21—23 травня 2001 р. у Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут» (НТУУ КПІ) під егідою ЮНЕСКО відбулася конференція ректорів вищих технічних навчальних закладів країн Центральної, Східної Європи та СНД «Вища технічна освіта на межі століть».
Учасники конференції — ректори провідних технічних вузів, класичних і педагогічних університетів Австрії, Італії, ФРН, Польщі, Росії, Туреччини й інших країн — обговорили важливі теми, що стосуються організації вищої технічної освіти і пов’язані з нею проблеми. Зокрема організаційні й структурні перетворення в технічних вузах на початку XXI століття, вплив процесів глобалізації на технічні університети Європи. Крім того, до порядку денного представницького форуму були внесені питання соціальних аспектів вищої технічної освіти, проблем учнів технічних вузів, взаємодії вищої технічної освіти, природознавства та гуманітарного розвитку суспільства і ролі технічних університетів в інформатизації суспільства майбутнього.
Отже, яка вона — вища технічна освіта на межі століть? Якщо йдеться про Україну, то однозначно — вона аж ніяк не повною мірою відповідає сучасним реаліям і потребам. Нам потрібні принципово нові підходи в підготовці «технарів» — ця думка неодноразово звучала на конференції.
Передусім слід відмовитися від згубної практики — виключно техніко-технологічної підготовки спеціалістів, переконаний міністр освіти й науки України Василь Кремень. Молодь потрібно не так «напихати» знаннями, як учити самостійно здобувати ці знання і, головне, застосовувати на практиці. Тобто випускники технічних (і не тільки) вузів мають бути готові до життя і роботи в жорстких умовах ринкової економіки. Тому Міносвіти й науки ухвалило: з наступного навчального року в усіх десятих класах наших середньоосвітніх шкіл в обов’язковому порядку вводиться теоретико-прикладний курс «Основи ринкової економіки». Також планується кардинально модернізувати аналогічні вузівські курси, які на сьогодні переважно є «перефарбованою» сумнозвісною «Політекономією».
— Модернізуючи технічну освіту, ми зобов’язані зберегти і примножити її незаперечні переваги і кращі традиції — широкопрофільність підготовки на початковому етапі і вузька спеціалізація на останньому, — підкреслив Василь Григорович. — Слід значно більше уваги приділяти проблемам працевлаштування випускників: у плані прогностичного вивчення ринку праці й орієнтування в підготовці майбутніх спеціалістів на потреби суспільства.
Дуже важливі проблеми — підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів. Настав час об’єднати технічні вузи з інститутами післядипломної освіти. Гадаю, саме міністерство має ініціювати цей процес.
Серед першочергових завдань — відійти від колишніх стереотипів, «перевернути піраміду»: не ми повинні ставити завдання виробництву, а воно —нам. Отже, вузи мають пропонувати різним категоріям професіоналів найрізноманітніший спектр послуг, масу різноманітних програм, від класичної п’ятирічної вищої освіти і до двотижневих курсів підвищення кваліфікації з того чи того конкретного спрямування. (Скажімо, той-таки Гарвардський університет має близько шестисот (!) програм.) Одне слово, вуз має не нав’язувати тип навчання, а, знаючи особисту потребу людини, задовольнити її.
Процеси, що відбуваються нині у світі, сприяють зближенню освіти й науки. Більше того, вищу школу сьогодні неможливо уявити без науки, наука, у свою чергу, нерозривно пов’язана з ефективно функціонуючою вищою школою. З радістю констатую: у цьому плані між Міносвіти і науки та НАН України — повне порозуміння. У нас є ціла низка спільних навчально-наукових структур, активно обговорюється ідея створення регіональних академічних університетів — комплексів, що інтегрують вищу школу й академічні інститути. Важливо також об’єднати невеликі навчальні заклади технічного спрямування в потужні комплекси типу КПІ, яким під силу завдання будь-якої складності і масштабу.
На інтеграції вищої освіти й науки акцентував увагу і ректор НТУУ КПІ Михайло Згуровський. І хоча на шляху такого взаємопроникнення поки що вистачає «підводних рифів» (заважає інертність, певні міжгалузеві та законодавчі нестикування), процес почався, й альтернативи йому немає, впевнений Михайло Захарович.
До речі, напевно, не всі знають, що ось уже протягом десяти років діяльність НТУУ КПІ є наочним прикладом вищезгаданої інтеграції. Тут успішно працює низка наукових і навчально-наукових інститутів подвійного (із НАН України) підпорядкування, лабораторій, дослідних центрів. Усього в структурі КПІ — 15 потужних спеціалізованих НДІ і п’ять навчально-наукових інститутів.
— Ми будуємо такі інтегровані структури не лише з «великою» наукою, — сказав М.Згуровський. — До нашої програми підготовки й відбору талановитих дітей входять понад двісті шкіл України. В «орбіті» КПІ і кілька десятків технікумів, ПТУ, інших спеціалізованих навчальних закладів середньої ланки.
— Проблема органічної інтеграції навчальних закладів різних рівнів дуже складна, — додав В.Кремень. — Ми робимо певні кроки в цьому напрямі, що дозволяють, скажімо, кращих випускників ПТУ зараховувати на II курс технікуму, кращих випускників технікуму — на II—III курс технічного вузу. Але це — лише початок великого шляху. Перед нами сила-силенна непростих і актуальних завдань, від вирішення яких залежить дуже багато. До речі, всіма ними ми безпосередньо займемося найближчим часом: проблеми вищої технічної освіти — один з пріоритетних напрямів роботи міністерства в наступному році.