від малого до великого... А де ж старші юнаки й дівчата? У місті вчаться, пояснили нам. Ось приїдуть додому на вихідні — зрадіють...
Після чорнобильської катастрофи село виросло на 180 нових будинків. У них живуть переселенці з двох сіл зони лиха — Ладижичів і Теренців. У пам’ять про це місцева сільрада має назву Ладижицька. А нині на Полісся почали повертатися переселенці з півдня. Та хоча загальна кількість жителів зросла, Сукачі не молодіють. Кількість школярів цього року зменшилася на 150 осіб. Більшість випускників навчаються у технікумах і вузах столиці. Там і роботу собі знаходять. У село повертаються одиниці.
Не втримаєш силоміць людину, яка прагне жити у кращих умовах. Але ж можна спробувати ці умови створити! Тільки покладати надії на добру державу поки що марно. Однак багато питань можна вирішити і на рівні громади.
З ініціативою створення центру виступило місцеве молодіжне об’єднання «Громада», створене два роки тому. Небайдужі селяни на чолі з головою сільради Петром Коноваленком пішли назустріч. Підтримала активістів Програма розвитку ООН в Україні, знання, досвід і ресурси якої допомагають людям у всьому світі побудувати краще життя. Для допомоги Сукачам об’єдналися Чорнобильська програма відродження і розвитку (ЧПВР) ПРООН і проект «Створення безпечного середовища для молоді».
Громада розробила проект центру, визначила кошторис і почала самостійно шукати кошти. Двадцять відсотків зібрали власними силами, близько сорока виділили сільська і районна адміністрації. Після цього проект був відправлений на конкурс програми, виграв його й одержав суму, якої не вистачало.
— Реабілітація населення після чорнобильської аварії — процес комплексний, — розповів менеджер ЧПВР, кандидат медичних наук Павло Замостьян. — Оздоровчих заходів тут недостатньо. Не менш важливо подолати соціально-економічні, гуманітарні проблеми в регіонах, які постраждали.
Ми намагаємося не просто дати людям гроші, а й спонукати їх діяти, взяти на себе відповідальність за своє життя. Було б бажання допомогти собі й оточуючим, а ми підкажемо, як це зробити.
Підтримка молоді — це внесок у наше майбутнє, тому молодіжні програми — важлива складова нашої діяльності.
ЧПВР працює у чотирьох областях, які найбільше постраждали від чорнобильського лиха, — Київській, Житомирській, Чернігівській і Рівненській. На сьогодні зусиллями місцевих сільських громад створені 16 молодіжних центрів. Молоді люди організовують їх на власний розсуд і фактично керують ними. А сільрада допомагає фінансово.
Голова Ладижицької сільради Петро Коноваленко вболіває за юнь. І не дивно — адже він стільки років пропрацював директором школи.
— Наша молодь, як і скрізь, цілеспрямована, розумна, талановита, — з гордістю розповідає він. — Допоможемо їм усім, чим зможемо, гарні ідеї підтримаємо. А на подяку сподіваємося особливу: нехай село нарешті поповниться молодими фахівцями! Старіє педколектив школи, потрібні робочі руки в рибному господарстві, у фельдшерсько-акушерському пункті, інших підприємствах...
У просторій актовій залі проводитимуться і концерти, й різноманітні тренінги. Комп’ютерна кімната найближчим часом поповниться технікою, а до Нового року проведуть Інтернет. Кабінет для консультацій по черзі прийматиме психологів, юристів, працівників центру зайнятості. У спортивно-оздоровчому центрі хлопці й дівчата зможуть займатися на тренажері (і нехай поки він один, це тільки початок!), пограти в настільний теніс, більярд, шахи й шашки, розслабитися у кімнаті психологічного розвантаження. На спортмайданчику поруч із центром тренуються місцеві футбольний і волейбольний клуби. Дві стіни спортзалу вже обвішані їхніми нагородами. Спонсори подарували молодіжному центру домашній кінотеатр для кіноклубу, гарну музику для дискотек. Молодь замислила випустити власну газету...
Якщо обставини сприятимуть, у майбутньому центр може стати ресурсним для всього району. Про це наочно свідчить досвід таких організацій у інших областях.
— Ми стежитимемо за діяльністю центру, — пообіцяв Павло Замостьян. — Проведемо для хлопців і дівчат тренінги зі здорового способу життя, розвитку лідерських, комунікативних навичок. Хочемо, щоб молодь навчилася самостійно шукати спонсорів, установлювати контакти. У планах — організувати на базі таких центрів консультації із профорієнтації, підготовчі курси для старшокласників. Необхідно створити найкращі умови для стабільного соціального розвитку, рівного доступу до якісної освіти, організації дозвілля молоді в сільській місцевості...
…Селяни довго не відпускали дорогих гостей. Передали гостинців у дорогу, припрошували заглядати частіше.
Ми від’їжджали з дивним відчуттям. Нелегко тут живеться. Сіро, проблемно, туманно — як у сотні інших сіл нашої країни. І все-таки є в Сукачах-Ладижичах щось особливе. Літературна українська мова голови сільради... Скромна дівчинка-підліток, яка співає «Дикі танці» не гірш за Руслану... Панотець, котрий від душі окропив святою водою і стіни, і юних артистів, і поважних спонсорів... Щемливо-неміська щирість. Непідробна привітність і щедра гостинність. Непересичення і жвавий інтерес в очах місцевих жителів...
Десь тут, у цих стінах, на цих вуличках, під цими туманами тихенько причаїлося наше майбутнє. І вже дуже скоро його час прийде.