Константин Корсак |
Мабуть, представники старшого покоління, почувши словосполучення «дід Хоттабич», усміхнуться, згадавши кумедного й довгобородого літературного героя, що володів чудовим даром творити дива обмеженого масштабу за власним бажанням або на прохання школярів, які визволили його з полону. Він здобував знання в південних цивілізаціях задовго до народження Ісуса Христа, а згодом, перебуваючи в пляшці, лише відрощував бороду. Отримавши волю, Хоттабич чомусь не скористався своїм унікальним даром для поповнення запасів інформації, а впевнено й не вагаючись діяв, як його навчили. Мало не найсмішніша ситуація казки — спроба добродушного діда на основі своїх знань виручити на іспиті з географії лобуря-підлітка, його вустами виклавши вчення про плоску форму Землі, природу її опор тощо.
Хибність і безкомпромісність дій персонажів минулого, перенесених у сучасність, давно й цілком успішно експлуатують автори безлічі книжок і сценаріїв кінофільмів. Автору ж статті дід Хоттабич знадобився для винаходу назви тотального й дуже грізного явища останніх двох десятиліть ХХ століття — глобального ефекту «хоттабізації». Рік у рік зростає і кількість уражених ним людей, і небезпечність їхніх дій на основі безнадійно застарілих знань та нефункціональних алгоритмів. А найнеприємніше в тому, що жертви ефекту навіть не здогадуються про нього, отже, не можуть скористатися відомим афоризмом: «Хто попереджений — той озброєний!»
Ніколи в історії людства не виникала ситуація настільки швидкого та всеосяжного нагромадження нових знань і настільки помітного розриву між ними й тією мізерно малою інформацією, що зберігається в голові конкретної людини чи доступна їй для аналізу в процесі прийняття важливих для неї рішень. А важливими практично завжди виявляються рішення й дії, що потребують точних і об’єктивних знань людини про себе саму, інших людей, про їх об’єднання (групи, асоціації, партії, товариства тощо). Але саме в цій сфері ефект «хоттабізації» відразу з кількох причин виявляється найсильніше і призводить до найсумніших наслідків.
Перша з причин — повна непоінформованість практично всіх землян (зокрема й громадян розвинених країн) про відкриття й досягнення великої групи точних наук, які одержали інструментарій і засоби для вивчення самої людини не на рівні павловських рефлексів, а на рівні нелінійних явищ і комплексних процесів у мозку людини й безлічі не менш важливих систем її організму. Ці науки виявили наші успадковані програми реакцій і дій, визначивши рівень їхньої відповідності тому, що потрібно в сучасних умовах різкого прискорення всеосяжних цивілізаційних переходів від аграрного суспільства через індустріальне в інформаційне. Ця інформація приходить у світ на сторінках безлічі наукових часописів, кожен з яких містить знання з дуже вузької сфери, у якій працює зовсім мало дослідників. Не винайдено досконалих засобів для інтеграції інформації, поширення її на все населення. До того ж засобів цього типу (група чудових масових науково-популярних часописів), що існували в СРСР, загалом немає в сучасній Україні. Тут ми цілком на рівні країн не те що третього, а радше — четвертого світу і бадьоро рухаємося у напрямку мало не доаграрного суспільства.
З огляду на кількість, якість і «озброєність» тих учених, котрі в межах різних наук досліджують людину та її співтовариства, можна обережно стверджувати, що з 1990 р. ними отримано понад 95% усієї достовірної інформації в цій царині. Ясна річ, про неї навіть не згадується в сучасних шкільних підручниках (навіть у підручниках розвинених країн). Вона входить розрізнено та фрагментарно в частину навчальної літератури для окремих факультетів університетів і спеціалізованих вузів. За таких умов не лише студенти, а й вчені, які інтенсивно працюють, мають лише окремі фрагменти тих знань, що руйнують небезпечні міфи минулих часів і озброюють кожну людину ефективним інструментарієм для дій саме в нинішніх швидкозмінних умовах.
До речі, спроби зрозуміти ці умови й розібратися в тенденціях на основі правил і законів аграрного й індустріального періодів — теж поле прояву ефекту «хоттабізації» (особливо помітно це на прикладі аналізів явища «глобалізації»). Старі правила, як і більша частина масиву «мудрих думок», не годяться для нового століття й на наших очах швидко втрачають евристичну цінність і право на використання в школах і вузах.
Усі — навіть найкращі — підручники з фізіології і/або біології людини цілком правильно висвітлюють лише «стару» частину сучасних знань. Приміром, явище надзвичайно швидкого розмноження мозкових клітин у початковий період «будівництва» людського тіла, отже росту розмірів і мозку, і голови. Відтак до п’яти років маса головного мозку дитини досягає 95% його маси в дорослому віці. Для багатьох людей не було особливих підстав сумніватися й у групі висновків із даного факту — за цією межею відбуваються лише вторинні й несуттєві процеси. Отже, можливості й особливості функціонування мозку дитини приблизно «на 95%» збігаються з ними ж для дорослих людей тощо.
Такі гіпотези служили й служать «науковою» основою для інтенсифікації розвитку дітей, зокрема спроб викладання в початковій і основній школі всіх навчальних предметів мовою та методами, що «на 95%» збігаються з методами викладання й подачі матеріалу в університетах та інших вузах. Що попередня фраза не жарт, а реальність радянської та сучасної української школи, знають усі, кому випадало за наказом вищої політичної та педагогічної влади переходити від «примітивізованих» підручників із математики чи біології (щодо інших дисциплін картина така сама) довоєнного зразка до дедалі «сучасніших і високонаукових».
У період підліткового стрибка, як недавно з’ясувалося, відбувається навдивовижу велика і глибока перебудова багатьох мозкових структур, передусім лобових частин. Якщо гранично спростити виклад, то все має такий вигляд: 1) у зазначеному інтервалі мозок частково дисфункціональний, а цілком нормальні його реакції та дії виявляються і незвичайними, і незрозумілими для підлітка й навколишніх; 2) дитина в 10 років і вона ж у 15 — практично різні особи, котрі мають однакові імена та прізвища, частину спільних клітин мозку, але по-різному оцінюють і використовують масу інформації в безлічі сфер людської життєдіяльності. Особливо — і передусім — у соціальній, емоційній, почуттєвій, абстрактно-аналітичній і безлічі подібних сфер.
Сподіваючись на продовження цієї розмови, підкреслю — вищевикладені відкриття будуть розширені й уточнені, ставши надійною опорою для тих тисяч наших педагогів і вчителів, котрі свого часу програли бій впливовим «новаторам», що нав’язали молодшим школярам весь комплекс сучасних абстрактних понять із математики й інших наук. Прагнучи зробити «як краще», «передовики» ввели в тонкий підручник для основної школи понад 2000 (!) термінів переважно латинського походження й учинили багато інших подвигів на основі теорії «95%».
Немає сумнівів в одному: формування комплексу шкільних предметів і вибір методів викладання при повному ігноруванні безлічі новітніх даних про закони роботи мозку в дитячому, підлітковому та юнацькому віці — найяскравіший прояв «ефекту хоттабізації». Скільки ще потрібно часу для розуміння того очевидного факту, що НЕ МОЖНА приймати важливих рішень, базуючись на незначній частині всього масиву сучасних знань про людину?..
На закінчення вкажемо, що є висока ймовірність одержання цілком надійних доказів існування ще одного рубежу в розвитку мозку. Йдеться про вік 40—45 років, коли відбувається глибока перебудова в поєднанні з активізацією групи внутрішньо-детермінованих програм індивідуальних реакцій і дій. Нехай менш категорично, ніж у попередньому прикладі, але можна стверджувати: особа в 35 років є однією людиною, і вона ж у 50—55 — цілком іншою. Настільки ж докладні дослідження змін мозку в 40—45 років, як і підліткового, — справа часу.
А поки що наведемо добре й давно відомий факт — є чимало демократичних країн, у яких шануються права людини, але нахабно обмежено права молодих людей у претензіях на посаду президента. Не можна там висувати молоденьких і «швидких на розум» кандидатів, конституції віддають перевагу енергійним (і не дуже) «старцям» 40 й більше років. Та й у парламенти там намагаються обирати підстаркуватих аналітиків, котрі мають переважно юридичну або економічну освіту і значний досвід дослідження й узгодження безлічі документів.
За тисячоліття розвитку і змін людських співтовариств люди нагромадили цілком достатньо суто емпіричних доказів того, що у важливих суспільно-державних справах помітні переваги над молодістю має врівноваженість реакцій та нагромаджений за довгі роки професійний досвід й інтегральна компетентність зрілих людей. Страшно навіть уявити, на що перетворилася б Південно-Африканська Республіка, якби в ній здобув повноту влади та можливостей для рішучих дій не майже 70-річний, а 30-річний Нельсон Мандела!