Автор цієї статті аж ніяк не є капосною ворогинею прогресу в студентському середовищі. Навпаки, належить до когорти тих, кого іменують «студентська молодь», і не менш від інших зацікавлена в захисті своїх інтересів. Але зізнаюся чесно: вивчивши матеріали про діяльність органів студентського самоврядування в різних вузах України, я так і не зрозуміла, для чого вони потрібні й чим можуть бути реально корисні для мене й моїх ровесників.
За ініціативою Міністерства освіти та науки України в Національному педагогічному університеті ім. М.Драгоманова відбулося засідання всеукраїнського «круглого столу» «Студентське середовище: проблеми та перспективи». Обговорювалися проблеми студентів, пов’язані з їхньою адаптацією до ринкових умов праці, особистісним і соціальним становленням у процесі навчання у вузі, захистом їхніх прав та інтересів. Результатом дискусії стали рекомендації органам виконавчої влади, вузам, всеукраїнським і студентським громадським і профспілковим організаціям щодо поліпшення життя студентів.
Особливе місце в обговоренні приділялося органам студентського самоврядування. Міністр Кабінету міністрів Анатолій Толстоухов благодушно назвав їх «не спаринг-партнерами, але рівноправними союзниками влади». Водночас президент Української асоціації студентського самоврядування Олексій Кляшторний серйозно занепокоєний тим, що, відповідно до чинного законодавства, студентські об’єднання фактично позбавлені права участі в вирішенні питань вищої освіти, не мають ані юридичного інструментарію, ані достатніх фінансових можливостей для реалізації поставлених перед ними завдань...
Ідея шкільного та студентського самоврядування впроваджується в наше життя від початку 90-х років минулого століття. Участь в органах самоврядування, за ідею, має розвивати в молоді організаторські, лідерські навики, сприяти прояву творчої ініціативи...
Поза сумнівом, для полегшення студентського буття необхідні соціально-психологічні служби роботи з молодими сім’ями, молоддю з груп ризику, студентські профспілки, центри працевлаштування, клуби, спортивні і творчі об’єднання, організації із планування родини, медпункти при гуртожитках, ясла й дитсадки для дітей студентів. Але чи потрібно вузівській молоді самоврядування? І якщо так, то навіщо? Спробуємо розібратися.
Передусім постараємося відшукати визначення цього явища. І знайдемо його в Положенні про студентське самоврядування у вищих навчальних закладах. Отже, самоврядування — це самостійна громадська діяльність студентів, пов’язана з реалізацією функцій управління вузом, яка визначається ректоратом (адміністрацією), деканатами (відділеннями) та здійснюється студентами відповідно до мети й завдань, що стоять перед студентськими колективами. І відразу виникають запитання.
У нас чомусь прийнято розглядати студентів як особливу категорію населення, на кшталт інвалідів або пенсіонерів. Але хіба є такою повнолітня, здорова, розумово розвинена людина, здатна приносити помітну користь суспільству? Її навчання у вузі — це робота. Є така професія — студент. Із цього погляду вуз — установа, що займається забезпеченням освітніх послуг, якою управляють представники держави — адміністрація на чолі з ректором. Викладачі та студенти є його працівниками, котрі роблять одну спільну справу, але з різних боків: викладач навчає, а студент навчається. Продукт діяльності — фахівець у певній галузі знань. Обидва вони однаковою мірою мають можливість захищати свої права й інтереси перед адміністрацією. Але тепер уявімо: на певному заводі з виробництва верстатів робітники створюють орган самоврядування, у чиє завдання входить «реалізація функцій управління підприємством». І заявляють директору, мовляв, посунься, частину твоїх обов’язків ми беремо на себе, аби краще захистити свої інтереси. Результат, гадаю, описувати не потрібно.
Цілком протилежна роль у студентів-контрактників. Вони самі платять за навчання, а отже, є споживачами освітніх послуг, наданих вузом. А тепер уявімо на хвилину, що відбулося б, якби клієнти, приміром, перукаря організували самоврядування і почали консультувати майстра з приводу того, як йому слід працювати, більше того, складати для нього законодавчі рекомендації?..
Не варто забувати і про те, що будь-яка організаційна робота «на доважок» не входить у контракт, укладений між студентом і вузом, і тому може з цілковитим правом ігноруватися.
Отже, на запитання «що?» замість відповіді — густий туман. Постараємося відповісти на запитання «для чого?», тобто визначити функції, які мають виконувати органи студентського самоврядування. У цьому нам допоможуть уже згадане Положення про студентське самоврядування і оновлена стаття 38 Закону про вищу освіту.
Тут побачимо: однією з функцій самоврядування є забезпечення і захист прав та інтересів студентів, зокрема, тих, що стосуються організації навчального процесу. Це передбачає своєрідну «буферність» між студентами й адміністрацією. Крім того, органи самоврядування зобов’язані сприяти навчальній, науковій і творчій діяльності, створенню необхідних умов для проживання і відпочинку студентів, діяльності студентських гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами, організовувати співпрацю зі студентами інших навчальних закладів і молодіжних організацій, брати участь у вирішенні питань міжнародного обміну студентами.
Крім того, адміністрація повинна погоджувати з відповідним органом студентського самоврядування вирішення питань стосовно: виключення студента з вузу на підставах, не пов’язаних з академічною заборгованістю; встановлення або підвищення студенту плати за навчання; переведення студента з денного на іншу форму навчання; поселення студента в гуртожиток або виселення з нього; правил поведінки студентів і проживання в гуртожитках; обмеження соціальних прав студентів. Уся інша діяльність студентського парламенту, сенату, ради й т.п. зводиться до самовиборних і перевиборних маніпуляцій.
Тепер візьмімо Кодекс законів про працю і прочитаємо про повноваження профспілок, котрі, як відомо, існують у студентів так само, як і в представників інших професій.
Студентська профспілка має право: вносити в адміністрацію вузу або вищі інстанції пропозиції стосовно поліпшення організації навчального процесу й виробничої практики, раціонального використання бюджету вузу, поліпшення умов побуту й відпочинку студентів, медичного обслуговування і т.д.; порушувати перед адміністрацією і вищими органами питання про притягнення до відповідальності керівних працівників вузу за нешанобливе ставлення до потреб студентів; забезпечувати активну участь представників профспілки у виборах ректора, деканів факультетів, учених рад вузів, атестаційних, тарифікаційних і приймальних комісій, а також комісій із розподілу молодих фахівців; контролювати виконання адміністрацією вузу встановлених норм навантаження студентів усіма видами навчальних занять, кількості іспитів і заліків, які виносяться на екзаменаційні сесії, проведення навчальних занять за сталим розкладом; здійснювати громадський контроль над виконанням плану ремонту гуртожитків, об’єктів культурно-побутового обслуговування тощо. Крім того, адміністрація зобов’язана погоджувати зі студентською профспілкою навчальні плани й розклад занять; правила внутрішнього розпорядку вузу; питання надання одноразової матеріальної допомоги студентам; відрахування студентів із вузу; призначення працівників на керівні посади студентського містечка, гуртожитків, бібліотеки, спортивних будинків та інші важливі питання студентського життя.
Як бачимо, у тому, що стосується захисту прав студентів, повноваження профспілок визначено значно конкретніше й ширше. Єдине, що «самоуправлінці» можуть протиставити профспілковим організаціям, — те, що в профспілки входять лише бажаючі та треба платити внески, тоді як самоврядування автоматично охопить усіх студентів — щось на кшталт громадянства — незалежно від того, хочуть вони цього чи ні...
Ну, а в усьому іншому, навіть якщо повноваження органів самоврядування законодавчо буде розширено, вони стануть дублюючою організацією профспілок, із якими неминуче конкуруватимуть. Активісти проекту вважають: це спричинить «ще кращий захист прав студента». Але чи не в семи няньок?..
До речі, на згаданому вище «круглому столі» всеукраїнським і первинним профспілковим студентським організаціям рекомендували всіляко сприяти своїм конкурентам. Більше того, сприяти забезпеченню їхнього фінансування, а також уживати заходів для активізації їхньої роботи й систематично проводити навчання молодіжних лідерів. Цікаве вийде сприяння...
Вузам порекомендували «сприяти створенню і діяльності загальновузівської системи органів самоврядування студентів та аспірантів, котра обов’язково повинна включати самоврядування на рівні факультетів й інститутів і виборність старост академічних груп за умови їхнього існування у вищій школі». До речі, щодо «виборності старост» дозволю собі зауважити: це не завжди можливо. Приміром, першокурсники не в змозі узгоджено вибрати старосту просто тому, бо ще не встигли навіть як слід познайомитися...
Отже, правила встановлює адміністрація вузу відповідно до чинного законодавства. Інтереси студента, пов’язані з «робочим» — навчальним процесом, обстоює профспілка. Питаннями розселення і використання приміщень гуртожитку відає комендатура. Культурні заходи організовують зацікавлені в них особи (погодьтеся, заходи, «спущені згори», зазвичай викликають набагато менше ентузіазму). Гуртки та клуби організуються стихійно і явно не мають потреби в «навішеній» координуючій структурі, як не потребують її і волонтерські соціальні організації, підпорядковані безпосередньо адміністрації вузу... А органи студентського самоврядування займаються якимось абстрактним «сприянням». При цьому не вельми зрозуміло, ані в чому це сприяння полягає, ані де закінчуються його рамки.
Мені довелося навчатися в Києво-Могилянській академії, яка вважається колискою ініціативних молодих людей. Треба сказати, усім студентам-могилянцям більш-менш відомо про місцевий орган самоврядування — студентську колегію, але для більшості залишається загадкою, чим вона займається крім того, що випускає свою газету, організовує вечірки «для своїх» і видає проїзні...
Найцікавіше, що до проекту самоврядування часто ставляться несерйозно не лише студенти, сприймаючи його як черговий вигаданий керівництвом привід для «галочки» (до участі в самоврядуванні студента нерідко штовхають пов’язані з цим пільги), а й можновладці. Діяльність органів самоврядування фактично не фінансується, у багатьох немає навіть постійного приміщення.
Чому виникло самоврядування? Можу підкинути одну версію. Не сприйміть це за буйство уяви, проте в цій «кузні сучасних молодих лідерів» вельми підозріло проглядається бліда тінь вже підзабутої комсомольської організації, із чиїх керівних кадрів кувалися партійні керівники. Після розпаду комсомолу студентство стало стихійнішим, неформальнішим, погано піддається контролю. І, із жалем згадуючи про єдину організацію, котра об’єднує всіх студентів вузів і водночас перебуває під наглядом вищестоящих органів, міністерські розроблювачі ідеї самоврядування просто не зуміли повністю абстрагуватися від старих форм. І тепер, можливо, просто не знають, що зі своїм дітищем робити. У результаті маємо парадокс: з одного боку — прагнення створити певний управлінський механізм, який координує роботу всіх молодіжних об’єднань, із іншого — небажання давати йому в руки реальну владу, замасковане розпливчастими формулюваннями. Небажання цілком зрозуміле: влада має бути одна. Тому або студентське самоврядування існує як один із нижчестоящих щаблів в ієрархії влади, або воно не має права на паралельне «рівноправне» життя як таке, що суперечить чинному законодавству. При цьому воно цілком може функціонувати як стимулятор, гра в парламент і вибори, але в усьому іншому залишиться не більш як фікцією, винайденою мрійливим чиновником, ностальгуючим за комсомольською юністю.