Недавно вийшла книжка «Україна: інтелект нації». Її написав великий авторський колектив — відомі вчені та громадські діячі (В.Ворона, В.Врублевський, Ю.Канигін, В.Ксензенко, І.Курас, І.Маринич, Є.Марчук, В.Медведчук, А.Негода, В.Панчук, В.Хорошковський). Зі «Словом до читача» звертається академік Б.Патон. Концептуальне значення має передмова до книжки Л.Кравчука «Майбутнє державного і національного становища України в глобальній економіці», де викладено проект Програми інтелектуалізації суспільства.
Кінець XX століття — час кризи ідеалів техногенної цивілізації та початок формування цінностей посттехногенної доби. У нинішній ситуації непокоїть різке зниження ціннісного статусу саме тих видів діяльності (і в тому числі науки), які є ключовими в
постіндустріальному розвитку. В умовах дедалі більшої глобалізації соціально-економічного життя ефективність національної господарської системи визначається передусім можливостями й умовами, сприятливими для максимального використання творчого потенціалу особистості. Ця обставина створює для розвинених держав виняткову можливість масштабно, без додаткових витрат використовувати в національних інтересах інтелектуальний потенціал не лише своїх громадян, а й фахівців з інших країн, особливо держав із деструктивною економікою. Завдяки цьому розвинені країни одержують переваги, які менш розвиненим державам неможливо компенсувати ніякими іншими засобами, крім підтримки й розвитку свого інтелектуального потенціалу, зокрема науки й технологій.
Особливо загострюється ця проблема в державах із перехідною економікою. Відмова від планово-централізованої системи господарювання й ринкова лібералізації еконо-мічного життя, здійснювані без узгодженого переорієнтування виробництва на нові джерела економічного зростання, створюють умови для затвердження перерозподільного типу економіки. А вона не спроможна забезпечити примноження національного багатства. Така економічна система, на жаль, сформувалась і в Україні. Як наслідок — руйнується виробничий потенціал, скорочується кількість реального господарського сектора, незадовільний стан оплати праці та вимушене масове переорієнтування штовхають населення на пошук засобів для життя за межами реального сектора економіки (результат — безпрецедентне розростання «тіньової» економіки), поглиблюється відчуженість від праці, її результатів, від влади, перетворень у країні.
Йде процес деінтелектуалізації українського суспільства й погіршення рівня науково-технологічного забезпечення вітчизняного виробництва. Нагромаджений науковий потенціал використовується не в інтересах вітчизни. Йдеться про «відплив умів», неконтрольовану передачу за кордон ідей, орієнтацію на виконання тільки зарубіжних замовлень. Це, у свою чергу, сприяє розвалу вітчизняних наукових шкіл, руйнуванню науково-технічного потенціалу військово-промислового комплексу, втраті комерційних можливостей реалізації за кордоном досягнень вітчизняних науки й технологій.
Програма інтелектуалізації суспільства тісно пов’язана з програмою його інформатизації. Головна мета останньої — підготовка учнів до повноцінної, ефективної участі в побутовій, суспільній і фаховій сферах життєдіяльності в умовах інформаційного суспільства. Для цього необхідно забезпечити: підвищення якості освіти та її доступності, підвищення економічного потенціалу країни за рахунок освіченості населення, інтеграцію національної системи освіти в наукову, виробничу, соціально-суспільну й культурну інформаційну структуру світового співтовариства.
Серед найпрогресивніших ідей кінця ХХ століття особливе місце належить ідеї безперервної освіти. Її сенс — постійне творче відновлення, розвиток і вдосконалення кожної людини протягом усього життя, що забезпечує процвітання суспільства. Ці ідеї добре корелюють із концепцією ринкової економіки, яка надзвичайною рухливістю своєї кон’юнктури змушує людей постійно навчатися і перенавчатися. Отже, Україні теж необхідно забезпечити системне реформування змісту освіти, створити механізм його постійного відновлення. Розмаїття й безперервність повинні бути не лише перспективними тенденціями, а й умовами досягнення нової якості освіти.
Мета процесу інформатизації — зміна системних властивостей сфери освіти, передусім вищої школи, з метою підвищення її сприйнятливості до інновацій. Інформатизація — не мода, не кампанія, не одна з багатьох тимчасових соціальних програм. Вона — інфра-структура інтелектуалізації суспільства, точка опори, базуючись на ній можна будувати найрізноманітніші освітні, наукові, соціальні проекти.
Усе це дозволить формувати нову педагогічну парадигму, яка в організаційному плані передбачатиме створення різних варіантів навчальних програм за рівнями знань і навичок, використання гнучких засобів програмованого навчання, поєднання індивідуальних і групових форм занять, впровадження методів проблемного вивчення мате-ріалів тощо. Прорив у комунікаційних технологіях дозволяє перейти до індивідуальних методів навчання на варіативній основі. Завдяки сучасним засобам інформатики й телекомунікації учні можуть вибирати рівень складності кожної дисципліни, їх комплектування відповідно до власних життєвих інтересів, планів і фахових перспектив. Йдеться про сучасну віртуально-тренінгову технологію навчання, яка дозволяє трансформувати наявну класно-урочну систему (зберігши її переваги у вигляді продуктивності навчання й контролю над перебігом навчального процесу), перейти від групового до індивідуального варіативного навчання.
Книжка містить великий фактичний матеріал, зокрема матеріали соціологічних дос-ліджень у суспільстві перехідного періоду. У ній розглядаються різні альтернативи та сценарії суспільного розвитку, реалізація яких допомогла б подолати нинішню кризу.