Польсько-українська фундація співпраці ПАУСІ провела в приміщенні Посольства Польщі в Україні підсумкову зустріч з учасниками ініціативи «Разом» — програми шкільних обмінів, що відбулися вперше восени минулого року.
На зустріч прийшли представники шкіл, неурядових організацій, журналісти. З офіційних осіб Польщу представляв посол Яцек Ключковський, Україну — заступник директора департаменту Міносвіти (навіть, зауважимо, не начальник) Василь Шик. На жаль, рівні представництва наочно демонструють ставлення влади тут і там до відчайдушних зусиль українських ентузіастів до зближення з Європою.
Школярі та вчителі кількох українських шкіл зі щирим захопленням розповідали про свої поїздки, про гостинність польських родин та про те, як самі приймали гостей: демонстрували фото- й відео презентації, власні малюнки, вишивки й навіть кераміку, цікавилися можливістю підтримки подальших контактів з новими друзями. Згадали, щоправда, і про бюрократичні труднощі під час оформлення виїзних документів.
Міжнародні молодіжні обміни, тобто взаємні ознайомчі візити груп молоді різних країн (не плутати з навчальними, студентськими) — досить давній механізм зближення сусідніх культур, що відродився після розвалу комуністичного блоку. Ідея об’єднання Європи надала йому конкретного змісту. Нині найактивніші країни-учасниці обмінів — Німеччина, Франція та Польща.
Звичайно такі програми підтримуються державою фінансово. Але не в Україні, яка й досі «інтегрується» в Європу згідно з ленінським «крок уперед — два кроки назад». Більшість європейських фінансових донорів ставиться до нас відповідно. Отож поодинокі громадські організації, що провадять обміни, мають вельми обмежені можливості.
Чи підтримує шкільні обміни Міністерство освіти і науки?
Заступник директора департаменту міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Василь Шик, як і очікувалось, відповів ствердно. Ідея, мовляв, хороша. А от її реалізація, на думку МОН, — справа самих навчальних закладів, «їхнє право як окремих юридичних осіб».
Психологічна стіна між цивілізованим, хоч би що там казали, Заходом і Сходом з його «дикими танцями» пролягає українським кордоном — це факт. У свідомості громадян Європи щодо України вже традиційно домінує острах і «негатив», а у нас ворожість нерідко підігрівається відвертою дезінформацією про ЄС і НАТО.
Серед неурядових організацій (про державу, зрозуміло, можна вже не згадувати) успішно «лупають сю скалу» — обмінів тобто — лише ті, хто має постійних і небідних європейських партнерів, або ж міжнародні, до яких належить ПАУСІ. Проект «Разом» став успішним завдяки передусім польській стороні: шкільні обміни між Польщею та Україною фінансувало, окрім ініціаторів, МЗС Польщі за сприяння фундації ім. Стефана Баторія та програми «RІТА» Польсько-американської фундації свободи. Партнерство нашого МОН полягало в тому, що воно милостиво надало адреси своїх облвно для поширення інформації про проект.
Через діалог культур зламати звичні міжнаціональні стереотипи — таку мету поставили організатори проекту. Зважаючи на захоплені реляції учасників зустрічі, вони її таки досягли — у доступних масштабах. А масштаби такі: в гості одне до одного з’їздили близько 500 учнів і вчителів з 14 польських та 14 українських шкіл. З кожної школи в обміні брали участь по 15 учнів та 2 вчителі. У відбірному конкурсі змагалися 200 українських та 170 польських шкіл. Під час відбору брався до уваги передусім творчий підхід до позакласної діяльності, якість та оригінальність програм приймання гостей.
Обміни шкільної молоді у 2006 році провадили принаймні ще чотири польські організації. Проект «Разом» відрізняється від них не тільки кількістю учасників, але й цілковитим забезпеченням поїздок і шестиденною тривалістю візитів. Підрахувати загальну кількість шкільних обмінів між Україною та Євросоюзом чи хоча б Польщею через розпорошеність програм і організацій дуже важко, але очевидно, що більшість обмінів провадиться у країні відповідно до коментарю пана Шика — розрізнено, «під себе», — наприклад, шкільними євроклубами. Принаймні український Інтернет сумнівів у загалом мізерних обсягах обмінів не залишає.
Про якийсь відчутний європросвітницький вплив цієї діяльності на громадську думку бодай у шкільному середовищі не можна говорити й з іншої причини: у міжнародних контактах практично стовідсотково беруть участь одні й ті ж «мажорські» заклади, зрідка школи «з поглибленим вивченням…». Тобто їздять діти батьків забезпечених. Це було характерним і для більшості учасників проекту «Разом».
— Ми мали дуже обмежені терміни для поширення інформації, — пояснює асистент програми Лариса Сивак. — Якщо вдасться продовжити працю наступного року, намагатимемося повідомити про конкурс передусім школи периферійні, в селах і районах. А ті, що вже мають досвід молодіжних обмінів, нехай підтримують контакти самостійно.
Поширення інформації все ж залишається проблемою. У багатьох управліннях освіти поставилися до справи підозріло і скептично, явно не бажаючи виконувати «зайву» роботу — з деяких областей не надійшло жодної шкільної заявки.
І все ж ініціатори програми «Разом» сповнені оптимізму:
«Для нас це тільки початок праці. Програми шкільних обмінів сприяють формуванню критичної маси молодого проєвропейського покоління. Можливо, минуть роки, доки громадська свідомість зазнає радикальних змін. Але зміни настануть неодмінно. Бо коли ці діти стануть дорослими і визначатимуть життя країни, чисті враження про друзів юності, про перші європейські подорожі завжди лишатимуться з ними».