Напередодні першого вересня студенти, як і школярі, насолоджуються останніми канікулярними днями. А потім - рідний ВНЗ, зустрічі з друзями, звичне університетське життя…
Однак усе це не стосується тих студентів і аспірантів, які виграли конкурс Міністерства освіти і науки, молоді та спорту (МОНМС) й отримали можливість поїхати державним коштом на навчання чи стажування до університетів інших країн.
День знань ці юнаки та дівчата мали б зустрічати не в Україні, а десь у Штатах або Франції. Натомість «щасливці» сьогодні сидять на валізах і не знають, що робити: здавати квитки й повертатися до альма-матер - чи сподіватися на диво.
А як гарно все починалося: «Наш уряд одним із перших кроків прийняв рішення наступного року відправити 300 осіб… вперше за державні гроші вчитися у найкращих інститутах і університетах світу. Наша молодь повинна діставати якісну конкурентоздатну освіту», - заявив іще два роки тому прем’єр-міністр Микола Азаров.
Уряд розробив і механізм реалізації програми: МОНМС оголошує й проводить конкурс із відбору талановитої молоді, потім перераховує університетам кошти, необхідні для навчання. ВНЗ переводять ці гроші на особисті рахунки студентів - переможців конкурсу, а ті - на рахунки обраних закордонних університетів або наукових центрів.
Згідно з Порядком використання коштів, передбачених у державному бюджеті для навчання, стажування, підвищення кваліфікації студентів, аспірантів, наукових та науково-педагогічних працівників за кордоном, затвердженим постановою Кабінету міністрів від 16 травня 2011 р. №546, держава не лише платить за навчання, а й бере на себе витрати за проїзд, мешкання, харчування, обов’язкове медичне страхування і навіть за консультаційні послуги - підбір навчальних, науково-дослідних програм, підготовку та оформлення документів.
«Це унікальна сторінка у розвитку академічної мобільності й можливості отримати освіту. І персонально ініціатива створення цієї програми належить випускникові Московського державного університету імені Михайла Ломоносова, члену-кореспонденту Національної академії наук України Миколі Яновичу Азарову. Це ми маємо знати і пам’ятати. Він відстояв цю програму, провів її через Міністерство фінансів, через Верховну Раду», - захоплено розповідав Дмитро Табачник рік тому під час зустрічі зі студентами, яких держава вперше посилала на навчання за новою програмою.
Та саме предмет гордості міністра - фінансування програми, героїчно протягнуте М.Азаровим через Мінфін, загальмувало її успішну реалізацію. І нині, і торік, коли програма стартувала.
Згідно з аналізом фінансування за 2011 рік, розміщеним на сайті Міносвіти, торік програму було профінансовано з бюджету країни на 87,5%. Із передбачених 44,1 млн. грн. МОНМС отримало тільки 38,5 млн. Проте й ці кошти, відповідно до звітів Держказначейства, було перераховано лише у грудні 2011 року, коли студенти вже мали перебувати на навчанні за кордоном.
Із торішніх проблем чиновники не зробили жодних висновків. І цьогоріч відсутність фінансування знову стала для них несподіванкою. Згідно зі звітом Держказначейства, станом на 1 липня 2012 року на бюджетну програму навчання та стажування за кордоном із затверджених Верховною Радою 50 млн. 770 тис. грн. надійшло лише трохи більш як три мільйони.
Розповідає Геннадій Варламов, проректор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут»: «Наш університет отримав від Міносвіти лімітну довідку про бюджетні асигнування та кредитування на 2012 рік. У ній зазначено, що гроші, виділені на цю державну програму, надійдуть лише у грудні 2012 року. Ми звернулися з відповідним листом до МОНМС, попрохали вплинути на ситуацію. Бо інакше студенти не зможуть ні заплатити за навчання, ні отримати візи. У нас навчаються талановиті молоді люди, серед яких є вихідці з малозабезпечених сімей. У них немає грошей на те, щоб здійснити поїздку. А університет також не зможе їм допомогти, бо в нашому кошторисі не передбачено такі витрати».
Одна з цьогорічних «щасливців» - студентка Тетяна Крачко - звернулася до Миколи Азарова через його сторінку на «Фейсбуці»: «Я, як іще 180 студентів, зіштовхнулася з проблемою фінансування. Я сконтактувала із закордонним ВНЗ, домовилася про навчання, знайшла хімічну лабораторію, у якій зі мною хотіли б працювати. Мені надіслали запрошення, підписали й надіслали договір між французьким університетом і моїм, зайнялися пошуками житла. Навчання там починається з 4 вересня. Але, щоб відкрити візу, забронювати квитки, я маю підтвердити свою платоспроможність. У Міносвіти наразі не готові перерахувати гроші, а їхати потрібно вже тепер. Це чудова програма, справді дуже перспективна для української молоді. Тільки, на жаль, якщо фінансування не буде, я не зможу вчасно з’явитися на навчання, і його буде анульовано. Закордонний ВНЗ не зовсім зрозуміє таку зміну рішення, і наступного разу навряд чи захоче мати справу з українськими, як виявляється - несерйозними, студентами. Дуже прикро за країну…». Відповіді від Миколи Яновича дівчина досі не отримала.
«Багато студентів готові їхати власним коштом, але вони хочуть мати гарантії, що потім гроші їм повернуть, - каже Сергій Вижва, проректор із наукової роботи Київського національного університету ім. Т.Шевченка. - Від деяких наших студентів закордонні ВНЗ вимагають, аби за навчання платили не вони особисто, а наш університет. А тут ми до грудня допомогти не зможемо. Наразі ніхто зі студентів не відмовився від поїздки. Однак дехто вже повідомив: якщо до певного терміну фінансова підтримка не надійде, вони змушені будуть залишитися вдома».
«Чому гроші виділяються так пізно - невідомо, вочевидь фінансування програми відбувається за залишковим принципом, - зазначає Інна Совсун, керівник освітніх проектів Центру дослідження суспільства. - Так само багато запитань залишається щодо розподілу грошей між окремими студентами, аспірантами та викладачами. Торік двом студенткам було виділено по 540 тис. грн. на рік на проживання і харчування в Італії та Нідерландах. І це при тому, що середня зарплата в Нідерландах становить трохи менш як 30 тис. євро, в Італії вона ще нижча. Таке фінансування з державної кишені забезпечило нашим студенткам рівень життя вищий, ніж у середнього класу. Тим часом деякі інші студенти отримали лише по 40 тис. грн. Невиправдано малими були й суми, виділені викладачам та аспірантам».
Цьогорічна учасниця програми Катерина Поліщук також стурбована обсягами фінансування: «Грошей, які нам повинні виділити відповідно до кошторису, значно менше, ніж виділяли учасникам цієї програми минулого разу. Якщо гроші все ж таки перерахують не раніше грудня - невідомо, що буде з цією гривнею після виборів».
«Рекомендуючи своїх студентів до участі у програмі, ми подавали до Міносвіти разом із документами і кошторис. Усі наші рекомендації було ухвалено, - розповідає Лариса Човнюк, керівник відділу міжнародного співробітництва Національного університету «Києво-Могилянська академія». - А далі склалася досить дивна ситуація. У середині липня в міністерстві нам знову видали для заповнення табличку-кошторис і сказали: «Ми ухвалили імена. А тепер ділитимемо бюджет». Наказ Міносвіти щодо розподілу фінансування з’явився у середині серпня. Наших американських партнерів дуже здивувало те, що формування бюджету почалося так пізно. Не менш дивною виглядає система розрахунку фінансування. Ми спиралися на інформацію, яку надає партнерський університет, а Міносвіти - на добові нормативи за українським законодавством. Але врешті-решт нам затвердили те фінансування, яке ми просили. Та, всупереч затвердженому Кабміном Порядку використання коштів, не було виділено гроші на обов’язкове медичне страхування та візи. Утім, навіть нарахованого ми не змогли отримати. Студенти були вкрай збентежені тим, що їм доведеться здавати квитки за три дні до від’їзду. Тепер ми спробуємо перенести термін навчання на другий семестр. А це забере багато сил, часу і спричинить нові труднощі для молодих людей. Адже вони змушені будуть провести в Америці другий семестр цього навчального року і перший семестр наступного. А між ними - літо, протягом якого треба якось жити, винаймати житло, харчуватися. Додому навряд чи вдасться приїхати, адже квитки дуже дорогі».
Окрім фінансових труднощів, учасники програми нарікають і на інші проблеми. Передусім - на бюрократичну тяганину. Відсутність зразків документів і неузгодженість вимог до них у різних інстанціях призвела до того, що деякі папери довелося неодноразово переробляти. «Цього можна було б уникнути, якби всі інстанції спочатку домовилися між собою, що і як робити, а потім уже висували вимоги до студентів», - обурюється одна з учасниць програми.
Була і певна неузгодженість дій головного розпорядника коштів - Міносвіти. Лариса Човнюк зауважує: коли в липні вона повідомила директору Департаменту вищої освіти МОНМС Юрію Коровайченку про відсутність фінансування за програмою, чиновник був цим здивований.
Іще один приклад неузгодженості. Кабмін своєю постановою №546 від 16 травня 2011 р. передбачив гнучкий порядок плати за навчання: або з рахунку студента на рахунок закордонного університету, або з рахунку українського університету на рахунок закордонного. А свіжий наказ МОНМС №905 від 9 липня ц. р. вимагає від ректорів обов’язково укладати договори між українським і закордонним ВНЗ. А в університетах саме від студентів вимагають забезпечити укладання таких договорів як умову оплати!
Серйозним прорахунком є й те, що конкурсний відбір для участі у програмі проводиться занадто пізно. «Британські й американські університети вимагають подавати заяви на навчання до 1 грудня. Усі заяви, подані пізніше, вони просто не розглядають, - пояснює Сергій Вижва. - Оскільки в нас конкурс проводиться у квітні, наші студенти не змогли поїхати до університетів цих країн».
Викликає багато запитань і мета програми. Якщо йдеться про академічну мобільність як одну зі складових Болонського процесу, то для її організації необхідно створити певні умови, зокрема й на законодавчому рівні - у Законі «Про вищу освіту». Для реалізації такої мобільності українські університети повинні мати автономію. Це сприяло б ефективній співпраці із закордонними ВНЗ та організації спільних програм і планів, можливості повного зарахування (а не з окремих предметів) результатів навчання у партнерському ВНЗ. Коли ж ідеться про направлення студентів за кордон на навчання на магістерських програмах, із отриманням відповідного диплома закордонного університету, то не зовсім зрозумілим є посередництво українських університетів. «Сьогодні маємо ситуацію, коли студент навчається одночасно, скажімо, на магістерських програмах у двох ВНЗ - закордонному й вітчизняному. Так у Європі не робиться, це нонсенс. Така ситуація можлива лише за умови ретельної розробки програм подвійних дипломів», - наголошує Лариса Човнюк.
Формальний підхід до європейських освітніх новацій, нерозуміння їхніх можливостей та перспектив, помножені на бюрократизм і неорганізованість, - усе це призводить до того, що чудова й потрібна європейська ідея перетворюється для нас на ще один головний біль.
Та й узагалі, складається враження, що освітні інновації не є державним пріоритетом. Торік (до речі, у Рік освіти в Україні) в держбюджеті забракнуло 5,4 млн. грн. для повного фінансування програми навчання за кордоном. Водночас, за інформацією «Економічної правди», на придбання надсучасних ноутбуків для депутатів Верховної Ради того ж 2011 року знайшлося 5,49 млн. грн. І 7,7 млн. грн. - на оренду надкомфортного президентського гвинтокрила щороку знаходяться…
На початку нинішнього року Микола Азаров заявляв: «Наші фінансові можливості досить обмежені, але цю програму ми будемо нарощувати. У минулому році ми направили на навчання 300 студентів, у поточному відправимо тисячу, а, дай Бог, у 2013 році - 10 тисяч. Ми обов’язково будемо цю програму реалізовувати».
Обіцянку прем’єр виконав не до кінця. Путівки до закордонних ВНЗ нинішнього року отримали не тисяча, а лише 353 особи із 47 вищих навчальних закладів: 180 студентів, 73 аспіранти та 100 науково-педагогічних працівників. Міносвіти, ніби не знаючи про фінансові проблеми, радо сповістило про цю подію на своєму сайті: «Чергові щасливчики відправляться навчатися за кордон». Та чи можна нині назвати цих юнаків і дівчат щасливими? І чи всі, зрештою, поїдуть на навчання?
P.S.: 16 серпня редакція DT.UA звернулася до МОНМС із інформаційним запитом щодо реалізації програми навчання та стажування за кордоном. Зокрема нас цікавило таке: скільки студентів, аспірантів уже отримало кошти на навчання або стажування? Чи отримали українські університети кошти, які мали б бути використані для виконання програми? Чи можна вважати, що програма вже не виконується в частині фінансування тих студентів, аспірантів і науково-педагогічних працівників, котрі мали прибути в закордонні університети в серпні? Чи правдива інформація, що в 2011 році через несвоєчасне виділення коштів із боку МОНМС не всі учасники програми взяли в ній участь?
28 серпня ми отримали відповідь, яка, власне, є повторенням загальної інформації з офіційного сайта Міносвіти. На жодне з конкретних запитань такої ж конкретної відповіді отримати не вдалося.