Історія суспільства свідчить: підручник, врешті-решт, — так само потрібний інструмент прогресу, як залізо, кераміка, папір та ін. Людство вижило й запанувало на планеті завдяки тому, що наші далекі й близькі попередники зуміли навчити своїх дітей не лише жити в реальному світі, а й адекватно реагувати на його можливі зміни. Тому від якості сьогоднішнього підручника значною мірою залежить і наше майбутнє.
Чим швидше змінюється світ, тим вищі вимоги до підручника. Адже хороший підручник не просто дає новому поколінню прикладні знання про сьогоднішній світ. Він повинен закласти той фундамент, на який учні й студенти зможуть обпертися завтра, коли старі рецепти виявляться помилковими й навіть небезпечними, навчити користуватися фундаментальними знаннями в нових умовах.
Нове покоління студентів чекає своїх, українських, підручників, доступних кожному, і має на це повне право хоча б тому, що багато їх платить за своє навчання. І якщо сучасний вуз не забезпечує своїх контрактників повним комплектом навчально-методичної літератури — від підручника до методичних рекомендацій, — то студент, який серйозно думає про свою майбутню кар’єру, має право засумніватися: чи зможе така аlma mater зробити його повноцінним фахівцем?
Народження нового покоління української навчальної літератури проходить важко. Причин цього вдосталь: і фінансові (держава практично не дає грошей на створення і видання підручників, а ми споконвіку покладаємося лише на неї), і фахові (багато дисциплін цілком нові — «немає звідки списати»), і суто психологічні (ніде правди діти — ми звикли, що підручники для нас писала Москва).
Зрозуміло, що першими усвідомлюють гостру потребу України в нових підручниках і починають практично працювати над проблемою конкретні люди, які не задоволені нинішнім станом справ і вболівають за майбутнє. Нерівномірність нашого просування по цьому фронту української вищої освіти зумовлена насамперед різною концентрацією таких людей на тій чи тій професійній ділянці. Хтось пише, а потім видає підручники, хтось більш схильний до загальних міркувань про національну ідею, а хтось просто розраховує досидіти до підвищеної «наукової» пенсії і зайнятися обгрунтуванням неможливості розв’язати проблему в принципі. А розв’язувати її потрібно тепер, оскільки, зволікаючи й далі зі створенням нової бази виховання нинішнього молодого покоління, Україна ризикує програти своє майбутнє.
Колискою нового покоління підручників, які народжуються на наших очах, стала Національна фармацевтична академія України (НФАУ). В.Черних, її ректор, ще у 80-ті роки пропонував на конференції з фармацевтичної освіти: щоб підручники стали кращими, їх повинні писати авторські колективи з різних міст; крім того, треба впроваджувати конкурсний вибір із кількох варіантів. Москвичі обурилися: цієї пропозиції не слід навіть обговорювати — не можна брати під сумнів авторитет провідних наукових шкіл столиці.
Проте монополія центру вже давала тріщини, і молоді провінціали не злякалися заборон. Ідея втілилася в життя — В.Черних із Б.Зименковським, завідувачем кафедри фармацевтичного факультету Львівського медінституту, вирішили розпочати з підготовки курсу лекцій з органічної хімії. У 1989 р. були видані тексти 28 лекцій, що становили 4 томи, 1400 сторінок. Автори розіслали їх фахівцям на рецензію, отримали чудові відгуки. Проте найдорожче для авторів містилося не у формальних рецензіях — їм неофіційно сказали: «Будьте сміливішими, не шукайте «дах» (тобто маститих співавторів підручника) — ви все можете самі».
Це надихнуло авторів, і вони, залучивши до роботи І.Гриценко, тепер професора кафедри органічної хімії НФАУ, взялися виковувати з хорошої, та все ж заготовки справжній інструмент навчального процесу. У 1993—1998 рр. курс органічної хімії був виданий у Харкові українською і російською мовами. За підручник «Органічна хімія» (у трьох книжках) його авторам — В.Черниху, Б.Зименковському і І.Гриценко присуджена Державна премія України в галузі науки і техніки 2000 року.
І процес пішов: щорічно, починаючи з 1993-го, у НФАУ оголошується «рік підручника». У ширшому значенні — навчально-методичної літератури, куди входять також навчальні посібники і порадники, методичні рекомендації, довідники і т.п. Їх пишуть колективи авторів під керівництвом завідувача відповідної кафедри. Для підготовки літератури до друку в НФАУ створене видавництво, друкуються тиражі в друкарнях Харкова.
Протягом 1999/2000 навчального року у НФАУ видрукувано 10 підручників, 34 навчальних посібники, 20 науково-довідкових видань, 41 випуск методичних рекомендацій і т.п. Сьогодні видано вже 53 підручники, навчальною літературою забезпечено 80% дисциплін навчального плану. Приблизно такий самий відсоток літератури видається українською мовою, російськомовність решти поки що зберігається для іноземних студентів.
Основна частина тиражу передається в бібліотеку академії, де студенти безплатно отримують усю навчальну літературу. До речі, чимало їх, залишаючи НФАУ, усіма правдами й неправдами намагаються забрати підручники з собою.
Мало того, підручники НФАУ, офіційно не надходячи у відкритий продаж, таємними стежками потрапляють із друкарень на книжковий «дикий» ринок, де на них існує постійний попит. Співробітники оптових фірм і аптечних мереж часто запитують у видавництві «Менеджмент і маркетинг у фармації», заводчани — «Промислову технологію ліків». Є й інші бестселери, тираж яких уже розійшовся, — підручники з іноземних мов і особливо з фармацевтичної латині. В Україні один за одним з’являються нові фармацевтичні факультети, і з поточного року НФАУ стала отримувати від них великі замовлення на свої підручники. В останні місяці, за словами ректора, від реалізації отримано близько 25 тис. грн. Зацікавилися, до речі, цими підручниками і колеги з вузів країн СНД.
Досі всю цю величезну роботу НФАУ виконувала за позабюджетні кошти, отримані від госпрозрахункової діяльності. З одного боку, це можна було розглядати як добродійність на користь майбутньої України, з другого боку — як засіб підтримки високого іміджу організації. Однак, крім морального задоволення, НФАУ не отримувала від видавничої активності нічого, а авторів підручників, які вкладають у їх створення значну частину життя, їй було дозволено «заохочувати» у розмірі сміховинних 200—300 грн.
Тепер керівництво академії розуміє: час переходити до фази «експлуатації перемоги». НФАУ відкриває інформаційно-рекламний відділ для вивчення перспективних ринків навчальної літератури, її просування в Україні та за кордоном. Для цього готується «Каталог видань НФАУ», який буде надруковано і розміщено в Internet. Підручники перекладатимуть іноземними мовами, підготуються їх електронні версії для дистанційного навчання.
У плані НФАУ на 2000—2001 рр. записані, крім того, і такі серйозні завдання: проаналізувати і скласти план забезпечення всіх дисциплін з усіх спеціальностей навчально-методичним комплексом «підручник — посібник (практикум) — методичні рекомендації»; видати 17 підручників, 49 навчальних посібників і практикумів, 6 монографій і довідників, понад 200 методичних рекомендацій.
Акцентована увага на монографіях, написання і видання яких поки що перебувало осторонь валу навчально-методичної літератури, однак також входить у загальну стратегію ректора та його однодумців. Адже монографії — це й посібники для тих наукових і практичних працівників галузі, хто вже переріс рівень «молодого спеціаліста» і хоче вийти на передові рубежі сучасних технологій, хто готує роботу на учений ступінь. З другого боку, написання монографій — чудовий засіб підготовки нових науково-педагогічних кадрів для самої академії.
Усе досягнуте і заплановане НФАУ в цій галузі, безумовно, вражає. Поруч із цими досягненнями можна поставити мабуть, лише видавничу діяльність Тернопільської державної медичної академії. Однак підручники з медицини пишуть професори вузів всієї України. Харків’янам же, за рідкісними винятками, ніхто з колег-фармацевтів допомагати не квапиться. Заклики до колективної творчості поки що не почуті — колеги віддають перевагу споживанню готового.
Пам’ятаючи про те, що монополія думок навіть найясніших умів рідко дає хороші результати, НФАУ, напевно, варто пошукати співавторів ще не написаних підручників і монографій не серед маститих керівників, які заспокоїлися і всього досягли, а в колах честолюбної й енергійної молоді, яка прагне реалізувати себе (та й заробити також), для чого на місцях не завжди складаються умови. Така молодь у нас є, слід лише придивитися до неї і вчасно підбадьорити — «ви зможете».