В усі часи були люди, які з певних причин опинялися поза суспільством. Показово те, що п’ята частина безпритульних отримала вищу освіту, і багато хто з них мав престижну роботу та житло. Але з часом доля розпорядилася інакше…
Проблема безпритульності залишається на сьогодні майже невирішеною, тим часом державні наукові установи це питання вивчають недостатньо. Зокрема Інститут соціології НАНУ та Інститут психології ім. Г.Костюка АПН України взагалі не досліджують проблем безпритульності в нашій державі. В Інституті соціології є лише деяка статистика притулків та будинків-інтернатів, надана Держкомстатом України. За інформацією «Статистичного щорічника» за 2007 рік, виданого Державним комітетом статистики, якщо у 1990 році в Україні було 274 притулки та будинки-інтернати, то станом на 2007 рік — 321, тобто за 17?років їх кількість зросла лише на 47. У Києві діє 7 притулків, у Київській області — 11, а найбільше їх у Хмельницькій області — 31.
Проблемою безпритульності частково займається Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ, але в ньому вивчають лише динаміку кількості дітей без певного місця проживання та причини виникнення цього явища. За словами старшого наукового співробітника Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Л.Слюсар, відстежити точну кількість дорослих безпритульних практично неможливо, оскільки їм властива постійна динаміка, і вони не перебувають під наглядом правоохоронних органів. Простежити за дітьми без певного місця проживання легше, оскільки, визначивши їхнє місцезнаходження, малих бродяжок одразу ж відправляють у притулки або повертають у сім’ю. Хоча точна кількість безпритульних дітей невідома, масштаби проблеми — загрозливі, насамперед із погляду майбутнього підростаючого покоління. Соціальне становище «дітей вулиці» неминуче призводить до засвоєння ними специфічних форм поведінки, відхилення у психічному розвитку. Часто ці діти потерпають від насильства й водночас втягуються у кримінальну протиправну діяльність. Наявність цієї маргінальної групи загострює проблему правопорушень у підлітковому середовищі. Половина дітей називає причиною свого бродяжництва конфлікт у сім’ї, у школі. Відсутність родинного тепла, погані матеріальні умови проживання, казенні методи виховання призводять до того, що досить часто вихованці інтернатів залишають їх, збільшуючи чисельність «дітей вулиці».
Певну підтримку безпритульні люди отримують від різноманітних благодійних фондів та соціальних центрів. Ця підтримка спрямована на допомогу у вирішенні нагальних потреб людини: тут вони можуть отримати харчування, одяг, медичну допомогу, а також духовну підтримку. Такі центри допомагають повернути безпритульних у соціум. Зокрема існує Всеукраїнський благодійний фонд «Соціальне партнерство», в якому всі види допомоги надаються безкоштовно. За його сприяння нещодавно було здійснено проект «Арт-прописка: мистецтво бездомних», спрямований на те, аби привернути увагу до людей, котрі опинилися на соціальному дні, але прагнуть стати повноцінними членами суспільства. Куратор цього проекту і керівник мистецької студії — художник Олександр Бєлозор. Подію він прокоментував так: «Ці картини створені не для того, щоб заробити гроші. Ті, хто приходить у студію, хочуть навчатися. Деякі картини — дуже цікаві. Особливо важливо те, що декого з їх авторів уже немає на світі або про них нічого не відомо, але їхні роботи залишилися у студії. Це і є сила мистецтва: те, що людина створила, незалежно від того, скільки вона прожила, залишається на полотні».