Результати українсько-канадського міжуніверситетського пілотного проекту виявилися досить несподіваними.
Технологічні новації швидко пронизують усі сфери життя, і час стає найдорожчим економічним ресурсом. Відтак, роботодавці дедалі вимогливіше підходять до підготовки кандидатів на працевлаштування. У відповідь освітній ринок пропонує все більше нових коротких вузькопрофесійних курсів і програм, у тому числі онлайн. Але що робити з традиційним університетським навчанням, розрахованим на декілька років? Конкуренція і розвиток технологій прискорюються такими темпами, що визначити заздалегідь набір знань, необхідних на роки вперед, стає практично неможливо. За оцінкою Світового банку (WorldBank, 2016), 65% сьогоднішніх учнів початкової школи працюватимуть над завданнями, яких ще взагалі не існує. Таким чином, інвестування у вузькоспеціалізовану освіту стає свого роду купівлею кота в мішку. Знання застарівають швидше, ніж встигають потрапити у підручник. Google завжди знатиме більше, і вся його інформація доступна для всіх у будь-який момент. Тоді хто, чого і як має навчати? І чи потрібна сьогодні університетська освіта взагалі? Схоже, її традиційним формам настає кінець.
Поштовхом до серйозних досліджень із переосмислення змісту і форм освіти стала проблема з набором персоналу для дипломатичної інформаційної служби Держдепартаменту США, дорученого консалтинговій фірмі McBeber на початку 70-х років XX ст. Традиційно розпочавши відбір на основі іспитів з історії Америки, західних цивілізацій, англійської мови, економіки та інститутів США, консультанти і їхні замовники швидко були розчаровані: система вочевидь дискримінувала людей з неанглосаксонським культурним корінням і при цьому не дозволяла прогнозувати успішність роботи в інших країнах.
Багатолітні спостереження над найнятими працівниками дозволили виявити ключові чинники їхньої успішності: здатність працювати в команді, аналітичне мислення, вплив на розвиток колег, упевненість у собі, здатність поважати людей іншої культури та передбачати їхню реакцію. Як з'ясувалося, фокус має бути не на знаннях і вміннях, а на особистих якостях, таких як розвинений інтелект, внутрішня свобода, культурно-психологічна чутливість та лідерські риси. Недавно це підтвердив і Світовий економічний форум, визначивши ключові компетенції, необхідні у ХХІ ст., та деякі тенденції у площині їхніх близьких змін.
Очевидно, саме в такому напрямі має рухатися сучасна освіта.
"Всесвітня Декларація про вищу освіту для ХХІ століття: підходи і практичні заходи" (UNESCO, 1998) наголошує на ролі освіти як опорі прав людини, демократії, сталого розвитку і миру. Декларація фіксує нагальний перехід від традиційної лекційно-експертної моделі навчання до педагогіки взаємодії і співпраці, що розвивається на основі технологій як невід'ємної частини життя сучасної людини: за результатами недавніх досліджень, 83% 15-18-річних не можуть жити без високошвидкісного інтернету, a 88% щоденно використовують соціальні мережі (White, 2016).
Неодмінною умовою виконання освітою такої ролі є свобода, і університети мають стати її бастіонами. Призначення університетів у суспільстві з самого початку їхньої історії полягало не у стандартизації й уніфікації, а у зіткненні ідей. Це завжди робило навчальні заклади небезпечними як для авторитарних урядів, що воліють жорстко контролювати програми і дослідження, так і для ієрархічної бюрократії в самих університетах. Наслідком явних і прихованих процесів, орієнтованих на збереження застарілої системи, є пасивність, конформізм, недовіра та низька самооцінка і, врешті-решт, низька конкурентоспроможність економіки країни, найактивніша частина жителів якої при цьому намагається емігрувати. Саме така система сформувалася в освіті України.
Усвідомлюючи актуальність демократизації і модернізації освіти для майбутнього України, дослідники Лабораторії освітньої інформатики (EILAB) Інституту технологій Університету Онтаріо - UOIT (Канада) - одного з лідерів онлайн-навчання у Північній Америці - запропонували свої напрацювання й технологічну підтримку в реалізації проекту "Цифрові компетенції і культура для трансформуючого навчання" у партнерстві з Київським національним економічним університетом ім. Вадима Гетьмана (КНЕУ).
Доступ до мобільних технологій, як вважають в UOIT, робить освіту більш самостійною та персоніфікованою. Cпівпраця, під час якої кожен, маючи необмежений доступ до інформації та інтерпретуючи її у власний спосіб, робить внесок у побудову нового знання, що потрібне прямо тепер, - такий підхід було використано для пілотного онлайн-курсу "Культурні виміри та професійні стратегії". Курс побудовано на базі моделі FOLC (Flexible Online Learning Community), згідно з якою, знання створюються шляхом рівної демократичної дискусії членів спільноти дослідників - учасників проекту.
У проекті взяли участь студенти КНЕУ, а також п'ятеро українських і двоє канадських викладачів - спостерігачів та консультантів. Проект виявився справді вражаючим за своєю географією: викладач перебував у Канаді, студенти - переважно в Україні, хоча двоє з них тоді тимчасово навчалися у Польщі й Великій Британії, звідки і під'єднувалися до занять; один зі спостерігачів-консультантів перебував у Нідерландах, а запрошені до участі в онлайн-сесіях експерти долучалися до роботи зі своїх країн: Австралії, Словаччини та Швейцарії. Отже, зазначений онлайн-курс являв собою віртуальний глобальний дискусійний і дослідницький клуб. Зібрані та оброблені дані виявилися не лише цікавими, а навіть несподіваними.
Так, студенти-учасники мають вищий рівень компетенцій, порівняно з викладачами, у технічному, соціальному та інформаційному аспектах використання цифрових технологій (за моделлю GTCU). Викладачі були попереду лише за складовою епістемологічних компетенцій, а саме: у питаннях онлайн-управління власним розкладом та аналізу числових даних. Це підтверджує, що вже сьогодні модель "студент як пасивний отримувач знань від викладача" суперечить реальному станові речей і є гальмом для розкриття талантів і справжнього постіндустріального навчання. Опитування також засвідчило, що українські студенти і викладачі майже ніколи не викладають власних ідей, публікуючи медіа-артефакти онлайн (середня частота - 0,9 разу на рік). Вони повідомили про свою слабку компетентність у зазначеній сфері.
Хоч би як патетично це звучало, та утвердження цінностей самовираження має досить прагматичне значення, великою мірою впливаючи на модернізаційні процеси в суспільстві. Так, дослідження World Values Survey (Inglehart & Welzel, 2010) виявило високу кореляцію між поширенням серед населення країни цінностей самовираження, як-то повага до особистості, прав людини, гендерної рівності, особистого успіху (на противагу цінностям виживання: ксенофобії, нехтування свободами і правами людини, готовності прийняти авторитаризм і корупцію, покірності, нетерпимості до інакодумства) та ключовими показниками соціально-економічного розвитку.
Аналіз культурних цінностей українських учасників проекту дав неочікувані результати. У цьому дослідженні малися на увазі не зовнішні вияви культури (художні витвори, одяг, кухня тощо), а культура як когнітивно-ціннісна платформа. Відомий нідерландський соціолог Г. Хофстеде називає культуру "колективним програмуванням розуму". Він стверджує, що, незважаючи на розмаїття зовнішніх атрибутів самовираження, загальні основоположні цінності виникають у кожному суспільстві у відповідь на універсальні соціальні проблеми, і ці цінності - визначальні для поведінки людей. Культурні цінності, за Хофстеде, мають три основні характеристики: вони є загальними, наслідуваними між поколіннями і організованими.
Ця організація знаходить своє відображення у ступені категоризації культурних вимірів, оцінюваних в індексах за 100-бальною шкалою:
- відстань до влади (PD): тупінь, яким члени суспільства приймають нерівність у розподілі влади;
- індивідуалізм проти колективізму (I-C): ступінь, яким люди ототожнюють себе з групою. У колективістських суспільствах цілі і благополуччя групи, як правило, цінуються понад інтереси особистості. Самоідентичність визначається відносно колективу;
- уникання невизначеності (UA): означає сприйнятливість до невизначеності та двозначності, тобто як люди ставляться до невідомих ситуацій, несподіваних подій і стресу, викликаного змінами. Цей індикатор дозволяє оцінити схильність до традицій та рівень спротиву інноваціям;
- мужність проти жіночності (M-F): цей вимір стосується сприйняття стереотипних чоловічих цінностей, таких як упевненість у собі, амбіції, конкурентоспроможність, на відміну від стереотипних жіночих цінностей, орієнтованих на побудову і підтримку комфортних соціальних відносин (доброта, толерантність, співчуття, турботливість, уникнення конфліктів, компромісність рішень);
- тривала орієнтація проти короткочасної (LTO). Короткочасно орієнтовані культури значною мірою залежать від традицій і сприймають соціальні зміни з підозрою. Тривало орієнтовані культури - більш прагматичні.
У результаті опитування ми отримали культурний профіль групи студентів, який порівняли з національними культурними профілями країн-учасниць проекту - України та Канади, - представленими на офіційному сайті Хофстеде-центру.
Як бачимо, група учасників дослідження продемонструвала низький рівень дистанції влади - 32 проти 92 балів, властивих Україні в цілому, навіть нижчий за рівень, що властивий для Канади - країни з розвиненою демократією (39). З цього випливає, що для мотивації й інтелектуального самовираження студентів перевага має бути віддана рівноправній, а не ієрархічній системі в освіті.
Учасники групи продемонстрували також значно вищий рівень індивідуалізму (61), ніж це характерно для України, де традиційно шануються колективістські цінності (25 балів за шкалою індивідуалізм-колективізм). Це свідчить про психологічну готовність студентів до більшої особистої конкурентності та відповідальності. Хоча колективістські цінності наявні, студенти мають більш індивідуалістичний спосіб мислення.
Індикатор уникання невизначеності в учасників групи досить високий (75). Він нижчий, ніж для України в цілому (95), проте вищий за показник Канади (48). Хоча повага до традицій залишається сильною, студенти більш відкриті до підприємницької та ризикованої поведінки, ніж попереднє покоління, виховане в руслі радянської ідеології.
Цікавим є вимір групи учасників за шкалою маскулінних цінностей (конкурентність, агресивність, ризикованість, прагнення досягнень і перемог) проти фемінних цінностей (доброта, толерантність, співчуття, турботливість, уникання конфліктів, компромісність рішень). На подив, група, яка на 75% складалася з жінок, продемонструвала набагато вищий рівень маскулінності (54), ніж Україна загалом (27). Хоча показник (54) міститься посередині шкали (немає чітко вираженого нахилу культури ні в бік маскулінності, ні в бік фемінності), помітна тенденція студентів рухатися саме у бік конкурентних цінностей.
Вражає ціннісний вибір групи учасників у бік тривалої орієнтації: 79 - значно вищий, ніж середній для країн (для України - 55, Канади - 36). Він означає готовність інвестувати власні час та зусилля у майбутнє, обмежуючи своє споживання сьогодні та відкладаючи задоволення на завтра. Імовірно, дається взнаки складна соціально-економічна й політична ситуація в Україні. Така поведінка, вірогідно, може створювати певні переваги в часи соціально-економічних трансформацій. Студенти стратегічно планують своє життя, дбаючи про власне майбутнє. Така мотивація - надзвичайно сприятлива для розвитку цінностей інтелектуального й демократичного самовираження, зростання як індивідуальної конкурентоспроможності молоді, так і якості її внеску в розбудову країни в цілому.
У статті описано лише стартові точки для подальших досліджень ціннісних та інституціональних змін в освіті. Хоча проект сьогодні здійснюється на виключно волонтерських засадах, до нього готові приєднатися ще два українських ВНЗ: Львівський національний університет ім. Івана Франка та Національний університет біоресурсів і природокористування. Дедалі більше освітян і студентів в Україні готові працювати задля змін, утім - деякі потенційні партнери відмовилися від участі без додаткового фінансування. КНЕУ, в якому було проведено пілотний курс, інфраструктурно підтриманий Університетом Онтаріо, фінансово не може дозволити собі мати цей курс у програмі і продовжувати працювати в цьому напрямі. Тому для продовження досліджень і розширення демократизованого онлайн-навчання в Україні слід розробити нову модель його легітимації та фінансування.
Попри всі ці проблеми, ми шукаємо шляхи надання Україні доступу до демократизованих форм глобалізованого цифрового навчання і досліджень.
Насамкінець декілька цитат зі студентських відгуків, отриманих упродовж пілотного курсу:
"Цей курс допоміг мені зрозуміти, що завжди потрібно висловлювати свою думку, не боятися й не соромитися".
"Публікуючи роботи для відкритого доступу, ми можемо донести свої думки та дослідження до людей…"
"Після занять з'являється натхнення, цікавість, безліч думок… Якби так було на всіх парах, студентів на лекціях було б набагато більше. Я помітила: мені дискомфортно, якщо не кажуть, які відповіді правильні. Мені потрібно знати, чи права я. Це нове відчуття для мене, тепер маю над чим поміркувати…"
"Необхідно більше використовувати новітні технології. Не треба студентів магістратури прив'язувати до аудиторій".
"Хочу подякувати канадським колегам і всім, хто був задіяний у проекті, за нагоду відчути грандіозність і масштаб міжнародної освіти. Ми готові й хочемо розвиватися і розвивати нашу країну, ділитися своїм досвідом і черпати знання звідусіль. Ми готові до співпраці!"