Широкого розголосу недавно набула ситуація з виборами декана юридичного факультету іменитого київського вишу - Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана (далі - КНЕУ). Учена рада університету обрала Солдатенко Оксану Володимирівну, а Опришка Віталія Федоровича, який обіймав цю посаду впродовж більш ніж десятиліття, - звільнила у зв'язку із закінченням строку контракту. Публікація з докладним аналізом ситуації та глибокими правовими оцінками з'явилась у газеті "Голос України", а на порталі АНТИКОР було розміщено ціле журналістське розслідування на підтримку колишнього декана В. Опришка.
На думку авторів статей, учена рада КНЕУ не мала права обирати на посаду декана когось іншого, крім пана Опришка, а отже, дії переважної більшості членів ученої ради, які посміли не проголосувати за цього кандидата (54 особи, або 70,1 % голосів присутніх) є незаконними, а протокол, складений за результатами такого голосування, має бути визнаний недійсним.
Такий інтерес поважних видань до рядового випадку - виборів декана непрофільного факультету вишу - вражає й дивує, адже в інших вишах вибори педагогічних кадрів проходять тихо й нечутно (буквально днями новим деканом правничого факультету в Національному університеті "Києво-Могилянська академія" було обрано Дениса Сергійовича Азарова, але про це преса мовчить).
Найбільше ж дивує, що використані у статті та розслідуванні тези дослівно перенесено до позовної заяви, поданої паном Опришком у Шевченківський райсуд міста Києва, а Головне науково-експертне управління Апарату Верховної Ради України, до якого журналісти звернулися по коментарі, готуючи згадане розслідування, дало й "експертний висновок" щодо застосування норм права до того ж таки суду, і саме на цей висновок послався пан Опришко, оскаржуючи в суді своє звільнення. Здивовані? А тепер по черзі.
Юридичний факультет КНЕУ виринав у пресі з регулярною періодичністю, псуючи репутацію поважного українського вишу "незручними" історіями. Зокрема, у пресі можна знайти анонімні листи, в яких батьки студентів факультету повідомляли про корупційні дії на факультеті.
Нарешті шанс очиститися від шлейфу неприємної репутації факультет отримав під час проведення чергового конкурсу на заміщення вакантної посади декана факультету, оголошеного у березні 2015 р. (термін останнього 5-річного контракту декана В. Опришка сплив у жовтні 2014 р., і на посаді він перебував лише до чергових виборів).
Заяви на участь у конкурсі подали чотири особи - Мачуський Володимир Миколайович, Опришко Віталій Федорович, Печуляк Віталій Петрович та Солдатенко Оксана Володимирівна. Наявність інших претендентів на посаду не злякала пана Опришка, і на засіданні вченої ради КНЕУ 23 квітня 2015 р. він, у числі інших присутніх, проголосував за включення всіх цих чотирьох кандидатур до бюлетеня для таємного голосування, а крім того, особистим голосуванням підтримав створення лічильної комісії для підрахунку голосів. Лише незадовільні для п. Опришка результати голосування (колишнього декана підтримали тільки 23 особи з 77 присутніх - 29,9 %, тоді як за новообраного декана Солдатенко Оксану Володимирівну проголосувало 49 осіб, або 63,6 % присутніх) породили звернення п. Опришка до суду, правоохоронних органів та друкованих ЗМІ з вимогами забезпечити обрання його деканом на новий термін.
На думку В. Опришка, на його боці закон, а саме: єдина його норма, вміщена в частині 1 статті 43 Закону України "Про вищу освіту", згідно з якою "[к]ерівник факультету (навчально-наукового інституту) обирається вченою радою вищого навчального закладу строком на п'ять років з урахуванням пропозицій факультету (навчально-наукового інституту)".
Отримавши рекомендацію юридичного факультету й потрактувавши зазначену норму в довільний спосіб, В.Опришко дійшов висновку, що вчена рада КНЕУ не мала права обрати на посаду декана будь-яку іншу особу, крім самого п. Опришка. В поданому до суду позові В. Опришко просив суд скасувати протокол засідання вченої ради КНЕУ з результатами голосування, а принагідно додав до своїх позовних вимог і інші. По-перше, вимогу скасувати наказ про його звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України (закінчення строку трудового договору), а по-друге, вимогу скасувати Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників КНЕУ, на підставі якого такий конкурс і проводився. При цьому пан Опришко не визначив, які саме норм Положення він хоче скасувати, і просив суд визначитись у цьому питанні на власний розсуд: "прошу… …скасувати пункти 2.13, 2.16 Положення… … у частині, що суперечить частині 1 статті 43 Закону України "Про вищу освіту", та привести його у відповідність до вимог чинного законодавства". Проголошеним 9 липня 2015 р. рішенням суддя Н. Сіромашенко задовольнила позовні вимоги повністю.
Чи можна вважати законними озвучені вимоги п. Опришка? У вище згаданих публікаціях журналісти дійшли однозначного висновку в цьому питанні, назвавши В. Опришка незручним для вишу, фактично - "вижитим" з нього в обхід закону. Та чи такі висновки однозначні? Розібратися допоможе аналіз кількох норм та застосування простих логічних прийомів.
Вибори декана - все ж таки "обрання" чи "призначення"?
Як гласить згадана стаття 43 Закону України "Про вищу освіту", керівник факультету обирається вченою радою вищого навчального закладу строком на п'ять років з урахуванням пропозицій факультету; інші питання порядку обрання керівника факультету визначаються статутом вищого навчального закладу.
Статут КНЕУне встановлює якихось особливих правил, визначаючи, як записано і в Законі, що декан факультету обирається строком на п'ять років за конкурсом таємним голосуванням вченою радою університету за пропозицією органу громадського самоврядування, відповідно - факультету (підпункті 7.8.1 розділу 7 Статуту).
Як бачимо, аналіз положень як статті 43 Закону України "Про вищу освіту", так і статуту університету дає підстави для однозначного висновку: посада декана факультету КНЕУ - виборна, і особа-претендент обирається на таку посаду шляхом таємного голосування вченою радою.
З огляду на зміст процитованих положень, слід розібратись у термінології. Так, виходячи зі значення терміна "обирати", в якому цей термін застосовується в чинному законодавстві, а також із загальноприйнятого значення цього слова (згідно з визначенням, вміщеним в Академічному тлумачному словнику української мови (1970-1980), "обирати" означає: "виділити, відбирати за якою-небудь ознакою; надавати перевагу комусь, чомусь перед ким-, чим-небудь іншим"), цей термін завжди передбачає можливість вибору одного з певної кількості можливих рішень (дій тощо).
Більше того, саме на цьому наголошує і Конституційний суд України у своєму рішенні від 16 жовтня 2001 р. № 14-рп/2001 у справі № 1-8/2001 за конституційним поданням Вищої ради юстиції щодо офіційного тлумачення положення пункту 1 частини 1 статті 131 Конституції України стосовно внесення Вищою радою юстиції подань про призначення суддів на посади (справа про призначення суддів), у пункті 6 якого зазначено: "[г]раматичне тлумачення понять "призначення" та "обрання" дає змогу визначити їх відмінності. Під словом "призначення" розуміється розпорядження на право заміщення якоїсь посади, надання офіційного права займати якусь посаду, виконувати визначені обов'язки. Слово "обрання" тлумачиться як відбирання з багатьох за якою-небудь ознакою, виділення голосуванням для виконання певних обов'язків (Словник української мови, Новий тлумачний словник української мови тощо)".
Відповідно, теза у згаданій вище нормі Закону про обрання керівника факультету вченою радою вищого навчального закладу свідчить, що вчена рада університету має право прийняти одне з принаймні двох можливих рішень - обрати певну особу на посаду або не обирати її.
При цьому фраза в частині 1 статті 43 Закону України "Про вищу освіту" про обрання керівника факультету з урахуванням пропозицій факультету, очевидно, не повинна й не може тлумачитися як підстава для обов'язкового голосування всіх членів вченої ради університету за особу, запропоновану факультетом, адже в такому разі повністю нівелюється право вченої ради обирати керівника факультету, як і взагалі необхідність голосування вченої ради у цьому питанні. І - в такому разі - ми дійдемо висновку, що керівник факультету фактично обирається факультетом (тут - зборами трудового колективу, який надав рекомендації певній особі), проте такий висновок прямо суперечить змісту вказаної норми права.
Крім того, повноваження органу громадського самоврядування факультету визначені в пункті 9.11 статуту КНЕУ, однак серед них права призначати декана факультету немає, оскільки таке повноваження належить іншому органу - вченій раді університету.
Слід зазначити, що такий висновок підтверджується і позицією керівного державного органу в освітній сфері - Міністерства освіти і науки України, яке у своєму Положенні про обрання та прийняття на роботу науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів третього і четвертого рівнів акредитації (затвердженому наказом від 24 грудня 2002 р.
№ 744 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції), наголошує, що:
– обрання науково-педагогічних працівників здійснюється вченою радою вищого навчального закладу таємним голосуванням;
– прізвища всіх претендентів, які подали заяви про участь у конкурсі на зміщення вакантної посади, вносяться до одного бюлетеня для таємного голосування, а
– негативний висновок кафедри не дає права відмовляти претенденту в розгляді його кандидатури вченою радою вищого навчального закладу.
Отже, і МОН України визнає, що рішення про обрання чи не обрання певних претендентів на посаду декана вишу приймається вченою радою такого вишу, а висновки, рекомендації тощо, складені іншими органами (особами), не мають обов'язкового значення у процесі голосування за ту чи іншу кандидатуру на відповідну посаду.
Як бачимо, в даному випадку члени вченої ради КНЕУ (54 особи з 77 присутніх на засіданні) не погодилися з рекомендаціями зборів трудового колективу юридичного факультету щодо обрання п. Опришка (слід також звернути увагу на обґрунтовані сумніви з приводу можливості врахування рекомендацій, отриманих таким шляхом. (тут можна дізнатися про перебіг шестигодинного засідання зборів трудового колективу, під час яких частина присутніх залишала приміщення, а голоси за пана Опришка приймалися факсом, та інші цікавинки).
Отож чи була зобов'язана вчена рада враховувати рекомендації трудового колективу? Якщо ми відповімо ствердно на це запитання, нам також доведеться визнати, що норма закону, якою встановлено право вченої ради обирати декана, взагалі не повинна застосовуватися, а право обирати певного кандидата передається від осіб, яким це право дане законом, до інших осіб, потрібне рішення яких легше забезпечити в тому чи іншому випадку.
Проте саме так вважає пан Опришко і підкріплює своє розуміння поняття "обрання" вже згаданим вище висновком Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, в якому кандидат економічних (!) наук Гудзинський Сергій Олексійович тлумачить статтю 43 Закону України "Про вищу освіту" й заявляє, що, відповідно до цієї норми, до бюлетеня для таємного голосування вченою радою може бути внесена лише кандидатура, рекомендована трудовим колективом.
Хоча зазначене тлумачення суперечить процитованій вище позиції Конституційного суду України (виключна компетенція якого надавати обов'язкові для врахування тлумачення норм права встановлена законом) та Міністерства освіти і науки України, цей висновок був прийнятий судом як доказ із боку В. Опришка.
У зазначеному контексті нагадаємо, що навіть у разі призначення у справі судової експертизи на вирішення експерта не могли б виноситися питання тлумачення правових норм, адже, виходячи з вимог процесуального закону та численних роз'яснень вищих судів, перед судовими експертами неприпустимо (!) ставити правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема питання про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо.
Без мене мене судили
Прийняття як доказу висновку з тлумаченням норм права, складеного Гудзинським Сергієм Олексійовичем, не єдине рішення судді Н. Сіромашенко, яке викликає сумніви в неупередженості суду під час вирішення цієї справи. Увага: справу про звільнення з посади Солдатенко Оксани Володимирівни - теперішнього декана юридичного факультету КНЕУ - розглянуто без її залучення до участі у справі, хоча суд вирішував питання про її права та обов'язки, що є прямим порушенням процесуального законодавства, понад те - статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд)!
У цьому контексті на думку спадає інше судове рішення, прийняте суддею Н. Сіромашенко, у зв'язку з винесенням якого Висновком Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів Вищої ради юстиції від 24 вересня 2014 р. № 3/02-14 в діях судді Сіромашенко Н. В. було визнано "наявність ознак порушення присяги" (висновок доступний на веб-сайті Вищої ради юстиції). Це рішення було прийняте за відсутності особи, на яку накладалося стягнення, а саме адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами було застосоване до особи, котра навіть не має посвідчення водія (йдеться про притягнення до відповідальності у зв'язку з подіями, що відбувались у часи Автомайдану).
Рішення ж судді Н. Сіромашенко про повне задоволення позовних вимог п. Опришка, включно з вимогою про визнання недійсним і скасування Положення про порядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників КНЕУ (без зазначення частини, в якій таке Положення визнається недійсним і скасовується), не лише незаконне, а й позбавлене елементарної логіки. Процитуємо частину судового рішення від 9 липня 2015 р.: "скасувати пункти 2.13, 2.16 Положення… … у частині, що суперечить частині 1 статті 43 Закону України "Про вищу освіту", та привести його у відповідність до вимог чинного законодавства".
Тобто судом не визначено, в якій саме частині це Положення суперечить закону (до речі, пункт 2.13 має 2 частини, а пункт 2.16 - 8 частин), та хто і в який спосіб має приводити його у таку відповідність.
Зазначимо, що в разі підтвердження законності такого рішення апеляційним судом виникне реальна загроза блокування будь-яких виборів науково-педагогічних працівників КНЕУ, - адже скасовані в невідомій частині пункти Положення визначали повний перебіг конкурсної процедури і голосування за кандидатів на вакантні посади працівників.
Проте такий результат задоволення його позовних вимог, очевидно, влаштовує п. Опришка, єдиного декана в Україні, який чекає, що його призначить на посаду суд, а не обере таємним голосуванням вчена рада вишу.
На завершення цієї історії слід сказати, що звернення до суду з цивільним позовом та поширення низки публікацій - ще не всі способи зловживання п. Опришком своїми правами: на сьогодні правоохоронні органи здійснюють розслідування у рамках кримінального провадження, відкритого за заявою В. Опришка, в якій він стверджує, що включення до бюлетеня для таємного голосування вченою радою КНЕУ інших (крім нього самого) осіб (!) - незаконне.
Єдине, чого п. Опришко, очевидно, не повідомив слідчому, - що він особисто проголосував "за" включення до бюлетеня для таємного голосування всіх чотирьох кандидатів, тож якщо такі дії є злочинними, цю заяву В. Опришка можна розцінювати як зізнання в співучасті у вчиненні злочину.
У кожному разі, на сьогодні питання створення прецеденту призначення керівників факультетів на їхні посади судами, а не самими вишами, залишається відкритим, однак сподіваємося, що вимоги закону переважать бажання окремих осіб, зокрема виконуватимуться й норми закону щодо автономності вишів та їх самостійності у доборі кадрів.