Сьогодні спадщина Макаренка, чий досвід виховання в колективі, за оцінкою ЮНЕСКО, поки що є неперевершеним в історії світової педагогіки, практично безвісти зникла в безодні нічим не виправданого нігілізму. Цей період — 20-30-ті роки минулого століття — в історії України асоціюється лише з Голодомором, терором, кривавою роботою НКВС і його каральних установ. Практично зникли публікації про тогочасну педагогіку зі шпальт періодики, безперспективними називаються дослідження діяльності трудових комун в Україні. Тим дивовижніше сьогодні почути ім’я Макаренка з вуст професора-іноземця.
Мій співрозмовник — Гьотц ГІЛЛІҐ (Goetz HILLIG), доктор філософських наук, керівник лабораторії «Макаренко-реферат» Марбурзького університету (Німеччина).
— Чому саме Макаренко став предметом вашої дослідницької діяльності?
— Можливо, я говоритиму дивні для українців речі, але всі моделі общинного виховання, а в цьому особливих успіхів домігся на українській землі саме Макаренко — справжня екзотика для сьогоднішніх моїх студентів, які вивчають педагогіку, будь-но вони родом із Західної Німеччини, східних земель колишньої НДР чи з Китаю, Італії, пострадянських країн. Показово, що такого роду спроби общинного виховання викликають у нинішньої молоді великий інтерес мабуть ще й тому, що вони докорінно різняться від добре знайомої практики індивідуального виховання і взагалі від життя дітей у сім’ї.
— Тобто вони бачать щось екстремальне в макаренківській колонії? А може, певну романтику колективізму?
— Так, приваблює відмінність життя в колективі від одноманітного існування індивідуума! Для них мажорний дух колонії ім. Горького і комуни ім. Дзержинського в Харкові також у педагогічному сенсі є повчальним експериментом. Тому на семінарських заняттях у Марбурзькому університеті, які я проводжу вже багато років, ми розглядаємо, наприклад, макаренківську колонію ім. М.Горького як один із прикладів общинного виховання поряд із двома іншими моделями. Йдеться про єврейські кібуци, а також про поселення гутерів («брудергоф») — членів анабаптистської громади. Останні протягом понад ста років були поселенцями в Малоросії до того, як у 1874—1879 рр. вони виїхали до Америки. Втім, побут, господарювання, організація спільного життя і методи виховання в гутерів і у Макаренка мають певну подібність із практикою кібуців, засновники яких здебільшого були також вихідцями з Російської імперії.
До речі, споруди гутерів досі збереглися в Запоріжжі, на території окраїнного селища Верхня Хортиця — будинок школи гутерів, наприклад, досі є школою... Гадаю, можна було б включити ці споруди в можливий проект «Педагогічна Україна». Цей досвід колись обов’язково вивчатимуть і у вас. У нас, приміром, окрім семінарських занять для студентів Марбурзького університету, мною організовуються екскурсії в діючі комуни в Німеччині, де життя і трудова діяльність будуються за соціалістичним принципом.
— Я так розумію, йдеться про спадщину Німецької Демократичної Республіки?
— У тім-то й річ, що ні! Майже всі ці громади розташовані в західних землях ФРН. Взагалі я простежив певну закономірність... Наприклад, переселенців із країн СНД в Ізраїлі геть не цікавить колективізм і життя в кібуцах. І у «росіян» у Європі, котрі мали за плечима досвід «реального соціалізму», експерименти на кшталт кібуцу чи комуни не викликали особливого інтересу. Навпаки, вони прагнули зануритися, нарешті, у реальний капіталізм, який колись був закритий для них.
— Як ви збираєтеся популяризувати спадщину Макаренка? Що у ваших планах?
— Я опублікував близько 300 статей про Макаренка, є упорядником восьми томів двомовного «Марбурзького видання» зібрання творів педагога-письменника, а також 25 випусків міжнародної серії Opuscula Makarenkiana, ряд із яких підготовлений разом із українськими дослідниками спадщини А.Макаренка. Планую продовжувати мої дослідження в галузі історико-біографічного макаренкознавства для написання біографії педагога-письменника.
Недавно мені було запропоновано очолити проект із видання повного зібрання творів А.Макаренка на ліцензійному компакт-диску, який міг би стати основою для перекладу іншими мовами, насамперед англійською. Потреба моєї участі в такому проекті була обгрунтована схвальною оцінкою моєї скромної праці, що надійшла з пострадянської Росії, і це мене, звісно ж, не може не порадувати...
У принципі я згоден взяти участь у такому проекті, адже фундамент для майбутнього повного академічного видання творів А.Макаренка закладений. З огляду на безуспішні радянські спроби опублікувати твори класика педагогіки без цензорських купюр, наше міжнародне братство друзів А.Макаренка, без сумніву, може дати своє благословення в роботі над таким потрібним матеріалом.
* * *
Щоб краще зрозуміти причини кризи, яка відбувається сьогодні в середовищі молоді, повальної криміналізації суспільства, усе ж варто звертатися до історії. Бо розміри і характер явища, іменованого «безпритульність дітей і підлітків», сьогодні незмірно ширші й глибші, аніж тоді, у 20-ті...
Коли ми не хочемо, щоб Антон Макаренко в ході послідовної руйнації всього, що вважається радянським, був відданий забуттю в сьогоднішній Україні, слід об’єднати духовні та матеріальні ресурси, і видати роботи й достовірну біографію А.Макаренка, незважаючи на політичну кон’юнктуру. Тільки таким шляхом можна створити надійну основу для наступного наукового аналізу його внеску в історію педагогіки.
Та все ж якось незручно, що біографію нашого земляка писатиме німецький дослідник…