Наприкінці минулого року Міністерство освіти і науки черговий раз узялося наводити лад у своїй царині. На Львівщині під його жорстку руку потрапили три виші. Найбільший резонанс викликало позбавлення ліцензії університету «Львівський Ставропігіон». Це означало, що посеред навчального року майже тисячі студентів та сотні викладачів довелося б шукати нове місце навчання і праці. Колектив вузу виступив проти такого рішення МОН.
Повідомлення про позбавлення вишу ліцензії стало для колективу громом серед ясного неба. Звичайно, цьому рішенню міністерства передувала перевірка знань та стану справ в університеті Державною акредитаційною комісією (ДАК). Як розповідають самі студенти, насамперед перевіряльники екзаменували їх із ряду переважно загальноосвітніх дисциплін. «Мене, наприклад, запитували про мої знання з філософії, предмету, який я вивчала рік тому, тоді як профільною дисципліною є іноземні мови», — каже студентка третього курсу Юлія Мисик.
Загалом за два дні члени комісії виставили «незадовільно» більшості студентів. Стосовно викладацького складу їх насамперед цікавила наявність чи відсутність трудової книжки. Як пізніше відзначив начальник головного управління освіти Львівської ОДА Павло Хобзей, викладачі-суміжники просто нездатні надати студентам повноцінні знання. Але така позиція ставить під сумнів інститут сумісництва у вищій школі, що практикується у всьому світі.
Аргументів протилежної сторони ніхто до уваги не брав, — університет вирішили позбавити ліцензії.
Студентам було запропоновано переводитися до інших львівських вишів з оплатою на тих самих умовах, що і в «ставропігійців». «Це не зовсім так, — каже один зі студентів факультету економіки, комп’ютерних технологій та права. — Нинішній рівень оплати нам гарантовано лише на друге півріччя 2009 року, а далі муситимемо оплачувати навчання за правилами нового вишу. Якщо раніше ми платили за навчання трохи більше чотирьох тисяч гривень, то надалі в Університеті імені Івана Франка ця сума зросте до восьми тисяч».
Крім того, переводячись до іншого вишу, студентам слід офіційно заплатити за кожен складений іспит академічної різниці. До речі, у студентів старших курсів вона становить по 15 предметів.
«Проблеми з рівнем освіти в нашому університеті — це проблеми росту. Є вони і в інших навчальних закладах, — каже ректор «Львівського Ставропігійну» Ярослав Кміт. — Нині ця проблема особливо актуальна. Проте замість розробки і впровадження низки дійових заходів на державному рівні, зокрема підтримки й реальної науково-методичної та кадрової допомоги новоствореним вищим школам, спрямованих на підвищення якості вищої освіти, МОН вирішує йти найлегшим шляхом — шляхом заборон».
Своє бачення причин нинішнього наступу на приватні виші у Івана Присяжнюка, ректора Галицького інституту (м. Львів):
«У приватні заклади діти йдуть, бо тут менша вартість навчання і немає поборів за екзамени та за вступ. У державних вузах сьогодні недобір студентів. Щоб до них молодь ішла вчитися, зараз знищують приватні освітні заклади. Це, на мою думку, головна причина конфлікту. Для цього використовують будь-які причини. Для прикладу, у мене вчепилися до приміщення. Кажуть, що воно колись належало дитячому садку. І це тоді, коли в області за останні роки продано 68 дитячих садків комерційним структурам, банкам, різним фірмам та організаціям. Так, наш навчальний заклад орендував дитячий садок. Тут не було ні вікон, ні дверей, ні опалення. На ремонт витратили чимало грошей. Тепер Галицькому інституту оренду вирішили не продовжувати. Приміщення хочуть у нас забрати, а хто поверне вкладені гроші?
Інститут з 2002 року займається підготовкою фахівців з економіки та туризму. Нещодавно ми подали документи, аби отримати нову ліцензію на освітні послуги — вчити дітей спеціалізації «будівельник». Ці фахівці дуже потрібні. Але не встигаєш оформити всі документи, як дізнаєшся, що умови отримання ліцензії змінилися. Зараз від нас вимагають, аби у викладацьуому складі було майже 80 відсотків кандидатів і докторів наук».
На думку проректора з наукової роботи одного з львівських національних університетів, нині є чимало вузів, які, всупереч чинному законодавству і відповідним процедурам, отримали одразу третій або четвертий рівень акредитації. Державна атестаційна комісія має контролювати дотримання норм та всіх критеріїв, які дають право називатися вищими навчальними закладами. Насамперед вона повинна контролювати наявність кадрів, інфраструктуру університету, інформаційні та бібліотечні ресурси, комп’ютерне та навчально-методичне забезпечення. Особливо багато важить наявність постійного науково-педагогічного складу, який забезпечує навчальний процес. Не може повноцінно функціонувати вищий навчальний заклад, у якому на постійній основі працює лише чверть викладачів. Вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який тільки навчає, а не веде наукової роботи й не видає наукової продукції — монографій, власних підручників, посібників, патентів і т. д., — це не університет.
Уперше Державна акредитаційна комісія перевірила «Львівський Ставропігіон» у червні 2007 року. Тоді, за її результатами, університету належало скоротити три з дев’яти кафедр, які не відповідали загальноприйнятим стандартам, зокрема не були укомплектовані викладачами належного рівня. На виправлення недоліків і зауважень вишу дали півроку.
Щойно навчальний заклад відрапортував про роботу «над помилками», як Міносвіти організовує нову перевірку. І знову ДАК виявляє цілу низку порушень. Серед них — недостатня кількість висококваліфікованих викладачів, порушення під час прийому студентів тощо. Цього разу інспектори були швидкими на розправу — вони рекомендували міністерству відібрати ліцензію в університету. Одночасно з ліквідацією ліцензії МОН дало дозвіл вищим навчальним закладам регіону, що мають ліцензії за відповідними напрямами, приймати студентів зі «Ставропігіону». Але колектив вишу та більшість студентів не погодилися з цим рішенням. До речі, комісія Міносвіти також проголосувала за призупинення діяльності «Галицького інституту» та Прикарпатського фінансово-економічного коледжу (м. Самбір).
«Ми незгодні з багатьма висновками акредитаційної комісії як із процедури, так і по суті, — каже ректор університету Ярослав Кміт. — Тому виклали їх у позовній заяві до Львівського окружного адміністративного суду. 8 грудня 2008 р. колегія суду призупинила рішення ДАК і наказ міністра про ліквідацію ліцензії. Нині готуємо матеріали для того, щоб у судовому порядку відстояти свою правоту».
Головна несправедливість вбачається в тому, з якою легкістю міністерство може забрати ліцензію. Уже через кілька днів після завершення роботи державної акредитаційної комісії наказом міністра студентам дозволяють переводитися до інших вишів. У цивілізованому світі навчальному закладу виноситься припис, на підставі якого слід було б дати від 3 до 12 місяців часу на виправлення недоліків та зауважень щодо роботи закладу. А тут несподівано посеред навчального року студентів узялися переводити з одного вишу до іншого.
На думку ректорів приватних вузів, орган, який здійснює контроль за якістю знань та дотриманням ліцензійних вимог, повинен бути незалежним від Міністерства освіти і науки. Лише тоді його діяльність ні в кого не викликатиме заперечень.
«Освітяни давно вимагають, аби ліцензію на надання освітніх послуг видавала незалежна від держави акредитаційна комісія. Це світова практика, — відзначає Ярослав Кміт. — Зараз система освіти законсервована: чиновники одного управління і надають ліцензії, і відбирають їх, і перевіряють знання. Така система — недемократична».
«Приватну освіту завжди утискали і дискримінували. Якщо держава видала ліцензію на освітню діяльність на певний період за певним рівнем акредитації, то чи потрібно щороку перевіряти дотримання ліцензійних умов?», — додає ректор приватного навчального закладу «Інститут управління» (м. Дрогобич) Дарія Рупняк.
Звісно, найпростіше діяти адміністративними методами. Особливо це небезпечно, коли в державі немає повноцінних програм підвищення рівня освіти: в такій ситуації у МОН завжди може виникнути спокуса застосувати. Адже не існує навіть чітко розроблених критеріїв анулювання тієї чи іншої ліцензії. А відтак не виключено, що разом із купіллю можна вихлюпнути й дитину.
Для довідки
«Львівський Ставропігіон» — навчальний заклад із дуже давньою історією. Його засновниками ще в далекому XVI ст. виступили члени Успенського братства. «Ставропігіон» став першим україномовним закладом, який утримувався за кошти громади. Згодом він отримав назву Ставропігійського інституту і до 1848 року був єдиним світським закладом галицьких українців, із якого вийшов, зокрема, і майбутній митрополит Київський Петро Могила — засновник Києво-Могилянської академії. Серед викладачів та ректорів Ставропігійської школи у різний час були такі видатні діячі української культури, як Лаврентій і Степан Зизанії, Кирило Ставровецький, Памва Беринда, брати Рогатинці, Яків Головацький та інші. Функціонував навчальний заклад аж до 1939 року, коли у місто ввійшли радянські війська. Сім років тому «Ставропігіон» відновив свою діяльність. Нині тут на трьох факультетах навчається близько тисячі студентів за спеціальностями: прикладна лінгвістика, правознавство, практична та соціальна психологія, фінанси і кредит, туризм.