Кого має в першу чергу готувати система освіти — суціль інтелектуалів, невелику за чисельністю «еліту» чи, за прикладом найбільш швидко прогресуючих країн, професіоналів?
Порушена тема відрізняється надзвичайною складністю та багатоплановістю, а застосування в ній нав’язаного радянською методологією зразка дій (будь-яке завдання та проблема має одне й тільки одне вирішення, одержуване лише коротким і зрозумілим для всіх способом) чревате помилками й невдачами. Експерт ЮНЕСКО й інших міжнародних організацій Х.Тедеско, котрий усе життя пропрацював в галузі аналізу освітніх реформ, разом із колегами підрахував: із 156 значних спроб контрольованого та швидкого поліпшення діяльності систем освіти повністю провалилися за всіма важливими позиціями 75% (!). Лише одна з дванадцяти спроб виявилася успішною, а решта 17% закінчилися «внічию». Скептики доказово відносять їх до невдач, а реалізатори проектів вивуджують із підсумків позитивні зміни.
Дивуватися результатам наших десятилітніх трудів над перетворенням успадкованого фрагмента конче спеціалізованої системи освіти СРСР на щось національніше та сучасніше нема чого — у нас не було ані єдиного шансу потрапити в 8% успішних прикладів. Успіхи в реформах можливі лише тоді, коли організатори й виконавці не плутають можливе з бажаним, усвідомлюючи, що істотно перевершити глобальні темпи глибоких соціальних реформ (тимчасовий мінімум — два покоління) можна лише грубою й неосвіченою силою з колосальними втратами для майже всіх громадян країни.
Чи потрібно поглядати «за бугор» і намагатися щось запозичати? Напевно, потрібно. От тільки побачене бажано оцінювати критично. Якщо десь є щось яскраве й ефективне, непогано б поміркувати над тим, скільки років пройшло з моменту початку побудови цього зразка й у яких соціально-економічних умовах виростало таке диво (нідерландське та сінгапурське освітнє законодавство, американські стандартизовані тести, французькі шкільні випускні іспити й ін.). Можливість його швидкого перенесення до нас мізерно мала, а результати можна передбачити заздалегідь на основі нашої і зарубіжної статистики реформ.
Набагато продуктивнішим може бути спокійне дослідження найважливіших тенденцій розвитку чужих систем освіти і підготовки високопрофесійних працівників. Врахувати тенденцію можна й на базі наших власних можливостей і досвіду, не витрачаючи багато зусиль на «викопування, перенесення й садіння» заморського «фрукта» чи «овоча».