Суспільство, засноване на знаннях (Knowledge society, К-суспільство), стало широко вживаним терміном. Масове виробництво і розповсюдження знань обіцяє змінити його за історично короткий період, ймовірно за життя кількох поколінь. Бурхливий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) як потужних інструментів для роботи з інформацією та знаннями суттєво прискорює такі зміни.
У стратегічній перспективі певна група країн відчутно підсилить свою роль у світових процесах за рахунок пріоритетного виробництва і використання новітніх знань, підвищивши тим самим якість та безпеку життя своїх громадян. Решта ж країн, які не оволодіють цими вміннями та інструментами, стануть більш залежними від першої групи і будуть розраховуватися з нею за блага цивілізації дешевою робочою силою, природними ресурсами, екологічними квотами та іншими складовими своєї національної безпеки.
Тому на ранніх стадіях становлення К-суспільства вкрай важливим є формування правильного бачення місця та ролі України у глобалізованому суспільстві, заснованому на знаннях, та формування ефективної політики для досягнення намічених цілей у близькій та далекій перспективі.
Усі типи суспільства, які еволюційно змінювалися протягом історії людства, характеризувалися виробленням і використанням нових знань для забезпечення власного розвитку. Але, починаючи з 80–90-х років минулого століття можна відзначити нові якісні риси в цьому процесі. Людство опанувало засоби перетворення інформації в цифрову форму, створило великі сховища для її збереження (бази даних і бази знань), оволоділо передаванням її на відстані з допомогою ІКТ та глобальної комп’ютерної мережі Інтернет, що привело до виникнення принципово нової взаємодії між людьми. Починаючи з другої половини дев’яностих років минулого століття, інформація почала відігравати роль товару, який можна купити і продати. Але водночас вона ще не стала достатнім знанням для гармонійного розвитку суспільства, а лише подібно до «сировини» оброблювалася перед використанням. Суспільство такого типу дістало назву інформаційного, головним виміром якого став технологічний. Воно характеризувалося масовим виробленням інформації та знань типу «як діяти» в межах так званої «економіки знань». Головна мета цієї економіки полягала у використанні новітніх знань та ІКТ для створення нових технологічних інновацій, конвертування їх у нові товари і послуги і в цілому підвищення їх доданої вартості на усьому економічному ланцюгу — «від ідеї до товару чи послуги».
Це суспільство почало забезпечувати високий економічний розвиток окремих країн та транснаціональних компаній, але не гарантувало якість і безпеку життя своїх членів. Розвинені країни світу і великі транснаціональні компанії взяли на озброєння більш потужні продуктивні сили, якими стали інформація та знання типу «як діяти» з метою свого подальшого збагачення. Так, за даними Світового банку в 1973 р., розрив у прибутках між найбагатшими і найбіднішими країнами визначався співвідношенням 44:1, а вже на початку XXI ст. цей розрив збільшився до 72:1.
Збільшується розрив між розвиненими країнами та рештою світу, між різними верствами населення всередині країн — багатими і бідними, молодими і людьми похилого віку, здоровими порівняно з інвалідами тощо. Це явище, відоме у формі трьох видів нерівності — економічної нерівності, нерівності знань та цифрової нерівності. Виникає гостра потреба в напрацюванні і дотриманні як у глобальному масштабі, так і в межах окремих країн, чітких правил, які б стали політичними та економічними інструментами розвитку суспільства на благо людей, забезпечуючи належну якість і безпеку їх життя, а не сприяли б скороченню цих фундаментальних цінностей.
Концепція формування суспільства нового типу з’явилася на рубежі століть, коли інформація стала набувати якісно нової форми — гармонізованих знань. Важливого значення, окрім знань типу «як діяти», набули знання типу «як співіснувати», які стали гармонізовувати внутрішні й зовнішні суперечності суспільства. Ця форма суспільства дозволила людині перейти до масового виробництва нових знань з використанням потужних інструментів, якими є ІКТ, і отримала назву суспільства, заснованого на знаннях, або К-суспільства.
Оцінювання стану К-суспільства
Для визначення якісної та кількісної характеристик стану К-суспільства та фундаментальних умов його розвитку доцільно скористатися індексом К-суспільства (Ік), розробленим і застосованим ООН до своїх членів. Цей індекс є синтетичним і визначається трьома головними вимірами:
— індексом інтелектуальних активів суспільства (Ііа), який формується з допомогою таких індикаторів, як повний термін шкільного навчання в країні, кількість молоді віком до 15 років, що здобуває освіту, рівень надання населенню інформації з допомогою ІКТ та преси, зокрема Інтернету, телефонного зв’язку, газет, журналів;
— індексом перспективності розвитку суспільства (Іпр), що визначається державними витратами на охорону здоров’я, на дослідження та інноваційний розвиток країни, зниженням витрат на оборону країни, кількістю дітей на одного вчителя у початковій школі, рівнем свободи від корупції;
— індексом якості розвитку суспільства (Іяр), який характеризує якість та безпеку життя людей шляхом урахування таких факторів, як рівень дитячої смертності (індикатор, що характеризує бідність та маргіналізацію суспільства), нерівність розподілу соціальних та матеріальних благ між громадянами суспільства (GINI Index), співвідношення захищеної в екологічному відношенні території до загальної території країни, кількість викидів вуглекислого газу на душу населення.
Звичайно, всі індикатори, що впливають на складові Ік, вимірюються в різних одиницях і мають різні інтерпретації. Тому вони приводяться до нормованої форми таким чином, щоб їх зміни, як і зміни Ік, знаходилися в діапазоні від 0 до 1. Відповідно до цього найгірші значення названих індикаторів відповідатимуть числовим значенням, близьким до 0, а найкращі — будуть наближати ці значення до 1. Таке нормування дозволяє обчислювати кожну зі складових (Ііа, Іпр та Іяр) як середнє арифметичне від індикаторів, що впливають на них, а Ік як середнє арифметичне від цих складових.
За даними ООН, яка визначила 45 кращих країн світу (серед 191) за індексом розвитку К-суспільства (станом на кінець 2005 р.), п’ять країн мають найвищий рейтинг (Швеція, Данія, Норвегія, Швейцарія, Фінляндія). Вони є порівняно невеликими як за територією, наявними природними ресурсами, кількістю населення, так і за масштабами економіки. Тобто, такі найважливіші показники конкурентоспроможності індустріального суспільства, як володіння значними природними ресурсами і великими власними ринками, за умов суспільства, заснованого на знаннях, втрачають свою пріоритетність. Водночас заможність країни, що вимірюється обсягами ВВП на душу населення, без сумніву, позитивно корелює з її здатністю розвивати у себе К-суспільство. Хоча цей взаємозв’язок виявися не настільки сильним, як очікувалося.
За індексом К-суспільства (Ік) жодна з країн «великої вісімки» не входить до першої п’ятірки країн світу. Так, США обіймає 12-те місце, Японія — 6-те, Німеччина —7-ме, Великобританія — 10-те, Франція — 15-те, Італія — 21-ше, Канада — 14-те, Росія та Китай (на відміну від України — 40-ве місце) взагалі не входять до числа кращих 45 країн світу за рівнем розвитку К-суспільства. Цей факт свідчить про те, що в країнах, які накопичили свої багатства за часів індустріального суспільства, між знаннями типу «як діяти» і «як співіснувати» ще не досягнуто гармонізації.
Тобто, якщо концентрація багатств не узгоджується із соціально справедливими принципами їх споживання усіма членами суспільства (великі значення GINI індексу), то його розвиток починає стримуватися. Яскравим прикладом такого негармонізованого суспільства є Росія, яка за рахунок торгівлі сировинними ресурсами накопичила у своєму стабілізаційному фонді величезні капітали, що не спрямовуються на адекватний суспільний розвиток. Як наслідок, вона знаходиться на 156-му місці зі 191 країни — члена ООН за індексом нерівності розподілу соціальних і матеріальних благ (GINI Index 45.62). Для порівняння: Україна знаходиться на 79-му місці у цьому списку (GINI Index 28.96).
Важливими є рейтинги країн за іншими складовими індексу К-суспільства. Так, за індексом інтелектуальних активів суспільства (Ііа) перше місце посідає Норвегія (Ііа=0.801), друге — Швеція (Ііа=0.749), третє — Фінляндія (Ііа=0.714), четверте — Республіка Корея (Ііа=0.683), п’яте — Данія (Ііа=0.656).
За цим показником найбагатші країни світу не входять до п’ятірки лідерів. США обіймає 10-те місце (Ііа=0.618), Японія — 7-ме (Ііа=0.648), Німеччина — 14-те (Ііа=0.590), Великобританія — 9-те (Ііа=0.644), Франція — 17-те (Ііа=0.529), Італія — 20-те (Ііа=0.482), Канада — 16-те (Ііа=0.551). Остання група країн виграє за поточними індикаторами інтелектуальних активів суспільства (кількість інтернет-користувачів та коефіцієнт охоплення телефонним зв’язком на 10 тис. населення), але вона програє першій за майбутніми інтелектуальними активами (у першої групи вищий коефіцієнт охоплення молоді освітою, засобами масової інформації та телекомунікації). Наприклад, серед розвинутих країн США мають дуже низький рівень охоплення пресою (0.357 газет на 10 тис. населення), за ними йде Канада (0.264), Бельгія (0.266), Ірландія (0.249) та Італія (0.170). Для порівняння: Норвегія має 1.000, Швеція — 0.755, Фінляндія — 0.722, Республіка Корея — 0.666, Данія — 0.521.
Україна знаходиться на 44-му місці за цим індексом (Ііа=0.176). Вона має наближені до середньоєвропейських індикатори майбутніх інтелектуальних активів суспільства (кількість молоді, охопленої освітою та термін навчання у школі), але має чи не найгірші в Європі поточні індикатори інтелектуальних активів суспільства (частка населення, охоплена засобами телекомунікації та пресою).
За індексом перспективності розвитку суспільства (Іпр) до першої п’ятірки кращих країн світу відповідно увійшли: Швеція (Іпр=0.844), Швейцарія (Іпр=0.766), Німеччина (Іпр=0.765), Канада (Іпр=0.764), Японія (Іпр=0.758).
Цікаво, що, за винятком Швеції, яка має найвищі у світі державні витрати на дослідження та інноваційний розвиток країни (4.27% від ВВП) та один з найнижчих у світі рівнів корумпованості суспільства (третє місце після Фінляндії і Сінгапуру), інші Скандинавські країни за цим індексом втратили свої позиції у першій п’ятірці. Данія змістилася на шосту позицію (Іпр=0.758), Фінляндія — на сьому (Іпр=0.755). Їх витіснили Швейцарія, Німеччина, Канада та Японія за рахунок дуже низьких військових витрат та високого державного рівня підтримки охорони здоров’я.
Україна за цим індексом посідає 41-ше місце, маючи дуже високий рівень корупції (індикатор свободи від корупції — 2.3 за десятибальною шкалою), низькі витрати на дослідження та інноваційний розвиток країни (0.95% від ВВП), середньоєвропейський рівень військових витрат (1.79% від ВВП), незначний рівень державної підтримки охорони здоров’я (7.6% від сумарних загальнодержавних витрат), середнє значення для країн Центральної і Східної Європи кількості дітей на одного вчителя в початковій школі (20).
Аналізуючи рейтинги країн за індексом якості розвитку суспільства (Іяр), отримуємо дещо несподівані й цікаві результати. Перше місце посідає Данія (Іяр=0.876), друге — Австрія (Іяр=0.828), третє — Словаччина (Іяр=0.807), четверте — Коста Ріка (Іяр=0.759), п’яте — Швейцарія (Іяр=0.750).
Вони свідчать, що для ефективного і гармонійного розвитку країна не обов’язково має бути багатою. Поєднання ж в окремо взятій країні високої концентрації капіталу з великою нерівністю розподілу соціальних та матеріальних благ призводить до домінування вузьких корпоративних інтересів певних фінансово-політичних груп над загальнонаціональними, що знижує в цій країні якість і безпеку життя людей як в соціальному, так і в екологічному аспектах.
Застосовуючи метод непараметричної регресії для встановлення кореляції між індексом якості розвитку суспільства і ВВП на душу населення тієї чи іншої країни, отримуємо досить складну залежність, яка має три характерні ділянки. На першій ділянці (Iяр) лінійно зростає від 0.5 до 0.8 при збільшенні ВВП на душу населення від 500 до 14 тис. дол. На другій ділянці, при зростанні заможності від 14 тис. до 28 тис. дол. цей індекс стабілізується й утримується приблизно на рівні 0.750 — 0.880. І на останній ділянці Іяр починає стрімко знижуватися при збільшенні ВВП на душу населення від 28 тис. до 55 тис. дол.
Визначена закономірність пояснює той факт, що за індексом якості розвитку суспільства найбагатші країни світу мають порівняно невисокі рейтинги. Так, США обіймає 38-му позицію (Іяр=0.547), Канада — 37-му (Іяр=0.550), Італія — 25-ту (Іяр=0.662), Франція — 15-ту (Іяр=0.682), Японія — 14-ту (Іяр=0.683), Великобританія — 11-ту (Іяр=0.712), Німеччина — 8-му (Іяр=0.733). Вони поступаються п’ятірці кращих країн світу за обома екологічними індикаторами і за високою нерівністю розподілу соціальних і матеріальних благ. Росія та Китай у зв’язку з дуже великим значенням GINI індексу (45.62) та (40.30) відповідно, високою дитячою смертністю (21 та 39 смертей на 1000 дітей до п’яти років, відповідно) не входять до групи кращих 45 країн світу за цим індексом.
Цікаво, що в цьому рейтингу північно-європейські країни вже не становлять компактної групи. За винятком Данії, яка обіймає перше місце (Іяр=0.876) та має практично всі стабільно високі індикатори розвитку К-суспільства, решта країн цього регіону виявилися «розкиданими» в рейтинговій таблиці. Швеція опинилася на 7-му місці (Іяр=0.734), Норвегія на 17-му (Іяр=0.673), Фінляндія — на 22-му (Іяр=0.643). Хоч ці країни і мають одні з кращих показників GINI індексу та дуже низьку дитячу смертність, вони суттєво поступаються екологічними індикаторами кращим країнам за цим рейтингом. Наприклад, Норвегія має порівняно низький відсоток екологічно захищеної території (6%) та високий рівень викидів вуглекислого газу на душу населення (9.3 т), Фінляндія, відповідно — (8%) та (13 т).
Важливо, що за цим рейтингом порівняно непоганий вигляд мають країни Східної Європи, включаючи Україну. Словаччина стала третьою (Іяр=0.807), Чехія — десятою (Іяр= 0.713), Хорватія — 12-ю (Іяр=0.709), Угорщина — 13-ю (Іяр=0.693), Польща — 19-ю (Іяр=0.660), Україна — 26-ю (Іяр=0.620). Вони мають помірні викиди вуглекислого газу на душу населення (від 6.2 т в Україні до 12.5 т в Чехії), не дуже високі значення GINI індексу (від 24.44 в Угорщині до 28.96 в Україні), середньоєвропейський рівень дитячої смертності (5—10 смертей на 1000 дітей до п’яти років), за винятком України (20). В цілому можна зазначити, що тенденція євроінтеграції для країн Східної Європи є досить переконливою.
Особливості наближення України до К-суспільства
З метою оцінки «відстані», яку слід подолати Україні при наближенні до К-суспільства, порівняємо її індикатори для кожного з вимірів: Ііа, Іпр, та Іяр з усередненими значеннями цих індикаторів для п’яти країн — світових лідерів: Швеції, Данії, Норвегії, Швейцарії та Фінляндії (табл.). Умовно назвемо ці країни Європа-5.
Україна незначно поступається Європі-5 за індикаторами, пов’язаними з майбутніми інтелектуальними активами суспільства (термін навчання у школі, відсоток молоді до 15 років, яка здобуває освіту, та кількість учнів на одного вчителя в початковій школі). Ці відставання не носять принципового характеру, їх можна подолати за умови утвердження державою відповідних пріоритетів свого розвитку. Практично відповідають європейським показникам індикатори соціальної політики та оборони держави (GINI індекс та витрати на оборону країни).
Щодо групи екологічних індикаторів та індикаторів, пов’язаних з охороною здоров’я (частка екологічно захищеної території, викиди вуглекислого газу на душу населення, витрати на охорону здоров’я, рівень дитячої смертності), то вони викликають суттєве занепокоєння. Хоч викиди вуглекислого газу не перевищують відповідного рівня в Європі, що обумовлено відчутним послабленням індустріального сектора країни, практично восьмиразове відставання від Європи-5 за розмірами екологічно захищеної території пояснюється комплексом проблем політичного, економічного і ментального характеру по відношенню до навколишнього середовища. У цьому контексті наше суспільство має великий дефіцит знань типу «як співіснувати».
Низький рівень культури суспільства по відношенню до навколишнього середовища, помножений на недостатню державну підтримку охорони здоров’я (частка державних витрат на охорону здоров’я вдвічі менша, ніж у Європі-5) призводить не лише до суттєвого відставання України від цивілізованого світу за середньою тривалістю життя людей: 62,6 року для чоловіків, 74,1 — для жінок (для порівняння, в Японії — 88 років для чоловіків, 92 роки для жінок), а й до такого маргінального явища, як більш ніж чотириразове перевищення рівня дитячої смертності над середньоєвропейським.
Принциповим є майже триразове відставання України від Європи-5 за витратами держави на дослідження та інноваційний розвиток. Воно свідчить не лише про нинішній розрив у науково-технологічній сфері, а й виявляє тенденцію наростаючого віддалення України від розвинених країн світу в економіці, науках та технологіях у майбутньому. Вже сьогодні Україна відстає від цивілізованого світу за станом розбудови інформаційного суспільства. За такими важливими індикаторами, як кількість користувачів Інтернету на 10 тис. населення, Україна поступається Європі-5 у 27 разів, кількість газет на 1000 осіб — у 8 разів, кількість мобільних телефонів на 100 осіб — в 9,3 разу, кількість телефонних ліній на 100 осіб — у 3 рази.
Україна залишається дуже вразливою у зв’язку з високим рівнем корупції (112 місце у світі з 191 країни), який значною мірою зумовлює усі наведені вище проблеми і який, на жаль, досі не знижується. За індикатором свободи від корупції Україна поступається Європі-5 в чотири рази. Без подолання цієї проблеми неможливо буде здійснювати не лише назрілі реформи суспільства, а й планувати його розвиток на близьку й далеку перспективу.
Деякі висновки
Наведені «слабкі місця» в українській моделі К-суспільства не повинні сприйматися песимістично. Вже той факт, що в рейтингу ООН за станом К-суспільства Україна обіймає 40-ве місце серед 191 країни світу, має надихати країну на активні дії, оскільки ця мета взагалі ніколи не ставилася державою (82-ге місце із 104 країн світу за важливістю для уряду цього напряму.) Бачення ж свого відставання від світових лідерів за певними індексами та індикаторами К-суспільства має сприйматися як система орієнтирів для організації цілеспрямованого наближення до цього типу суспільства.
Україна вже практично вичерпала себе як країна — постачальник дешевої робочої сили з переважно низькотехнологічною, енерговитратною промисловістю. Майже 15-річний шлях у цьому напрямі відкинув Україну на 106-те місце зі 180 членів МВФ за заможністю (ВВП на особу не перевищує 1366 дол.). За цим показником більшість постсоціалістичних країн, які свій ринковий розвиток починали з таких самих стартових умов, як й Україна, сьогодні вирвалися далеко вперед. Росія випередила нас в 3 рази (68-ме місце, 4087 дол.), Польща — в 4,6 разу (52 місце, 6344 дол.), Словаччина — в 5,5 разу (49-те місце, 7603 дол.), Естонія — в 6,2 разу (47-ме місце, 8473 дол.), Угорщина — в 7,5 разу (42-ге місце, 10233 дол.), Чехія — в 7,7 разу (39-те місце, 10485 дол.).
Виходячи з того, що Україна ще не завершила побудову першої фази К-суспільства — інформаційного суспільства та економіки знань (відсутня розвинута телекомунікаційна інфраструктура країни, існує невідповідність інформаційного середовища України базовим міжнародним індикаторам, практично відсутня дійова інноваційна політика держави), доцільно діяти паралельно, а саме:
— прискорити розвиток першої фази шляхом залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій та здійснення принципово важливих інституційних перетворень;
— мобілізувати в єдиному комплексі політичні та суспільні інститути держави на пріоритетний розвиток наступної фази — суспільства, заснованого на знаннях, головною метою якого має стати забезпечення високої якості та безпеки життя всіх громадян України. Ця стратегія була б привабливою, амбіційною і затребуваною з боку світового співтовариства.