Здається, поняття «реформування» в освітянському середовищі вже викликає стійку ідіосинкразію, і керівництво Міністерства освіти і науки вирішило накласти на нього свого роду табу. Так, відкриваючи минулої п’ятниці спільне засідання колегії МОН та громадської колегії освітян, міністр С.Ніколаєнко зазначив жартома, що оскільки це слово у всіх нав’язло в зубах, то намагатиметься його уникати. На цьому представницькому зібранні освітяни та науковці розглянули проект концепції розвитку освіти в Україні і державної програми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті та науці на 2006 — 2010 роки». Відверто кажучи, концепції і програми також уже набили оскому. Виникає запитання: навіщо потрібна ще одна концепція, адже не так давно була прийнята національна доктрина розвитку освіти? У чому полягає різниця між доктриною і концепцією?
— Концепція розвитку освіти в Україні розроблена з урахуванням положень національної доктрини розвитку освіти, яка схвалена II Всеукраїнським з’їздом працівників освіти і визначає стратегію розвитку нашої галузі щонайменше на двадцять п’ять років. Концепція містить низку якісно нових конкретних кроків, які передбачається здійснити в усіх ланках освіти протягом 2006 — 2010 років, — розповів кореспонденту «ДТ» Станіслав НІКОЛАЄНКО.
— Отож, чого нам очікувати в наступній п’ятирічці?
— Коротко зупинюся на деяких новаціях концепції. Так, у дошкільній освіті особлива увага приділена сімейному вихованню, родинній освіті, різним формам дошкільного виховання дітей, які не відвідують дитсадок. Передбачається створення спеціальної літератури на допомогу батькам. У звичайних дитячих садочках відкриватимуться спеціальні групи й створюватимуться умови для навчання дітей з особливими потребами.
Новими для загальноосвітньої ланки освіти є положення концепції, які стосуються гнучкої мережі загальноосвітніх навчальних закладів відповідно до демографічної ситуації в регіонах, апробації моделі «домашня школа» в населених пунктах з малою чисельністю дітей шкільного віку; створення умов для поєднання індивідуальної та класно-урочної системи навчання; розроблення будівельних норм та проектно-конструкторських стандартів для спорудження шкіл.
Концепцією передбачено завершити до 2010 року комп’ютеризацію та інформатизацію середньої освіти, довести забезпеченість шкіл сучасними комп’ютерами до рівня на 15 учнів один комп’ютер (сьогодні цей показник становить 75 : 1).
Окремий розділ концепції стосується т. зв. корекційної освіти. У ньому йдеться про забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітей, які потребують корекції фізичного та розумового розвитку, в тому числі дітей-інвалідів, їхньої фінансової підтримки за схемою «гроші ходять за дітьми», а також створення служб ранньої діагностики та корекції в системі освіти.
У професійно-технічній освіті передбачається збалансувати попит та пропозиції на ринку праці на кваліфіковані кадри з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки і регіональних особливостей, посилення ролі роботодавців і бізнесу у формуванні трудового потенціалу країни.
У сфері вищої освіти йдеться про реалізацію таких завдань: приведення законодавчої і нормативної бази до європейських вимог; створення нової національної системи кваліфікацій, яка б узгоджувалася з системою кваліфікацій, що формується у Європі відповідно до Лісабонської конвенції; введення нового (скороченого) переліку напрямів і спеціальностей; реалізації принципів наступності змісту освіти у 12-річній загальноосвітній школі та вищій освіті шляхом перерозподілу навчальних дисциплін загальноосвітнього циклу; запровадження нової системи організації і підготовки науково-педагогічних кадрів через аспірантуру як третій цикл системи вищої освіти; удосконалення системи прийому до ВНЗ шляхом переходу до вступних випробувань у формі незалежного зовнішнього тестування випускників школи.
Уперше в концепції чітко сформульовані завдання і шляхи реалізації навчання впродовж усього життя.
Велика увага приділена в документі посиленню соціальних гарантій. Уперше ставиться завдання досягти в Україні рівня середньої заробітної плати педагогів, що існує в країнах Європи — нових членах ЄС, запровадження однакових принципів оплати праці науково-педагогічних працівників з науковими ступенями і вченими званнями незалежно від типу і рівня акредитації навчального закладу. Особлива увага — майбутнім учителям та молодим педагогам: підвищення стипендій студентам, які навчаються за педагогічними спеціальностями, грошова допомога випускникам, що йдуть працювати до шкіл і ПТУ, надання безплатного житла, пільгових кредитів на його придбання.
Концепцією передбачається до 2010 року досягти рівня фінансування освіти до 10 % ВВП. Після затвердження концепції планується розробити державну програму розвитку освіти в Україні на 2006—2010 рр.
Якщо все це виконаємо, нас можна назвати міністерством майбутнього України.
— Одначе це нагадує соціальну утопію. Безплатне житло, європейський рівень зарплат педагогам… Якщо не замахуватися на перспективу, які завдання ви вважаєте пріоритетними у найближчому майбутньому?
— На 2006 рік я б виділив два головних пріоритети: благополуччя вчителя та інформатизацію освітнього і наукового вітчизняного простору. Ми виходимо на середню зарплату в середній освіті — 730—740 грн., а у вищій школі — 1350—1400 грн. На наступний рік ставиться мета ще хоч би на третину збільшити оклади педагогічним працівникам. (При плановому зростанні цін на сім — дев’ять відсотків). Цього замало, але це крок уперед. Біда в іншому. Розвиватися не можна, не вкладаючи кошти в навчальну базу, а у нас місцевим бюджетам на це залишається 20—25 %.
— Цією проблемою ви опікувались ще в парламенті як один із співавторів закону «Про освіту».
— Саме так. Ще в 1996 році я був серед розробників Закону України «Про освіту», «співконструктором» усім відомої статті 57. Тоді завдяки позиції нашої фракції і підтримці О.Мороза як голови парламенту ми з боєм провели це рішення. Тоді ніхто ні в уряді, ні в МОН не вірили, що буде працювати механізм 57-ї статті. І все-таки вчитель, викладач отримує доплату за стаж, оклад на лікування, преміальні, оплату за класне керівництво, перевірку зошитів, завідування кабінетами... Мій колега по уряду Микола Поліщук, міністр охорони здоров’я (нині вже колишній. — Авт.), якось дорікнув мені, мовляв, це ж неподобство — середня зарплата педагога на 120 грн. вища, ніж у лікаря. Я відбувся жартом: не зівай, Хомко, на те й ярмарок!..
Ми зініціювали і повернення боргів за цією ж статтею, є відповідний закон. Тільки нинішнього року буде повернуто близько 700 млн. грн. боргів педагогам. Виплати почнуться у жовтні-листопаді.
Відновлена цього року і часткова оплата комунальних послуг сільським учителям. Ми повернулися до теми забезпечення житлом педагогів. Реальна потреба — 22 тисячі квартир. На 2006 рік у бюджеті передбачаються кошти на придбання житла, пільгове кредитування і т.д. У 2004 році педагогам надано 120 квартир, за 9 місяців нинішнього — 550.
— Станіславе Миколайовичу, звичайно, для вас соціальний захист — це найближча тема, але повернімося до пріоритетів.
— Якщо ви уважно поглянете на нашу школу, то вона майже така, якою була сто років назад. Школа ХХ сторіччя готувала кадри для індустріально-аграрної економіки, нині людство вступило в інформаційний вік, інтенсивно розвивається новий тип економіки — економіка знань. Знання оновлюються зі швидкістю світла. За минулий рік людством було вироблено стільки інформації, як за період від народження Христа до початку Другої світової війни! На підтвердження тези про появу інформаційного суспільства, важливість проблеми інформатизації освіти наведу такі факти. За оцінками вчених, людина з’явилася на Землі майже 2 млн. років тому, 50 тисяч років минуло відтоді, як виникла людська мова, 6 тисяч років — як з’явилося письмо, 4 тисячі років — алфавіт. Тобто між цими подіями часовий відрізок значний. Але надалі інтелектуальні прориви були надзвичайно стрімкими. Зауважте, телефон був винайдений у 1876 році, кінематограф — у 1894-му, телебачення — в 1926-му, транзисторний приймач — у 1948-му, комп’ютер з’явився сорок-п’ятдесят років тому (до речі, один із перших у Європі створено в Києві під керівництвом академіка Лебедєва), опто-волоконний кабель — в 1988 році. Нині інформаційна мережа інтернет огорнула весь світ. Ми живемо з вами в епоху швидкісної комунікації, сучасний світ не має економічних кордонів, розквітли інтернет-навчання та інтернет-торгівля, виник бум самоосвіти. Наша домівка стає важливим осередком навчання, праці, відпочинку. Людина навчається протягом усього життя.
Саме тому міністерством підготовлено проект державної програми «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті і науці на 2006—2010 роки».
Школа, вуз не повинні просто давати певну суму знань, а мають навчити молоду людину вміння навчатися, оновлювати свої знання протягом усього життя. Адже ще К.Ушинський говорив, що розум — це добре організована система знань, але знань, які постійно оновлюються!
Спостерігаю дивну річ. Наші учні нинішнього року на п’яти міжнародних олімпіадах виграли 25 медалей різного ґатунку. Ми маємо «золото» з математики, фізики, інформатики. Проте, коли наші учні чи студенти мусять застосовувати набуті знання, часто бувають збої. Безумовно, слід коригувати освітянський процес. Потрібні навчальні програми, які б поєднували теорію з практикою, реальним життям. Мова повинна йти також про прискорену програму інформатизації школи й оновлення всього процесу навчання. У Міністерстві освіти розроблено таку програму, однак… На неї потрібно не менш ніж 3,3 млрд. грн.
Ми вже відкрили портал «Острів знань», де на міністерському сервері будуть зосереджені в електронній формі всі підручники, посібники, програми, плани, журнали, довідники... Тоді ми зліквідуємо так звану цифрову, інформаційну нерівність. З будь-якого невеличкого села можна буде відвідати цей «острів», зібрати всю необхідну інформацію. Ми повинні на уроках поступово переходити від голої теорії до практичних методів навчання. Коли знання застосовуються комплексно, скажімо, коли учні розраховують просту машину — тут і алгебра, і геометрія, і креслення, й економіка — все разом. Слід відроджувати уроки праці, але вивчати на них не лише молоток чи верстат, а оволодівати технологіями.
— Ви багато говорили про доступність вищої освіти. Що зроблено?
— Якщо в минулі роки до вузів вступала третина школярів, то у 2005-му на 479 тис. випускників шкіл ми мали 142 тис. місць держзамовлень до ВНЗ, 88 тис. — до технікумів і 190 тис. — до ПТУ. Відсоток випускників шкіл, які вступили до вузів на бюджетну форму навчання, зріс із 36,5 до 51. Це великий успіх! Тому я дивуюся, коли читаю в «Комуністі», що соціалісти зруйнували освіту.
— Останнім часом загострилося питання про закриття шкіл…
— Я категорично проти необґрунтованого закриття шкіл. Особливо, якщо воно проводиться без згоди громади. Але, на жаль, рішення про відкриття-закриття шкіл покладено законом на місцеві районні і міські ради. За минулі п’ять років було закрито 585 шкіл, нинішнього року близько 70 (стільки ж буде введено в дію до кінця року). Основна причина закриття шкіл у 2005 році — демографічна. Останніми роками скоротилася народжуваність і відповідно — контингенти школярів. Так, у 2000 році за шкільні парти сіло на 99,6 тис. учнів менше, ніж попереднього року, у 2001 р. — на 164,4 тис., у 2002 р. — на 251,9 тис., 2003 р — на 299,3 тис., у 2004 р. — на 308,3 тис. й нарешті цього року — приблизно на 60 тис. Усього впродовж останніх п’яти років контингент школярів скоротився на понад 1 млн. учнів, у тому числі у сільських школах — на 295 тис. Я переглянув особисто показники всіх шкіл, що були закриті. У Чернігівській, Луганській областях у тих селах практично не залишилося дітей. На жаль, у Житомирській області, зокрема в Малинському районі, не скрізь розумно підійшли до цих проблем, не дослухалися до думки громади.
На сьогодні окреслилася тенденція до поліпшення демографічної ситуації, і ми в міністерстві не сидимо згорнувши руки в очікуванні демографічного вибуху. Зокрема передбачається залучення 86 млн. дол. Світового банку до реконструкції шкільних приміщень, їх обладнання, в бюджеті 2006 року передбачено кошти на обладнання сільських шкіл. Проте, звісно, це не розв’яже проблеми тих сіл, де всього по одній-дві дитини певного шкільного віку. Класи створювати неможливо, возити щоденно шестирічних дітей за багато кілометрів до опорної школи недоцільно як з педагогічного погляду, так і з фінансового. Тому ми розробляємо й інші варіанти. Наприклад, активно працюємо над проектом положення про новий тип загальноосвітнього навчального закладу, в якому було б поєднано школу й родину.
Плануємо запропонувати для поліських, гірських і просто віддалених степових невеличких сіл, хуторів модель навчання дітей, за якою з ними працюватимуть один чи два вчителі у приміщенні, виділеному й обладнаному місцевою радою. Вчитель працював би з усіма дітками, які мали б відвідувати класи від першого аж до, скажімо, шостого впродовж п’яти днів на тиждень за подвійну оплату. Це буде і результативніше, і набагато дешевше, аніж утримувати приміщення школи, де навчався б десяток дітей.
Звичайно, ми ще обговоримо такий підхід з педагогічною і батьківською громадами. Будемо шукати нові форми навчання дітей також і поза межами класно-урочної системи.
— На сторінках нашої газети тривалий час точиться дискусія про навчальні програми і підручники для середньої школи. Зокрема лунає критика щодо програми з української літератури для старшої школи. Водночас позиція керівництва МОН не зрозуміла.
— Я так вважаю — хоч би хто й як проводив конкурсний відбір чи то навчальних програм, чи то підручників, завжди будуть незадоволені серед тих, хто не став переможцем. Рецензують рукописи, що подаються на конкурс, фахівці з того чи іншого предмета. Це вчені з Академії наук, профільних вузів, учителі-практики. Вони ж і визначають кращі роботи. Обов’язком міністерства є затвердження прозорих правил конкурсного відбору, а не вирішувати, який підручник кращий, а який гірший.
МОН нині винесло на громадську експертизу доопрацьований варіант положення про конкурс, і ми будемо вдячні як за критику, так і за конструктивні пропозиції щодо його вдосконалення. Кожен підручник рецензуватимуть не менше семи експертних груп, усе буде проходити таємно, передбачається апробація підручників. Хоча у разі друку навчальних книг за новими програмами, апробацію здійснити неможливо, бо старих програм, підручників просто не існує. А то читаєш статтю колишнього директора інституту підручників і дивуєшся — чоловік близько року очолював структуру міністерства, відповідальну за підручникотворення, але так нічого й не зумів зробити. Зате потім на сторінках преси без докорів сумління дає «рекомендації», що й як слід було б зробити.
Хочу, щоб усі знали — міністерство готове обговорювати всі без винятку питання: про те, скільки програм доцільно мати чи то з української літератури, чи то з математики, яким має бути сучасний підручник, як унеможливити впливи на процедуру конкурсного відбору. Але рішення прийматимуться спільно з педагогами, вчителями, із залученням громадської колегії міністерства та громадських рад з усіх галузей освіти, в інтересах дітей і вчителів, а не окремих видавництв чи авторів. Ніхто не матиме жодних преференцій.
— Останнім часом багато запитань викликає зовнішнє тестування. Які його перспективи?
— Зовнішнє оцінювання й моніторинг якості освіти — то не забаганка міністра, а вимога сьогодення. Це підтверджує й те, що на шпальтах вашої газети останнім часом з’явилася низка матеріалів на цю тему, як-то статті С.Ракова «Тестування випускників 2006» (число за 13 серпня) та В.Петріва «Про тест, секретність і корупцію» (число за 17 вересня). Думки дописувачів концептуально цілком співзвучні із моїми. Ми у міністерстві усвідомлюємо, за яке надскладне завдання взялися, але також розуміємо, що далі так тривати не може: школа, абітурієнти й батьки не довіряють вузам, вузи — школі, суспільство в цілому — освіті, корупція в освіті завдає не лише моральних, а й фінансових збитків державі. Це замкнене коло необхідно розірвати. Зваживши всі «за» і «проти», ми сьогодні вважаємо найбільш перспективною електронну модель тестування. Вона дорожча, ніж «паперове» тестування (близько 200 млн. грн.), але й переваги очевидні: швидкість проведення й підбиття підсумків, відсутність втручання людини, можливість завершити комп’ютеризацію шкіл, здійснювати в Українському центрі оцінювання якості освіти та його регіональних центрах перепідготовку й атестацію вчителів тощо. Ця модель є багатофункціональною.
Звісно, щоб створити таку систему у стислі строки (указом президента «Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні» поставлено завдання перейти на зовнішнє тестування у 2006 році), необхідно виконати великий обсяг роботи: створити Український та регіональні центри оцінювання, оснастити їх технікою, спільно з СБУ забезпечити конфіденційність інформації, що передаватиметься через захищені мережі системи «Освіта», підготувати фахівців, створити банк тестових завдань та багато іншого.
До речі, жодною мірою не погоджуюся з висловлюванням вже згадуваного В.Петріва щодо обставин появи та змісту згаданого указу президента. Цей указ украй своєчасний і вже справив позитивний влив на всю систему освіти. Так, порівняно з минулим навчальним роком, кількість учительських вакансій скоротилася в десять разів, а, наприклад, у Києві навіть з’явився конкурс на місце вчителя іноземної мови! Нинішнього навчального року нам вдалося на п’ять тисяч збільшити державне замовлення до педагогічних вузів, застосувати нові форми вступних випробувань. Поліпшенню ситуації сприятиме запровадження практики укладання тристоронніх угод «студент — вищий навчальний заклад — роботодавець» для осіб, які навчаються за державним замовленням за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю та встановлення доплати протягом трьох років за першим місцем роботи педагогічним працівникам загальноосвітніх, професійно-технічних навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості.
Саме задля того, щоб школа не отримувала посереднього вчителя, міністерство й запроваджує з 2006 року психолого-педагогічне тестування для вступників на напрями і спеціальності педагогічного профілю. Потребує перегляду також і традиційний зміст підготовки та перепідготовки вчителя.
— Станіславе Миколайовичу, наше інтерв’ю вийде напередодні Дня вчителя…
— Звичайно ж, у цей день золотої осінньої пори, сповнений усмішок, теплих вітальних слів і букетів квітів, кожен поринає у спогади про рідну школу, улюблених учителів…
Незважаючи на складні соціально-економічні умови, система освіти зберегла основні свої параметри, вона модернізується, оновлюється, збагачується новими ідеями, утверджує демократичні засади. Запорукою позитивних змін у системі освіти є поліпшення умов життя і праці освітян, підвищення соціального статусу вчителя. Хай же буде щедрою на ужинок виплекана багатьма поколіннями самовідданих сіячів «розумного, доброго, вічного» наша освітянська нива! Творчого натхнення, успіхів у праці, міцного здоров’я, щастя і благополуччя вам, дорогі наші освітяни!