UA / RU
Підтримати ZN.ua

Парадокс-шоу для майбутніх «ейнштейнів»

Чесно кажучи, я й сама радо погралася б із їжачком, що танцює на одній ніжці, мишкою-байкером, яка вміє їздити по натягнутій мотузці, або дзиґою, що крутиться під дією сонячного світла...

Автор: Тетяна Галковська

Чесно кажучи, я й сама радо погралася б із їжачком, що танцює на одній ніжці, мишкою-байкером, яка вміє їздити по натягнутій мотузці, або дзиґою, що крутиться під дією сонячного світла. Що вже казати про дітей, котрі прийшли на «Парадокс-шоу», організоване Британською Радою в рамках першого фестивалю науки, що проходив у країні. Для багатьох це було не лише цікавою грою, а й першим серйозним ознайомленням із наукою, кроком до розуміння основних законів фізики.

— Міфу про те, що наша освіта найкраща, — каже організатор шоу, директор Харківського освітнього центру Наталя Казачкова, — для мене не існує вже давно. Ми з дітьми брали участь у різноманітних міжнародних конференціях для школярів та студентів, щороку привозили високі нагороди. Однак, ознайомившись особисто з побудовою навчального процесу й викладанням предметів природничо-наукового циклу в кращих школах та університетах Європи, я дійшла висновку, що ми просто втрачаємо покоління наших майбутніх учених, інженерів, конструкторів, робітників високої кваліфікації. Сучасні діти мишкою комп’ютера можуть зробити все, а власноруч — нічого. Тому ми прагнемо популяризувати науку серед дітей і молоді, прищеплювати їм інтерес до набуття наукових знань, розвивати їхні творчі здібності.

Наталя мріє створити перший у країні багатопрофільний центр або музей «Парадокс-шоу». Початок уже закладено: останніх три роки вона спільно з колегами відпрацьовує свої програми-шоу, ознайомлює з ними дітей, переважно Харкова та області.

На цих шоу діти не лише можуть побачити цікаві іграшки, дізнатися, чому вони так працюють (я, наприклад, так і не зрозуміла, як може пластмасова пташка триматися на пальці людини на самому дзьобі й не падати), а й погратися потім із «виставковими» примірниками. Пані Казачкова переконана, що в майбутній музей (або центр) приходитимуть діти різного віку, щоб цікаво провести дозвілля і водночас розвивати свої творчі здібності.

Треба сказати, що в Європі вже давно працюють програми, мета яких — прищепити школярам інтерес до науки. Адже відомо, що дитячі захоплення інколи дають абсолютно неймовірні результати, і навіть якщо дитина в майбутньому не стане ученим, вона завжди прагнутиме використати науковий підхід до справи, що, безперечно, допоможе їй стати кращою у своїй галузі. Тому шкільні програми в кращих школах світу побудовано таким чином, аби учень міг проявити свої дослідницькі здібності, причому на простих та зрозумілих предметах і явищах природи. Діти вже в початковій школі пишуть не звичні для нас реферати, а власні «наукові» роботи, беруть участь у диспутах, спектаклях-форумах.

До речі, про останні. Ще одним нестандартним заходом фестивалю став саме спектакль-форум, на якому обговорювалася проблема глобальної зміни клімату. Спочатку вистава не відрізняється від спектаклю у звичайному театрі. Але в момент кульмінації, коли головні герої опиняються у безвиході, вони звертаються по допомогу до глядачів — саме ті повинні підказати артистам наступні дії та слова.

Звісно, досвіду проведення таких вистав у нас немає, іменитих артистів у програмці не значилося, але від цього ефект впливу на юних глядачів не став меншим: пропозиції щодо порятунку дракончика, котрий гине на засміченій відходами «цивілізації» Землі, вносили всі.

Такий ефект співпричетності, вважають організатори спектаклю, дуже важливий. Адже дитина вчиться прораховувати всі аспекти проблеми, знаходити найбільш оригінальні (але науково обґрунтовані!) виходи із ситуації, вчиться аргументувати свою позицію, нарешті — замислюється над майбутнім планети.

На жаль, наші вчені й чиновники від освіти останніми роками лише констатують катастрофічну ситуацію з рівнем природничо-наукових знань у школярів, зниженням інтересу до науки і професії вченого в суспільстві. Але звідки цьому інтересу взятися?

Сучасних дітлахів складно зацікавити нудним підручником або «древнім» устаткуванням шкільних лабораторій. Ентузіастів, таких як Наталя Казачкова, сьогодні мало, та й ті, які є, частіше прагнуть працювати не в звичайній середній школі, а в якійсь елітній, де менше дітей і вища зарплата. (Хоча таланти, як відомо, часто ховаються серед найзвичайнісіньких дітлахів із простих районних шкіл.) Ось і доводиться дітям задовольняти свій природний інтерес до науки з допомогою сумнівних (особливо в плані наукової інформації) американських мультиків, де такі поняття, як ДНК, мутація, біотехнологія, пов’язані з людиною-павуком, черепашками-ніндзя та іншими страхопудами.