UA / RU
Підтримати ZN.ua

ПІД ОПТИЧНИМ ПРИЦІЛОМ

— Тату, наш технікум хочуть закрити... — Як? — одразу не збагнув, про що йдеться, батько. — Хто це тобі таке сказав?..

Автор: Лідія Суржик

— Тату, наш технікум хочуть закрити...

— Як? — одразу не збагнув, про що йдеться, батько. — Хто це тобі таке сказав?

— Хлопці з нашої групи. Та й не тільки вони — весь технікум про це говорить. Кажуть, що все вже вирішено...

Кількість переходить у… меншу кількість

Чутки про те, що Київський оптико-механічний технікум (КОМТ) планують закрити, а його приміщення передати комерційній структурі, виникли не сьогодні і не вчора. Вони збурюють колектив навчального закладу вже майже десять років, то спалахуючи, то пригасаючи на певний час. Звісно, диму без вогню не буває. І чутки про ліквідацію технікуму з’явилися не на голому місці, і спричинені як об’єктивними, так і суб’єктивними чинниками.

Так, ще в 1995—96 роках керівництво Кабінету міністрів вирішило закрити частину технікумів, що втратили зв’язки з виробництвом. Власне, до таких тоді можна було віднести майже всі навчальні заклади системи професійно-технічної освіти. Економіка перебувала в глибокому занепаді, заводи та інші виробництва стояли. Країні з донедавна потужним промисловим і науковим потенціалом, яку недолугі правителі під балачки про формування ринкових відносин швидко перетворили на величезний базар ширпотребу, стали не потрібні кваліфіковані кадри багатьох виробничих професій. У той же час профтехучилища і технікуми продовжували продукувати фахівців, яким не світила перспектива працевлаштуватися за одержаним фахом, і вони, як і багато інших дипломованих спеціалістів, вливалися в ряди «човників». Спеціалізація «купи-продай» стала наймасовішою в т. зв. перехідний період.

Отож в один ринковий, чи то пак базарний, день високому керівництву спало на думку позбавити державний бюджет непотрібного тягаря у вигляді технічних навчальних закладів. Кому вони потрібні, фахівці з середньою спеціальною освітою, коли он скільки докторів і кандидатів наук шукають роботу по світах та стоять на базарах?.. Мовляв, ПТУ, технікуми — це рудименти радянської системи, що з тріском розвалилася, придушивши уламками породжений нею могутній колись профтех. У той же час приміщення цих навчальних закладів добре збереглися і знаходяться, особливо в столиці та великих містах, у престижних районах.

Можна лише здогадуватися, до чого б врешті-решт призвела така «реформа» профтехосвіти, якби технічно грамотне керівництво Міністерства освіти не пішло тоді на приєднання частини технікумів до університетів. Завдяки цьому тактичному маневру вдалося зберегти чимало навчальних закладів.

Найпомітніші кількісні зміни у мережі колишньої середньої спеціальної освіти (тепер це перша ступінь вищої освіти, у свою чергу, технікуми, коледжі і технічні училища стали називатися вищими навчальними закладами (ВНЗ) І — ІІ рівня акредитації) припадають на 1997 рік, коли відповідно до постанови КМ України частину малочисельних технікумів та училищ було об’єднано, а деякі включено до структури університетів, академій. У результаті число технікумів (у порівнянні з 95/96 роками) скоротилося з 427 до 301, з 257 училищ залишилося 196. Щоправда, побільшало коледжів (було 99, стало 173). Суттєвих змін зазнала також структура спеціальностей. Якщо раніше домінуюча роль відводилася галузі знань з інженерії, то в останні роки очевидну перевагу здобули економіка, комерція та підприємництво. Вектор фахового спрямування навчальних закладів цієї групи змістився з технічних дисциплін на гуманітарні та економічні.

Учених багато, а працювати нікому

Один із наслідків економічної кризи донедавна мав прихований характер: йдеться про різке зниження професійного рівня працівників, особливо робітничих кадрів. Зрозуміло, робітники низької кваліфікації не можуть випускати високоякісну, конкурентоспроможну продукцію. І це в першу чергу відчули на собі ті підприємства, які орієнтуються на зарубіжний ринок. Сьогодні на різних рівнях із занепокоєнням говорять про те, що ситуація з професійною підготовкою працюючих є серйозним гальмом для піднесення виробництва та економіки України.

Отож закономірно, що проблеми профтехосвіти потрапили останнім часом у фокус уваги громадськості. Вони обговорювалися у Верховній Раді і Кабінеті міністрів, на спільній колегії Міністерства науки і освіти та президії АПН України, на загальних зборах АПНУ. В грудні 2003-го відбулася всеукраїнська нарада керівників вищих навчальних закладів І — ІІ рівня акредитації, де з усією гостротою були поставлені питання модернізації професійної освіти, пошуку нових форм взаємовідносин із виробниками. На жаль, на нараді майже не було чути голосу роботодавців. Не зацікавила вона, як це не дивно, і керівництво Української спілки промисловців і підприємців (УСПП). Невже усім МП — а їх в країні 200 тисяч — вистачає кваліфікованих кадрів? А завтра?..

Чи не найнагальнішою залишається проблема практичної підготовки молодших спеціалістів та робітників. Адже потужні колись зв’язки з виробничими галузями в силу об’єктивних причин втрачено. Багато підприємств змінили форму власності і тепер не зацікавлені у практикантах. Учасники вищезгаданої наради запропонували запровадити систему стимулів для власників підприємств. Одним із таких кроків могло б стати зменшення ставки податку на прибуток підприємствам й організаціям, які надають бази для проходження студентами та учнями виробничої практики. Триває пошук дієвого механізму фінансово-економічних відносин між підприємствами всіх форм власності і ВНЗ та студентами. Знов-таки, питання про участь роботодавців у підготовці фахівців ставлять головним чином освітяни. Досі багато хто не хоче розуміти, що державна (читай: безплатна) «кузня кадрів» залишилася у минулому. В ринкових умовах заклади профтехосвіти перетворюються в суб’єкти ринку, стаючи посередниками між клієнтами (учнями та студентами) і споживачами (роботодавцями). Змінюються і функції держави по відношенню до цієї освітянської сфери — від «дійної корови» до «всевидящого ока», що здійснює контроль за її діяльністю.

«Замкненість системи підготовки кадрів і ринку праці тільки на себе, перекладання вирішення всіх проблем вищої професійної школи на державу і освітян призведе у недалекому майбутньому до тяжких втрат для підприємств і підприємців. Не буде кому кваліфіковано працювати над реалізацією інвестиційних, інноваційних проектів», — підкреслювалося на нараді. Зрештою, наслідки такої недалекоглядності вже проявилися в певних галузях промисловості, де не вистачає верстатників, фахівців з металообробки, технологів тощо.

До речі, у сусідній Росії проблема кадрів стоїть ще гостріше. За опублікованими даними, на російському ринку праці найбільше вакансій саме робітничих професій — 80—85 %, на фахівців середньої ланки попит значно нижчий — 10—12 %, на тих, хто має повну вищу освіту, — 7 %. У той же час на 10 тисяч населення у ПТУ і профшколах навчається 114 осіб, в технікумах — 164, у вищих навчальних закладах ІІІ — ІV рівня акредитації — 401.

В Україні приблизно таке ж співвідношення: 98 осіб (на 10 тис.) навчаються в закладах профтехосвіти, 122 — в технікумах, 381 — в університетах, академіях.

Щодо вакансій, то тут немає ясності — відсутня відповідна статистика. Сьогодні ніхто достеменно не знає, скільки фахівців і яких професій потребує вітчизняний ринок праці.

Прокрустове ложе освітянських стандартів

Громіздка і затратна система профтехосвіти, що дісталася в спадок від СРСР, в нових умовах зазнала і продовжує зазнавати змін. І не лише кількісних. Технікуми, коледжі віднесено до категорії ВНЗ І — ІІ рівня акредитації, що займаються підготовкою молодших спеціалістів. На думку міністра освіти, висловлену на вищезгаданій нараді директорів ВНЗ І — ІІ рівня акретидації, «наявність елементів фундаментальних і спеціальних знань у поєднанні з ґрунтовною практичною підготовкою ставить молодшого спеціаліста на особливий суспільний щабель, відводячи йому роль практичного реалізатора досягнень сучасної науки, техніки і технологій в усіх сферах економічної діяльності».

Отож створення університетських комплексів із входженням у їх структуру ВНЗ І—ІІ рівня керівництво освітянської галузі вважає справою прогресивною і перспективною. Щоправда, цю думку поділяють далеко не всі. Адже відомі випадки, коли таке злиття приводило до «розчинення» технікуму в університеті. Наскільки доцільні такі комплекси, очевидно, покаже час. А наразі керівництву МОН не до дискусій на цю тему — Україна як учасниця Болонського процесу прагне ввійти до європейського освітнього простору. Отож зобов’язана привести свою систему освіти у відповідність до відомих світових моделей. Що таке система профтехосвіти — європейські експерти второпати не можуть. От і доводиться скороспішно технікуми перейменовувати на коледжі, приєднувати їх силоміць до університетів, а молодших спеціалістів (це словосполучення теж наш винахід) штучно підтягувати до рівня бакалавра. Але хто може толком пояснити, що означає бакалавр за спеціальністю «механізація сільського господарства»? А де знайти місце на автопідприємстві для бакалавра-автомеханіка?.. Дійшло до того, що молодших спеціалістів почали штампувати в університетах. Грані між вищою і «нижчою» освітою стираються. Проте офіційно цей процес звучить гордо: «розвиток ступеневої системи вищої освіти».

Міністерство давно непокоїть питання перепідпорядкування відомчих ВНЗ І — ІІ рівня акредитації. Нині ці заклади входять до сфери управління 20 міністерств і відомств. На думку керівництва МОН, відомча замкнутість навчальних закладів заважає їх подальшій інтеграції, а відповідно й подальшому розвитку. Звичайно, увібравши в себе ВНЗ Мінагропрому, Мінтрансу, Мінздоров’я тощо, МОН стане «важчим». Однак чи піде це на користь навчальним закладам? Чи не доведеться директору коледжу витрачати три доби тільки на те, щоб у Міністерстві освіти поставили підпис на черговому звіті?

Незабаром у мережі ВНЗ І — ІІ рівня має відбутися серйозна пертурбація. За дорученням прем’єр-міністра В.Януковича розроблена державна програма поетапної оптимізації мережі вищих навчальних закладів на 2004 — 2006 роки. Передбачається, що здійснюватиметься цей процес двома шляхами. Перший — укрупнення малочисельних навчальних закладів і тих, які в межах регіону дублюють підготовку фахівців. Другий — включення технікумів, училищ і коледжів до структури профільних університетів, академій. При цьому, як зауважив міністр освіти та науки на грудневій нараді, «інтеграція вищих навчальних закладів не може бути спонтанною або здійснюватися для задоволення окремих корпоративних інтересів».

Сьогодні — технікум, завтра...

Усе це дає підставу деяким освітянам говорити про продовження наступу на технічні навчальні заклади. Причому робиться це нерідко в угоду чиїмось приватним інтересам чи посадовим амбіціям.

Кілька місяців тому Київському геологорозвідувальному технікуму ледь не довелося змінити вивіску. На його базі планувалося відкрити Київський екологічний університет. Звичайно, кращого місця для вищого навчального закладу такого профілю годі й шукати — мальовничий печерський пагорб, з якого відкривається чудовий краєвид, зручне розташування обіч транспортних потоків, чисте повітря. Було підготовлено і завізовано відповідний проект постанови Кабміну. Посаду ректора новостворюваного університету (усього на Печерську 16 університетів!) мав посісти відставний міністр.

Цікаво, якби задуманий «нагорі» план вдалося реалізувати, кого б випускав університет — буровиків-магістрів?.. (До речі, спеціальність буровика має незмінний попит, торік технікуму вдалося задовольнити заявки на таких фахівців лише наполовину). Щодо екологів, то їх готують десятки університетів — сьогодні ніде дівати таких спеціалістів.

Хтозна, чим би закінчилася вся та катавасія із зміною статусу технікуму, якби його колектив не вдарив на сполох. Після втручання народних депутатів та профільного комітету Верховної Ради питання про створення вищого навчального закладу було закрите.

Останнім часом зросла напруга навколо Київського оптико-механічного технікуму. Розташований він теж на Печерську, напроти заводу «Арсенал». (Мабуть, якби знаходився десь у Святошині чи на Троєщині, то нікому б до нього діла не було.) Упродовж останніх років робилося багато «наїздів» на цей навчальний заклад. Колектив мордували безкінечними перевірками та комісіями. Була заведена навіть судова справа про визнання технікуму (державного навчального закладу!) банкрутом. І це тоді, коли держава місяцями затримувала освітянам зарплату.

У той же час КОМТ — єдиний навчальний заклад в Україні, який займається підготовкою молодших спеціалістів за фахом «Виробництво оптичних і оптико-електронних приладів». Фахівців «на вітер» не випускає — на них існує реальне замовлення.

— Для бюджету наш навчальний заклад не обтяжливий, — вважає директор технікуму, заслужений учитель України Володимир Слободян. — Міністерство надає на утримання технікуму 367 тисяч гривень. Решту заробляємо самі, ще й повертаємо у вигляді податків близько двохсот тисяч. Отож не можна сказати, що ми сидимо на шиї у держави. І фахівці наші затребувані на ринку праці. Зараз вводимо нову спеціалізацію — медична оптика. На моє глибоке переконання, закриття технікуму завдасть лише шкоди державі. Постраждають діти, викладачі...

— Наші студенти перемагають у міських олімпіадах, — розповідає Тятяна Дорожко, заступник директора з навчально-виховної роботи. — Лише торік вони зайняли перші місця в конкурсі творчих робіт з технічної механіки, конкурсі «Студент-ерудит», друге і третє місця на олімпіаді з інженерної та комп’ютерної графіки, третє — з електротехніки. Хіба це не є свідченням якості знань?

Оптимізація чи ліквідація?

— Я розумію директорів технікумів і поділяю їхнє занепокоєння, — коментує ситуацію заступник міністра освіти і науки Михайло Степко. — Багато хто з них насторожено сприйняв організацію наради щодо стану і перспектив навчальних закладів І — ІІ рівня акредитації, мовляв, будуть технікуми закривати. Однак після наради настрої змінилися.

Ми прагнемо зберегти цю систему освіти для України, знайти їй продовження в нових умовах. Адже фахівці, яких готують ці навчальні заклади, для працюючої економіки (а вона в нас оживає) незамінний капітал. У сусідній Росії, де занедбали цю систему освіти, вже зіткнулися з тим, що не вистачає фахівців середньої ланки. У нас теж є загроза того, що завтра виникне дефіцит кадрів на виробництві. Тому ми приділяємо надзвичайно велику увагу цим навчальним закладам, але вони мають запрацювати на нових засадах, з новими програмами, спеціальностями і, що особливо важливо, з новими стосунками з виробниками.

Звичайно, існують певні проблеми. Вища школа України обтяжена нечисленими закладами, і це дуже відчутно для бюджету в умовах, коли недостатня увага з боку роботодавців. Київський оптико-механічний технікум — маленький навчальний заклад, який колись повністю утримувався за рахунок заводу «Арсенал». Оптика — це надзвичайно вузька спеціальність, і ми можемо розмістити її в іншому технікумі.

Поки що ніякого рішення щодо цього технікуму не прийнято. Зараз розглядаємо всі можливі варіанти. Запевняю: жоден із студентів не втратить ні свого викладача, ні спеціальність, ні можливість навчатися. Хотів би заспокоїти також тих, хто розглядає питання оптико-механічного технікуму як системне, а не як питання інтересів колективу чи керівництва технікуму.

P. S. Згідно з Законом України «Про вищу освіту» (ст. 27) створення, реорганізація та ліквідація ВНЗ ІІІ або IV рівня акредитації державної форми власності є прерогативою Кабінету міністрів. Що стосується ВНЗ І — ІІ рівнів акредитації, то їх доля цілком і повністю знаходиться в руках тих, кому підпорядковані такі навчальні заклади. (Чи не тому МОН так наполягає на перепідпорядкуванні йому відомчих коледжів та училищ?) Багато хто з освітян пропонує відновити рівноправність, внісши відповідну поправку до закону. Тобто щоби мережа ВНЗ І — ІІ рівня також визначалася Кабінетом міністрів, а не чиновником(ами) окремого міністерства чи відомства.