СПИСУЄШ? ЗА ГРАТИ!

Навчання за кордоном уже перестало бути дивовижею. Та в масовій свідомості воно, однак, сприймається як екзотика, така собі розважальна подорож тривалістю рік чи й довше. Можливо, тому, що за кордоном навчається чимало дітей так званих нових українців, які тут, у рідних пенатах, далеко не завжди є особливо сумлінними школярами чи студентами. І саме через те, либонь, що ці нащадки небідних батьків частенько привозять з-за морів-океанів дуже навіть непогані оцінки, побутує в нас ще один поширений стереотип. Мовляв, українська школа — майже як їхній університет, а вже про (вітчизняну) вищу освіту годі й говорити, бо нашим вишколеним кількома десятками предметів студентам вивчити їхні кілька дисциплін — запросто.

Чи так це і яке воно насправді — навчання за кордоном, я поцікавилась у студентів спеціальності «Міжнародна інформація» Технологічного університету Поділля Олени Меліхової та Євгена Безвушка. Вони нещодавно повернулися додому, у Хмельницький, після року навчання у США.

— Ви потрапили в американські університети, вигравши гранти на рік навчання. Чи важко перемогти в такому конкурсі?

Євген: — Я був одним із чотирьох українців, яких фонд «Відродження» відібрав після конкурсу з-поміж 740 претендентів. Тоді ж у сусідній Молдові, скажімо, в конкурсі взяли участь лише 30 чоловік, з яких також відібрали чотирьох.

Олена: — А я їздила в Америку за програмою американської ради з міжнародної освіти «Акт на підтримку свободи». З 5 тисяч її учасників право на рік навчання у Штатах вибороли 128 чоловік.

— Чим відрізняється американська вища школа від української?

Олена: — У США існує кілька типів вузів. Це — технічні навчальні заклади на кшталт наших профтехучилищ, де протягом кількох місяців здобувають прикладні навички. Є також дворічні коледжі — своєрідна база для подальшого навчання. Основа вищої школи — 4-річні коледжі, які дають кваліфікаційний рівень бакалавра. Університети, як правило, складаються з кількох таких коледжів плюс магістратура. Щоб стати магістром, треба вчитися один-три роки, залежно від спеціальності та університету. Магістратура дає вужчу спеціалізацію. А вже наступний — докторська — ступінь потребує ще як мінімум дворічного навчання.

Євген: — Вища школа в Америці далека від єдиного стандарту. Кожен університет має свої правила гри: навчальні програми, кількість семестрів (два чи три), оцінки, ціни за навчання і навіть початок навчального року.

— Відомо, що в американських вузах студенти самі вибирають собі предмети для вивчення. Чи не йде це на шкоду наповнюваності курсу, рівню навчання? Адже студент є студент: якщо можна не вчити — він і не вчить.

Олена: — При вступі студенти вибирають спеціальність широкого профілю та вузьку спеціалізацію. У процесі навчання може змінюватися спеціальність або ж вибрані предмети. Можна навчатись і за двома спеціальностями одночасно. Але однак є загальнообов’язкові предмети — скажімо, історія чи математика, а також ті, які потрібні по курсу за спеціальністю: їх усього близько 50%. Решту 50% кожен вибирає для себе сам. Окрім того, студенти вільні у виборі зручного для себе часу навчання і самі складають свій розклад. Для цього університет видає брошуру з переліком предметів та їх розкладом. Один і той самий предмет може читатись у різний час доби або навіть у різні дні тижня.

Студенти поділяються на тих, хто навчається повний день, і на тих, хто неповний, тобто з меншим навчальним навантаженням. І ті, й ті — це, по-нашому, стаціонарники, але останнім доведеться довше вчитися, щоб засвоїти необхідний мінімум предметів і стати бакалавром. У Штатах існує система кредитів, тобто рівня навантаженості курсу. В університеті «Північний парк» (Чикаго), де я навчалась, один кредит дорівнював, за українськими мірками, 54 навчальним годинам. Кожен предмет має певну кількість кредитів. Вона залежить від кількості годин на цей предмет у семестрі та від курсу, на якому він читається. Мінімальний і максимальний кредитний рівень залежить від університету. Як правило, мінімум — 12, максимум — 16—18 кредитів.

Євген: — Усі намагаються брати середню кількість кредитів. Потім це враховується в сумі набраних балів. Зазвичай тривалість курсу — три заняття по 50 хвилин або ж два — по 75 протягом тижня. Плюс групова робота над вибраною темою дослідження чи самостійна наукова робота. Заняття не поділяються на лекції та семінари, як у наших вузах. Швидше, вони схожі на наші шкільні уроки, де і новий матеріал викладається, і домашні завдання перевіряються. Виконання цих завдань, тобто самостійна робота вдома, забирає левову частку часу американського студента. Причому якщо на молодших курсах на одну годину занять в університеті припадає близько двох годин самостійної роботи, то на старших — удвічі більше. Тож два-три щоденних аудиторних заняття по 50 хвилин — лише вершина навчального айсберга. Наприклад, я вибрав для вивчення спеціальність «Менеджмент інформаційних систем» і більш технічні курси, ніж ті, що вивчаю у Хмельницькому, — рух інформації, засоби комунікації тощо, — то мені в першому семестрі доби не вистачало.

Добре, що в Америці можна навчатися цілодобово. І бібліотека, і комп’ютерні класи протягом семестру, в буквальному значенні, не зачиняються ні на хвилину — ні вдень, ні вночі, ні у вихідні. 8-годинний робочий день у них тільки на канікулах.

— Таке враження, що американські студенти вчаться денно і нощно. В нас же завжди популяризувалася думка, що вони підробляють, аби мати гроші і на навчання, і на кишенькові витрати. Наскільки дорога освіта у США, і чи можуть студенти заробити на свій диплом?

Олена: — Плата за навчання в різних університетах різна: чим заклад престижніший, тим він дорожчий. У Гарварді, скажімо, рік навчання коштує 54 тисячі доларів. У нашому університеті — 26 тисяч. Якщо батьки багаті — платять за навчання вони. Та переважна більшість бере позику в банку. А підробляти справді природно серед студентів, але то — лише на кишенькові витрати. Бо просити грошей на дрібниці у батьків вважається поганим тоном.

Євген: — У Вісконсинському університеті, в якому я навчався і який вважається найкращим у штаті, оплата становить 16 тисяч на рік. Позику на навчання отримати дуже легко і на будь-який термін — років так на 50 цілком можливо. Крім того, плата за навчання може бути набагато нижчою за рахунок різних грантів. Ще вона диференціюється: для жителів штату — 3400 доларів за навчання і ще 3000 за проживання, а для приїжджих — удвічі дорожче.

Серед студентів справді заведено працювати. У нашому студмістечку практично скрізь трудилися студенти. Наприклад, у гігантській, за нашими мірками, бібліотеці з мільйонним книжковим фондом було лише 4 штатних працівники, а всі решта — студенти. Уся праця обов’язково оплачується — як за рахунок бюджету (так званих урядових грошей), так і з суто університетських коштів, які складаються з різного роду пожертв, благодійних внесків тощо. Плата — від 5 доларів 15 центів (мінімальна у штаті) до 8 доларів за годину (це вже за досить фахову або фізично важку роботу — американці теж лінуються працювати фізично). Роботу студент може знайти завжди. Особливо зацікавлені в ній іноземні студенти. Дуже багато їх трудиться помічниками професора — тобто перевіряють самостійні роботи, виконують інші доручення викладача. І цікаво, що вихідці з Африки, зі Східної Європи зазвичай переважають корінних американців, наприклад, у знанні граматики.

— А наших співвітчизників в американських вузах багато?

Євген: — Таких, як я, однорічників, зустрів трьох з України і стільки ж — з Росії. Тих, хто здобуває повну освіту, теж мало, бо для цього потрібна торба з грішми. Якщо ж її немає, то вчитися в Америці дуже важко. Адже навчальне навантаження досить високе. І щоб заробити гранти для здешевлення плати, вчитися треба дуже добре. А працювати іноземцям дозволяється не більше 20 годин на тиждень і лише в студмістечку — тож це не більше 650 доларів на місяць. Якщо ж людина прагне більших грошей, то заробити їх можна лише нелегально. Коли ж тоді навчатися? Тому наші земляки вчаться дуже довго і видаються досить виснаженими. Зате після тривалого навчання разом з дипломом і американське громадянство можна отримати — є «вислуга літ» проживання у Штатах.

Олена: — Іноземці, котрі хочуть навчатися в Штатах, повинні обов’язково пройти тест з англійської мови TOEFL чи аналогічний йому. Як правило, 550 балів на TOEFL досить для вступу в університет. Щоправда, це теж залежить від закладу: наприклад, у Гарвардський чи Йєльський університети потрібно набрати понад 600.

— Чи знають у Штатах про Україну?

Олена: — Серед студентів — може, відсотків десять. Але в Чикаго найбільша у США українська діаспора, яка веде дуже активне громадське життя. Туди часто приходять і українські студенти, які навчаються в місцевих університетах. Існує Союз українських студентських товариств Америки. До речі, очолює його хмельничанин Костя Ворона.

Євген: — Україну сприймають зазвичай як частину Росії, тобто колишнього Радянського Союзу. І тільки студенти, які цікавляться політикою, а я переважно спілкувався з ними, бо це було найцікавіше для мене середовище, — щось знають про Україну, хоч я не впевнений, що всі показали б її на мапі. Ставлення в студентському середовищі до українців таке ж, як і до всіх решти. А ось американці старшого віку, більш поінформовані про становище пострадянських країн, ставляться або співчутливо, або з ледь помітною зверхністю: так, як людина із становищем і статками ставиться до значно бідніших громадян, яким до неї ніколи не піднятися.

— Які стосунки між викладачами й студентами в американських вузах?

Олена: — Рівні і товариські. Такої дистанції, як у нас, немає.

Євген: — З першого ж дня навчання кожному студентові призначають інструктора (консультанта) — викладача у ранзі професора або професора-завкафедрою. До нього можна звертатися з усіма запитаннями: для індивідуальної роботи зі студентами викладачі мають спеціально відведений час. Гадаю, це вкрай потрібно в будь-якій країні, а у Штатах особливо. В мене склалося враження, що американська школа дає досить невисокий рівень знань, і вуз повинен це надолужити, що він успішно й робить. Мені не раз доводилося спостерігати індивідуальний прийом у дуже популярного викладача бухгалтерського обліку. До неї весь день стояла черга студентів. Кожного вона зустрічала усмішкою і працювала з кожним, аж доки в нього не вичерпувались усі запитання. До речі, оплата викладачів бізнесових спеціальностей на порядок вища, ніж гуманітарних.

Наприкінці кожного курсу студенти анонімно оцінюють викладачів. Оплата викладача залежить від посади. А те, чи може взагалі він працювати викладачем, — ще й від популярності серед студентів. Причому цю популярність може заслужити лише викладач, який дає добрі знання. Бо саме вони, а не оцінка, найважливіші для американських студентів — адже від цього залежить їхнє майбутнє працевлаштування. Але й оцінка ніколи не буде вищою від того, що ви з викладачем друзі. Все вирішують тільки знання.

— Система оцінювання в американських навчальних закладах дуже різниться від прийнятої в нас?

Олена: — Так. Оцінювання по предмету відбувається поетапно у відсотках, які розписує викладач. На початку року студенти отримують план роботи по курсу на семестр, де також обумовлений склад оцінки у відсотках. Протягом семестру є два поточних іспити (по 15—20% кожен), наприкінці курсу — третій, підсумковий (як правило, 25%, але може бути й 10—15%). Крім того, оцінюється робота на парах і присутність на них — до 15%. Протягом курсу виконується одна чи кілька дослідницьких робіт або фінальний проект, за які може надаватися до 30%. Таким чином, якщо студент провалює останній іспит, він не провалює курсу. З другого боку, навіть відмінна підготовка до підсумкового іспиту аж ніяк не компенсує поганої роботи протягом семестру. При таких вимогах досягається системність набуття знань, що надзвичайно важливо для подальшого їх застосування.

Успішність студента визначається середнім балом, який обчислюється за досить складною схемою. Враховується предмет, кількість кредитів і набрані бали. Щоб не вдаватись у докладні пояснення і підрахунки, скажу таке. Для подальшого навчання на магістра середній бал має бути від 3,25—3,5 і вище (це залежить від репутації закладу).

— А списувати можна?

Євген: — Американці не списують! Плагіат у них жорстоко карається. Якщо використав кілька речень з чужої книги без посилання на автора — комп’ютер виявить це, і роботу не буде зараховано. А сусід-американець нізащо не дасть тобі списати: закриватиметься від тебе, прикриватиме вже написане рукою або аркушем — ні, списати там неможливо.

Олена: — Кожен штат має свої закони, але всі вони дуже жорсткі щодо плагіату чи списування в навчальних закладах. Списувати на іспитах нікому й на гадку не спаде. За це можуть виключити з університету. А іноді винні можуть навіть підпадати під адміністративну чи кримінальну відповідальність.