До ідеї роздільного навчання деякі американські школи стали повертатися ще з 2003 року, щойно американське міністерство освіти оголосило про свої плани послабити відповідне регулювання. Причиною для такого кроку слугувало завершення чотирирічного дослідження, результати якого виявилися досить несподіваними: по-перше, дівчатка і хлопчики цілком по-різному підходять до процесу навчання, отож потребують різних методик та педагогічних технологій. Так, якщо в хлоп’ячому середовищі найефективнішими виявляються активні дії, що потребують участі всього класу і мають дух змагань, то дівчатка домагаються значно кращих показників у «камерній» обстановці — у складі нечисельних груп, без поспіху й азарту.
Більше того, як з’ясувалося, саме в умовах роздільного навчання школярі виявляють не надто властиві своїй статі захоплення — дівчатка за відсутності хлопчиків набагато активніше цікавляться математикою і фізикою, а хлопчики, відповідно, — мистецтвом. На думку експертів, під час спільного навчання прояву таких схильностей перешкоджає побоювання осоромитися в очах представників протилежної статі. Хоча батьки старшокласників називають ще одну перевагу роздільної освіти: в її умовах школярі націлені, швидше, на досягнення максимальних академічних успіхів, ніж на побудову стосунків із протилежною статтю.
З урахуванням отриманих результатів у 2006 році американське міністерство освіти задекларувало право батьків вибирати для своїх дітей можливість навчання в загальних або ж роздільних класах і навіть школах. Правда, стосувалося це переважно приватних форм освіти. Проте деякі округи пішли ще далі і передбачили можливість створення роздільних класів (на вимогу батьків) навіть у державних школах. Внаслідок чого Американська спілка захисту цивільних свобод подала на них у суд за порушення закону 1972 року, який забороняє дискримінацію за статевою ознакою у процесі освіти. Чим і спровокувала пожвавлення загальнонаціональної дискусії на задану тему. Адже, з одного боку, навчання в одностатевому середовищі не сприяє набуттю навичок міжгендерної соціалізації. А з іншого боку — дедалі очевиднішою стає теза про те, що єдиної моделі освіти, здатної задовольнити всіх і вся, не існує. І що всі батьки (а в ідеалі — всі діти) повинні мати право вибору.