Резонанс із елементами паніки

У середу 17 лютого Верховна Рада України більшістю у 339 голосів схвалила в першому читанні законопроєкт 4667-1 «Про внесення змін до деяких Законів України щодо присудження наукових ступенів». Ця подія відбулася з рекордною швидкістю. Адже текст законопроєкту був офіційно зареєстрований лише за два дні до голосування й відразу підтриманий Комітетом з питань освіти, науки та інновацій ВРУ. Парламент підтримав розгляд законопроєкту за скороченою процедурою, тому погодження поправок у Комітеті очікується цього тижня. Навіть можливе прийняття закону в цілому вже на початку березня.
Що ж спонукало депутатів до такої швидкості, і чого освітянам та науковцям очікувати від законодавчих новел після їх остаточного прийняття?

Привід до необґрунтованої паніки

Історія появи законопроєкту 4667-1 почалася з листа МОН № 1/11-328 «Про діяльність спеціалізованих вчених рад» від 20 січня 2021 року. У цьому листі звертається увага освітянської громадськості на те, що 1 липня 2021 року втрачає чинність Порядок присудження наукових ступенів, і тому термін дії спеціалізованих вчених рад з правом проведення захисту дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук спливає 15 травня 2021 року. У зв’язку з цим, повідомляє Міносвіти, повідомлення спеціалізованих вчених рад про прийняття дисертації до захисту міністерство припиняє приймати 10 березня 2021 року.
Цей лист дуже схвилював певну частину освітянської громадськості. В соціальних мережах та університетських спільнотах поширилися попередження: не встигнувши подати дисертацію до захисту (а отже домовитися зі спецрадою про її прийняття) до початку березня, всю наукову роботу нібито можна буде викинути на смітник! Це неправда, але ж панічні настрої легко поширюються за умов браку суспільної довіри до державних інституцій.
Дальший розвиток подій можна було легко передбачити: молоді вчені зібрали підписи, депутати зареєстрували проєкт закону (під номером 4667 від 28 січня 2021 року) «Про внесення зміни до підпункту 7 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про вищу освіту» щодо продовження строку завершення підготовки кандидатів та докторів наук».
Саме в перехідних положеннях до Закону «Про вищу освіту» прописано норму, що дипломи кандидата і доктора наук, присуджені в результаті захисту у спецрадах, сформованих за правилами, чинними до 2014 року, можуть видаватися МОН лише до 30 червня 2021 року. Коли писали закон, цю норму було закладено для забезпечення безболісного переходу від старої системи підготовки аспірантів (тих, хто здобуває ще радянський ступінь кандидата наук) до нової системи підготовки докторів філософії — наукового ступеня, який визнається в усьому світі і який Україна зобов’язалася впровадити, підписавши 2005 року Болонську декларацію, і 2014-го — Угоду про асоціацію з ЄС.

Про доктора філософії (PhD) і доктора наук

До і після прийняття Закону «Про вищу освіту» 2014 року дискусій щодо доцільності переходу від радянського звання кандидата наук до звання європейського доктора філософії відбулося дуже багато. Зрештою, незважаючи на спротив «традиціоналістів», модель освітньо-наукової підготовки зі структурованою освітньою компонентою було впроваджено: 23 березня 2016 року Постановою КМУ № 261 затверджено «Порядок підготовки здобувачів вищої освіти ступеня доктора філософії та доктора наук».
Залишилося перейти на європейську систему захистів, коли спецрада збирається під конкретну дисертацію у складі вузькопрофільних спеціалістів, які мають публікації з тематики чи напряму дослідження аспіранта. Поза колишнім СРСР захисти наукових ступенів приймаються лише разовими, а не постійно діючими радами. За таких умов кожен вчений, який голосує за присудження наукового ступеня, докладно ознайомлюється з дисертацією (а не лише з авторефератом). Саме цю модель захисту було апробовано впродовж останніх двох років у рамках так званого експерименту з присудження ступеня доктора філософії (затвердженого Постановою КМУ від 6 березня 2019 р. №167). Тепер настав час її узаконити.

У пошуку відповіді спиратися на європейський досвід було б недоречно. Ступінь доктора наук вкорінений у вітчизняну наукову традицію. Тому саме згідно з цією традицією має присуджуватися особі, котра вже досягла найвищих наукових висот. По суті, захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук — це певний ритуал «наукового рукопокладення»: не атестація рівня кваліфікації (як із кандидатом наук чи доктором філософії), а, радше, визнання науковою спільнотою досягнень колеги, в доробку якого – численні публікації, що з’явилися ще до захисту основної роботи — дисертації, монографії або сукупності статей. Тому й логічно, що ступінь доктора наук має присуджувати постійно діюча рада, яка представляє наукову спільноту колеги.

Натомість ступінь доктора філософії є освітнім рівнем. Це свідчення кваліфікованості науковця для продовження дослідницької та викладацької діяльності. Це початок кар’єри, а не її вершина. Ступінь доктора філософії впроваджується у вітчизняну систему на третьому рівні вищої освіти на заміну ступеня кандидата наук, але з додатковими вимогами. Вони виникають у зв’язку з обов’язковою освітньою складовою, яка доповнює дослідницьку.

Логіка компромісу

Ні для кого не є таємницею, що текст законопроєкту 4667-1 депутати розробляли у співпраці з представниками Міністерства освіти і науки та Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти. Впродовж останніх двох років Національне агентство продемонструвало свою здатність розвивати саме європейську освітню традицію в Україні, зокрема ставши асоційованим членом Європейської мережі агентств забезпечення якості вищої освіти (ENQA), а також Міжнародного центру академічної доброчесності (ICAI).

Відтак цілком логічно, що відповідальність за забезпечення якості третього рівня вищої освіти, запровадженого на виконання євроінтеграційних зобов’язань України, мало б узяти на себе Національне агентство. Також природно, що відповідальність за науковий ступінь, який продовжує суто вітчизняну традицію і присуджується вченому за визначні наукові досягнення загальнодержавного (а то й міжнародного) рівня, мало б на себе взяти МОН.

Саме за цією логікою в законопроєкті 4667-1 пропонується розділити повноваження між двома інституціями, відповідальними за управління системою вищої освіти і науки. Такий розподіл має сенс також тому, що досвід останнього року роботи над новим Порядком присудження наукових ступенів — підзаконним актом, який мав би врегулювати присудження ступенів і доктора філософії, і доктора наук, — показав практичну неможливість об’єднання двох дуже відмінних процедур захисту в один документ.

Нагадуємо, що, відповідно до чинної редакції закону «Про вищу освіту», новий Порядок присудження наукових ступенів розробляється Національним агентством і затверджується КМУ після схвалення МОН. Національне агентство розробило відповідний Порядок ще навесні 2020 року, і його проєкт був викладений на сайті міністерства для громадського обговорення. Зрештою, надійшло близько 500 поправок та зауважень.

Остаточний документ, після обговорення з керівництвом НАНУ і схвалення робочою групою Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій, був поданий до МОН на схвалення лише на початку січня 2021 року. Слід зазначити, що документ вийшов дуже об’ємний і суперечливий саме тому, що розробники спробували в ньому впорядкувати дві несумісні процедури: присудження ступеня європейського доктора філософії і присудження ступеня українського доктора наук.

Вихід із ситуації

На час прийняття закону «Про вищу освіту» 2014 року законодавець передбачив, що виникне потреба змінити процедуру захистів наукових ступенів. Аби уможливити перехідний період між «старими» спецрадами, в яких захищаються кандидати наук, і «новими», де захищатимуться доктори філософії, передбачено чотирирічний період паралельного співіснування двох систем — з вересня 2016 року по 31 грудня 2020 року. У зв’язку з карантином торік депутати перенесли цей дедлайн на пів року — до 30 червня 2021-го.

Замість того, щоб ще раз продовжити так званий перехідний період, у законопроєкті 4667-1 запропоновано комплексний вихід із ситуації:

1. Перенести положення про ступінь доктора наук із закону «Про вищу освіту», який встановлює сумісність української системи вищої освіти з європейською, до закону «Про наукову і науково-технічну діяльність». Це має відбутися зі збереженням усіх прав, зокрема на доплату, науковим і науково-педагогічним працівникам з відповідним ступенем.
2. Передбачити відмінні процедури та окремі підзаконні акти (Порядки присудження) для доктора філософії і доктора наук. Перший розробляється Національним агентством, другий – МОН. Зважаючи на їхню суспільну вагу, обидва затверджуються постановами КМУ. У кожному з цих підзаконних актів буде передбачено відповідну процедуру скасування ступенів у разі виявлення порушень академічної доброчесності.
3. Забезпечити збільшення університетської автономії та зменшення бюрократичних перепон для аспіранта, який подає дисертацію до захисту в разовій спецраді. Склад такої ради формується закладом вищої освіти або науковою установою; інформація про кваліфікацію членів ради оприлюднюється на сайті Національного агентства за два місяці до захисту і, в разі відсутності зауважень від освітянської громадськості, затверджується за принципом мовчазної згоди. Після захисту диплом доктора філософії видається закладом або установою, в якій проходив захист (без затвердження атестаційною колегією Міністерства). У разі наявності порушень академічної доброчесності диплом може бути скасований закладом, який його видав, або рішенням Національного агентства.
4. Присудження наукового ступеня доктора наук здійснюється у постійно діючій спеціалізованій вченій раді, сформованій Міносвіти за окремим переліком наукових спеціальностей. По суті, ці ради представляють наукові спільноти, що функціонують в Україні. З огляду на вагу та загальнонаціональний престиж ступеня доктора наук, рішення про його присудження затверджується (і скасовується в разі порушень академічної доброчесності) атестаційною колегією МОН.
5. 1 липня 2021 року Порядок присудження наукових ступенів втрачає чинність. Цей документ мають замінити: Порядок присудження ступеня доктора філософії, який розробляє Національне агентство, і Порядок присудження ступеня доктора наук, своєю чергою, розроблений МОН. В останньому документі має бути передбачено, що особи, які здобувають ступінь кандидата наук (отже розпочали підготовку до впровадження структурованих 2016 року аспірантських програм) можуть захищати дисертації в постійно діючих спецрадах, утворених для захистів здобувачів ступеня доктора наук. Таким чином, період «паузи», під час якого припиниться подача документів на захист, буде мінімізований (триватиме максимум 8–10 тижнів). А тим здобувачам, які бажають захиститися за «старими» правилами, буде забезпечено таку можливість.

Зважаючи на значний суспільний резонанс (у окремих випадках навіть із елементами паніки), спричинений наближенням терміну завершення «перехідного періоду» між старою процедурою захистів і новою системою, що передбачає більшу прозорість, повагу до автономії та сумісність із європейською практикою, підхід, запропонований законопроєктом 4667-1, видається оптимальним. Наразі слід сподіватися лише на подальшу оперативність депутатів і мудрість усіх зацікавлених осіб, аби процес цього переходу не затягнувся.

Більше статей Михайла Вінницького читайте за посиланням.