Парламентські слухання, які мають відбутися 9 червня, повинні стати часом «Ч» для однієї з найбільших реформ української освіти — профільної школи. Бути чи не бути поверненню до старої і звичної десятирічки? Відповідь на це запитання прогнозувати важко.
Ще до своєї перемоги на президентських перегонах В.Янукович пообіцяв своїм виборцям скасувати 12-річну систему навчання. «Цього року вже проводитимемо реформу середньої школи. Ми в обов’язковому порядку переглянемо терміни здобуття середньої
освіти, ми повернемося до десятирічної середньої освіти», — заявив він. Отож передбачалося, що на парламентських слуханнях розстановка сил у «освітянських верхах» буде така: комітет з питань освіти і науки ВР під орудою бютівця Володимира Полохала підготує аргументи «за» і, швидше за все, відіграватиме роль адвоката профільної школи (про це свідчать публічні висловлювання та інтерв’ю В.Полохала, зокрема в «ДТ» № 11, 2010 р. — «ЗНО — це успішна реформа, що дозволила зробити наше суспільство справедливішим», а Міністерство освіти і науки, очолюване представником президентської команди Д.Табачником, — свої, відповідно, негативні відгуки. Проте останні заяви міністра освіти внесли істотні корективи в цю розстановку сил. Під час останньої прямої телефонної лінії в «Комсомольской правде в Украине» він сказав:
«…до десятирічки ми не повернемося, інакше наша школа буде неконкурентоспроможною».
Можна було б повірити, що пан Табачник змінив орієнтацію і став прихильником реформ, розпочатих його попередниками, наважившись заради цього «підвести під монастир» самого президента. Проте робота, яку проводить сьогодні апарат МОН (у тому числі й наради, в яких бере участь сам міністр) свідчать про інше: формується негативне суспільне ставлення до 12-річної системи освіти.
Як же насправді ставиться наше профільне міністерство до 12-річної школи?
Розібратися у цьому нелегко, оскільки способи, якими діє МОН, важко назвати демократичними. Анонсовані на офіційному сайті міністерства зустрічі монівських чиновників із громадськістю вражають: вони скидаються на партійні збори радянських часів у кращих традиціях компартійної пропаганди, коли одноголосно підтримувалися спущені згори рішення.
Ось, наприклад, повідомлення про зустріч першого заступника міністра освіти і науки Бориса Жебровського з учителями, керівниками шкіл, представниками педагогічних організацій Києва та Київської області: «Більш ніж чотиригодинна нарада перетворилася на жваву та результативну бесіду. Усі без винятку освітяни мали змогу висловити свої думки з найгостріших проблем шкільної освіти. Зокрема, більшість учасників зустрічі озвучили думку щодо передчасності запровадження 12-річного терміну навчання та зосередили увагу на необхідності покращення методичного, матеріального забезпечення профільного навчання». Знайома риторика, чи не так? Окрім загальних фраз та безлічі фотографій — жодного аргументу чи уривка з виступу. І хоча зустріч мала дуже демократичну назву — «Почути кожного вчителя», потрапили на неї не всі зацікавлені. Наприклад, не були присутні на зустрічі очільники таких відомих у столичних освітянських колах громадських організацій, як Асоціація керівників шкіл Києва і Асоціація приватних шкіл столиці. Як повідомило «ДТ» компетентне джерело, керівників столичних шкіл запрошували на нараду дуже кулуарно, до вибору кандидатур також поставилися більш ніж відповідально, викресливши зі списку «інакодумців».
Задля справедливості слід сказати, що інформація про один виступ на зустрічі все-таки є. Її ми знайшли на сайті Всеукраїнської громадської організації «Асоціація вчителів біології України». На персональній сторінці голови організації Олени Князевої вміщено кілька тез її виступу на згаданому круглому столі, серед яких і така: «Ми не готові й не маємо потреби у 12-річній шкільній освіті. Цей рік є слушним для закінчення експерименту: школу закінчили дев’ятикласники 12-річки. Ми поділяємо погляди на організацію профільної освіти Польщі та (частково) освіти Німеччини». Погоджуватися чи сперечатися з цією думкою важко, адже жодного аргументу шановна пані доповідачка не навела. Та й згадані нею країни запроваджують саме профільну старшу школу.
Але згаданою кількагодинною зустріччю справа не обмежилася. Як стало відомо «ДТ», через кілька днів після неї в одному з санаторіїв Пущі-Водиці на таку саму тему відбулася «таємна вечеря» з участю вузького кола запрошених, серед яких були окремі директори шкіл, ректори вишів та педагоги. Інформації про цей «малий курултай» немає ні на офіційному сайті МОН, ні у мас-медіа.
Дбаючи про формування певної громадської думки, не забули чиновники міністерства і про молодь. На сайті МОН є цікаве повідомлення про зустріч заступника міністра Бориса Жебровського з представниками шкільного самоврядування. «У ході тригодинної жвавої дискусії близько сорока учасників зустрічі, більшість з яких одинадцятикласники, мали змогу висловити свої думки щодо майбутнього шкільної освіти. У першу чергу порушувалися питання щодо доцільності дванадцятирічної освіти. Лише один із присутніх віддав перевагу 12- річному терміну навчання», — інформує замітка на сайті МОН. Не говоритимемо, наскільки молодь — одинадцятикласники, які не навчалися за новою програмою 12-річної школи, уявляють собі її суть, переваги та перспективи. І наскільки взагалі дитина без певного досвіду та знань може бути обізнана в таких речах. І як вона наважиться заперечувати дорослим людям, серед яких — заступник міністра. Навіщо й кому вигідні такі технології? До речі, розшукуючи учасників тієї зустрічі, я цікавилася в багатьох школах столиці, чи отримували вони запрошення. Як з’ясувалося, широкому загалу про цей захід нічого не відомо.
Така бурхлива діяльність апарату міністерства жодним чином не узгоджується з висловлюваннями її очільника. Чому? Тому що клерки відомства не можуть раптово загальмувати запущену пропагандистську машину — чи вони готують «запасний майданчик» на випадок офіційного come bаck у пріоритетах керівництва?
Чому пан міністр змінив свій погляд на реформу? Однією з можливих причин експерти вважають таку: зацікавлена у реформах Європа може пригрозити українській владі пальчиком за відступ від проєвропейських зрушень у суспільному житті і навіть покарати фінансово (що вже робить МВФ). Отже, можливо, нинішня влада буде змушена задовольнити Європу — бодай формальним дотриманням курсу європейських реформ. У такому разі стає зрозуміло, чому міністру довелося пожертвувати передвиборними обіцянками гаранта.