У столиці України пройшов IX Міжнародний конгрес «Олімпійський спорт і спорт для всіх», у якому взяли участь майже 500 учених, педагогів, спеціалістів фізичної культури й спорту з 55 країн. Вони обговорили шляхи розвитку результативного спорту вищих досягнень (зокрема, олімпійського і параолімпійського), масового спорту та фізичної культури, а також проблеми професіональної освіти, підготовки й підвищення кваліфікації спортивних кадрів. Конгрес був приурочений до 75-річчя Національного університету фізичного виховання і спорту України — вузу, відомого своїми досягненнями в підготовці кваліфікованих кадрів, фундаментальними і прикладними дослідженнями та реалізацією їхніх результатів у спортивній практиці. Журналіст Вадим САМОЙЛЕНКО взяв інтерв’ю в голови наукового комітету конгресу, ректора НУФВСУ, лауреата Державної премії Володимира ПЛАТОНОВА.
— Організувати й провести настільки представницький форум — справа непроста. Як це вдалося?
— Офіційними організаторами конгресу стали Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту і безпосередньо наш університет. Підтримку надали комітет Верховної Ради України з питань молодіжної політики, фізичної культури, спорту і туризму, очолюваний Катериною Самойлик, Міжнародний олімпійський комітет, Національний олімпійський комітет України, Українська академія наук і Олімпійська академія України. Тематична палітра конгресу була глибокою і різноплановою. Назву лише кілька напрямів: «Медико-біологічні аспекти фізичної культури та спорту», «Рекреація і спорт для всіх», «Біомеханічні й інформаційні технології у фізичному вихованні та спорті», «Параолімпійський спорт і адаптивна фізична культура», «Філософські, історичні, економічні та правові аспекти фізичної культури і спорту». Крім 498 доповідей, винесених на секції, дванадцять, визнаних найактуальнішими, пролунали на пленарних засіданнях. У рамках конгресу було проведено також дуже цікаву для фахівців міжнародну виставку «Спорт-Експо-2005», де подано різноманітне спортивне устаткування, тренажери, спортінвентар, одяг і взуття для спортсменів, дослідницька й діагностична апаратура, а також науково-методична, навчальна, енциклопедична література, випущена у світ нашим університетським видавництвом «Олімпійська література».
— Відомо, що конгрес багато уваги приділив спорту вищих досягнень, дослідженням у цій сфері, використанню їхніх результатів у спортивній практиці. Що ви можете сказати про це?
— На цю тему виступило чимало фахівців дуже високої кваліфікації. Та особливий інтерес викликали доповіді представників таких самобутніх і ефективних спортивних шкіл, як австралійська, кубинська і японська. Нагадаю, що Австралія в загальнокомандному медальному заліку двічі — на XXVII і XXVIII Олімпійських іграх (у Сіднеї-2000 і в Афінах-2004) — займала четверті місця, поступаючись лише США, Китаю та Росії. Японія після 20-го місця (у 1996-му) і 15-го місця (у 2000-му) на Іграх 2004 року в Афінах виступила дуже успішно, піднявшись на п’яте місце в загальнокомандному заліку, випередивши такі країни, як Німеччина, Франція, Італія. А спортсмени Куби (попри те, що ця країна ні за чисельністю свого населення, ні за соціальними умовами життя не може зрівнятися з розвиненими країнами) впродовж майже трьох десятиріч (1976—2004 роки) упевнено входить до числа кращих. У 1976 році — восьме місце; а в 1980 році — четверте. Ігри 1984 і 1988 років кубинці пропустили за політичними причинами. У 1992 році — п’яте місце, у 1996-му — восьме, у 2000-му — дев’яте; а в 2004 році — 11-те (27 медалей, із яких дев’ять — золоті). Ось чому загальну увагу привернули доповіді Дениса Хатчера «Роль австралійського інституту спорту в розвитку спорту в Австралії», Токаші Кавахари «Наукове забезпечення підготовки висококваліфікованих спортсменів у Японії» і Хері Боскет Хіменеса «Система олімпійської підготовки спортсменів Куби». Приміром, Токаші Кавахара, заступник директора НДІ спорту Японії, розповів, зокрема, про те, як у його країні втілюються в життя ті методологічні принципи, які розроблялися та ефективно реалізовувалися в 70-х — 80-х роках у тодішньому СРСР і в тодішній НДР. Та вже на якісно новому науково-технічному рівні. Досить згадати, що будівництво та устаткування в Японії науково-дослідного інституту спорту обійшлося в 250 млн. дол. А щорічний бюджет цього інституту становить 16 млн. дол. От і не доводиться дивуватися перемогам японських спортсменів на Іграх-2004 в Афінах. Здорову заздрість викликало в українських фахівців і повідомлення про розвиток спорту в Казахстані. Нещодавно там вирішено будувати великий олімпійський комплекс, до складу якого ввійдуть 23 сучасних спортивних споруди та об’єкти, що обслуговують їх. Кошторисна вартість комплексу становить 1,5 млрд. дол. Зрозуміло, що змагатися із суперниками з країн, де спорту вищих досягнень приділяється така велика увага, українським спортсменам буде непросто...
— Яка сьогодні роль науково-методичного й медико-біологічного забезпечення спорту вищих досягнень?
— Учасники конгресу вкотре підтвердили, що вищі результати в спорті можна прогнозувати лише тоді, коли є потужний науково-методичний і медичний фундамент, який базується на досягненнях спортивної фізіології, біохімії, морфології, кінезіології, медицини, педагогіки та психології. США, Австралія, Японія, Франція, Китай і, певною мірою, Росія зуміли поставити науку на службу спорту вищих досягнень, насамперед — олімпійському спорту. Коли ж наукове забезпечення олімпійської підготовки ослаблене чи навіть зруйновано (як, наприклад, це сталося за останні 15 років у Німеччині після ліквідації НДР і входження Східної Німеччини до складу ФРН), спортивні результати помітно падають. Досить згадати, що на Іграх XXIV Олімпіади (Сеул-1988) команда НДР, поступившись лише збірній СРСР, зайняла друге місце й завоювала 102 медалі (зокрема, 37 золотих). Збірна ж ФРН на цих самих Іграх зайняла четверте місце. Надалі на Іграх XXV і XXVI Олімпіад (Барселона-1992 і Атланта-1996) команда об’єднаної Німеччини, живучи ще, як то кажуть, минулим потенціалом, займала в неофіційному заліку треті місця. Та вже в 2000 році на Іграх XXVII Олімпіади в Сіднеї збірна Німеччини опустилася на п’яте місце, а в Афінах (2004 рік) опинилася вже на шостому. Україна, що славилася розвиненою спортивною наукою (особливо в спорті вищих досягнень) і сьогодні ще зберігає традиції, заслужений авторитет у світі. Та в останні роки вітчизняна наука в спортивній сфері практично залишається без належної уваги та фінансового забезпечення. На жаль...
— Що наука вкладає в поняття «спорт для всіх»? Адже учасники конгресу серйозно займалися і цією проблемою.
— Сама назва форуму «Олімпійський спорт і спорт для всіх» уже визначає важливість масового спорту, фізичної культури в найширшому сенсі, що має на увазі використання різноманітних форм рухової активності. Взагалі сучасна система фізичного виховання має три складові. Перша — оздоровча, яка включає формування повноцінного фізичного розвитку (що особливо важливо для дітей і молоді), профілактику захворювань і реабілітацію після хвороб. Друга — рекреаційна. Використання різних засобів рухової активності для повноцінного гармонійного відпочинку, для розваг. Третя — спортивна спрямованість, приваблива насамперед для молоді. І не лише для неї. Масовий спорт нині поширюється серед людей середнього і старшого віку й навіть серед літніх людей. Навколо масового спорту формуються багато інтересів людей, створюються клуби любителів тенісу, гірськолижного спорту, футболу, більярду, дайвінгу... Характерно, що спортивна спрямованість у багатьох країнах є визначальною в шкільних і вузівських системах фізичного виховання. При цьому обгрунтовано залишаються в минулому воєнізовані форми цієї роботи. (Пригадаємо Німеччину 30-х років чи комплекс «Готов к труду и обороне» (ГТО) у колишньому Радянському Союзі.) Конгрес у Києві підтвердив, що саме фізичне виховання як частина здорового способу життя людини забезпечить фізичний і духовний добробут, саме воно дасть те, що на Заході називається «фітнес». А це означає: гарна статура, відсутність надлишкової ваги, високі можливості серцево-судинної і дихальної систем організму, повноцінне функціонування опорно-рухового апарату. Загалом, усе те, що допомагає людині не хворіти. До речі, як показали спеціальні дослідження, науково обгрунтована рухова активність (у різноманітних її формах) за своїм впливом на людину в півтора-два рази ефективніша, ніж можливості сучасної медицини. Україні в цьому плані похвалитися нічим. Адже не більше п’яти відсотків населення країни займається масовим спортом і різноманітними формами рухової активності, тоді як у розвинених країнах 50—70 відсотків населення (за власної ініціативи!) захоплені тим, що стоїть за терміном «спорт для всіх». Наше Міністерство освіти та науки має, нарешті, вивести фізичне виховання в середніх школах і у вищих навчальних закладах за сітку навчальних годин. Необхідно створити систему позашкільного та позавузівського фізичного виховання, потрібно орієнтуватися на такі реальні цінності, як повнокровний фізичний розвиток і гармонічне дозвілля за рахунок заповнення вільного часу різноманітними цікавими й корисними формами рухової активності.
— Без висококваліфікованих кадрів, що володіють фундаментальними знаннями в медицині, біології, психології та педагогіці, не можуть розвиватися спорт і фізична культура. Що про це говорили на конгресі?
— Вчені та фахівці дійшли єдиної думки про необхідність перегляду багатьох навчальних програм, за якими готуються в різних країнах спортивні кадри. Крім того, багатьом спеціалізованим навчальним закладам потрібні сучасне навчальне устаткування, медична та діагностична апаратура, інформаційні комп’ютерні системи. Ну а нас, керівників і фахівців вищих навчальних закладів фізичного виховання і спорту України, як і колег з інших країн (зокрема Росії), турбує питання непомірного розширення мережі навчальних закладів, які готують кадри для нашої галузі. З’явилося безліч навчальних структур, які не мають ні відповідних викладацьких кадрів, ні необхідної матеріально-технічної бази. Проте ці вузи вручають своїм випускникам дипломи про вищу спортивну освіту...
— Чи все зроблено, що планувалося? Чи виправдав надії конгрес?
— Наш конгрес «Олімпійський спорт і спорт для всіх» за своєю географією, професіональним іміджем, науковим авторитетом його учасників, за рівнем доповідей, що пролунали, ввійшов у число найпомітніших міжнародних форумів 2005 року. Однак він пройшов практично непоміченим великими українськими фахівцями-практиками. На засіданнях форуму ми, по суті, не побачили провідних тренерів і організаторів фізичної культури й спорту нашої країни. Телебачення та інші засоби масової інформації теж не приділили конгресу належної уваги. І повірте, така реакція на байдужість до конгресу — зовсім не образа на когось персонально, а сумна констатація сформованої нині в Україні сумної ситуації. Скажімо, ще років двадцять тому елітою суспільства по праву вважалися видатні діячі науки та промисловості, літератури й мистецтва, культури та спорту. Сьогодні — інша еліта. Це її представникам присуджують титули «бізнесмен року», «політик року», «диск-жокей року» на помпезно проведених конкурсах, які дуже гучно висвітлюються в засобах масової інформації. Гірко усвідомлювати, але система суспільних цінностей виявилася спотвореною, а наслідок цього — хворе суспільство. І таким воно залишиться в Україні доти, допоки домінуватимуть не досягнення і проблеми вітчизняної науки й техніки, освіти та культури, а різноманітні корупційні скандали, компромат і погоня за рейтингами... Час зрозуміти, що такі міжнародні форуми, як конгрес «Олімпійський спорт і спорт для всіх», визначають потенціал і перспективи країни. Так, саме такі форуми світового масштабу мають перебувати в полі зору широкої громадськості, а не різноманітні, гучно висвітлювані в засобах масової інформації акції шоу-бізнесу й скандально-склочні події. І настав час не лише створювати позитивний імідж нашої держави в очах світового співтовариства, а й формувати високу внутрішню самосвідомість громадян України!
