Онлайн чи офлайн працюватимуть школи з першого вересня? Це питання бурхливо обговорюють учителі і батьки. Петиція з вимогою заборонити очне навчання під час війни набрала вже понад 26 тисяч голосів. І хоча президент дав доручення Кабміну її розглянути, сумніваюся, що це матиме наслідки й рішення змінять.
«У батьків на це різні погляди», — кажуть одні. Бо бояться за життя своїх дітей і вважають, що цей резон переважує усі аргументи, які звучать на захист очного навчання. «Хай уже діти йдуть до школи, бо дистанційка — це імітація навчання!» — вважають інші. Їм потрібно, щоб малеча не сиділа цілими днями самотньо біля комп′ютера, щоб її навчали педагоги, а не мама, і щоб, коли батьки на роботі, під час тривоги хтось із дорослих спустився з дитиною в укриття.
Для держави вихід шкіл на очне навчання важливий із кількох причин. Перш за все — якість освіти. Ми ж розуміємо, що в умовах дистанційки її втратимо. Особливо це стосується малечі: як дистанційно навчити першокласника писати перші літери або читати? Наші школярі й так уже кілька років навчаються дистанційно через ковід. Другий момент — відкриті школи дадуть батькам можливість працювати, а це важливо для економіки. По-третє, навмисне чи ні, а вихід шкіл на очне навчання зробив «переоблік» у шкільному господарстві: вчителям і учням, котрі виїхали за кордон, довелося визначитися, з ким вони залишаються. І якщо для учнів є можливість зв′язку з рідною школою дистанційно, то деяким учителям довелося звільнятися.
Батькам, які перебувають в Україні, дали вибір: хочуть — ведуть дитину до школи, хочуть — залишають удома на дистанційному навчанні або навчають її самі (сімейне навчання). Вибір є і в засновників шкіл (місцевої влади): відкривають для очного навчання ті школи, які матимуть облаштоване за всіма правилами укриття.
Батькам пообіцяли, що очне навчання буде там, де безпечно. А де безпечно? Доки триває війна, повністю безпечних територій немає. Згадайте хоча б Кременчук — його торгівельний центр за лічені хвилини перетворився на згарище. Або Вінницю, де ракета вдарила по центру міста.
Навіть під час НМТ абітурієнтів попросили не розголошувати адрес пунктів тестування, щоб не наражати на небезпеку учасників. Із цієї ж причини Український центр оцінювання якості освіти не оприлюднив переліку пунктів по всій Україні — вперше на моїй пам′яті. А ось адрес шкіл і оголошувати не треба, — вони загальновідомі. Як і час початку уроків.
Сьогодні в Україні від бомбувань та обстрілів постраждали 2 тисячі 116 закладів освіти. Міносвіти навіть створило інтерактивну мапу «Освіта під загрозою», де збирає дані з фото про школи, котрі постраждали під час війни. «Агресор стверджує, що завдає ударів виключно по військових об'єктах нашої країни. Міністерство освіти і науки зібрало численні факти й аргументи, які спростовують це твердження: російські війська руйнують школи та університети, дитсадки і дитячі будинки», — повідомляють у МОН. Попри всю повагу до очного навчання, ці цифри є серйозним аргументом проти.
Та й що це за навчання під сиренами? За інструкціями, під час повітряної тривоги вчителі мають перервати уроки, спуститися з дітьми в укриття і за необхідності продовжити заняття там. Але це з області фантастики. Повноцінних уроків в укритті не буде. Вся школа збереться у приміщенні, де, за нормами, на кожного має припадати 0,6 кв.м площі. Яке тут навчання? Про небезпеку ковіду, що нікуди не зник, я навіть не згадую.
Є питання й щодо харчування: якщо шкільні кухарі разом із усією школою кілька годин просидять в укритті, а не готуватимуть обід, — що будуть їсти діти?
Зараз комісії від місцевих влад їздять по школах і перевіряють готовність укриттів. Але все це треба було починати не зараз, а набагато раніше. Як мінімум, навесні. Або тоді, коли керівництво держави, як воно каже, дізналося про плани нападу на нашу країну. Рекомендації ДСНС про те, якими мають бути укриття в закладах освіти, з′явилися тільки в середині червня. А тепер, у липні, комісії складають акти, дізнаються, чого не вистачає. І деякі громади вже ухвалили рішення впровадити в школах тільки дистанційне навчання, бо не можуть забезпечити надійних укриттів, які б відповідали всім стандартам.
У рекомендаціях МОН до нового навчального року сказано, що персональну відповідальність за організацію безпечних умов для учнів та вчителів несе директор школи. Те ж саме зазначено і в рекомендації ДСНС: «Забезпечення працівників та дітей (учнів, студентів) закладів освіти засобами колективного захисту (об'єктами фонду захисних споруд) належить до повноважень керівників таких закладів».
Але школа самостійно грошей не заробляє, її утримує місцева влада. До неї й питання. Це неправильно, що, як і у випадку з ковідним карантином, знову крайній директор. Він може відповідати тільки за організаційні моменти.
Аби впровадити очне навчання, школам потрібні не лише укриття, а й системи сповіщення про тривогу. А це недешеві речі. Наша редакція вже зверталася із запитом до МОН, на які кошти все це має фінансуватися. «За рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, у тому числі шляхом надання освітньої субвенції та інших трансферів із державного бюджету місцевим бюджетам, а також із залученням фінансових ресурсів, зокрема з додаткових джерел фінансування, що не заборонені законом», — відповіли в міністерстві. Але в нас дефіцит Держбюджету — 140 мільярдів гривень.
Місцеві бюджети теж не розкошують. Ще в червні Асоціація міст України (АМУ) зверталася до Міносвіти з листом, у якому повідомляла, що укриття має незначна частина шкіл, а коштів на їх будівництво чи облаштування в місцевих бюджетах немає. АМУ просила виділити окремі кошти на обладнання укриттів, запровадити для цього спеціальні державні програми. Недавно Асоціація отримала відповідь — кошти пропонують узяти із залишків освітньої субвенції. З тієї, з якої фінансуються і тероборона, і евакуація, і підтримка цивільного населення. На чому з переліченого має заощаджувати місцева влада? Чи знайде вона в повному обсязі кошти, потрібні для обладнання укриттів? Бо просто взяти шкільний підвал і назвати його укриттям не можна. До укриттів висувається чимало вимог, докладно розписаних у рекомендаціях ДСНС.
Там мають бути обов′язкова вентиляція, два виходи, Wi-Fi, засоби зв’язку та оповіщення (телефон, радіоприймач), місця для сидіння й лежання, запаси їжі та води, медикаментів, штучне освітлення, водогін і каналізація або окреме приміщення для баків із нечистотами (якщо немає водогону й туалету). Якщо товщина стін або матеріали, з яких збудоване приміщення для укриття, не відповідають вимогам, їх ще треба обкласти мішками з піском. І це далеко не повний перелік необхідного. Хоча інструкції для шкіл містять і лайтовий варіант. Як найпростіші укриття можна використовувати цокольні та перші поверхи приміщень. Але до них теж є певні вимоги. Загалом, укриття мають бути розраховані на те, що діти і вчителі можуть провести в них до 48 годин.
Однак уряд, здається, налаштований оптимістично. «Дуже важливо, що в закладі створені всі системи безпеки для дітей на випадок повітряних тривог, — сказав Денис Шмигаль. — Від місцевої влади ми очікуємо, що всі роботи завершаться до початку навчального року, який має стартувати 1 вересня в очному режимі. У тих областях, де це категорично неможливо, буде застосовуватися змішана система навчання». Тобто навіть не онлайн, а суміш очного і дистанційного навчання.
До речі, у зв′язку з виходом шкіл на очне навчання постає ще одна проблема. Досі в підвалах чи в тирах багатьох шкіл ховалися від обстрілів жителі сусідніх будинків (за що окрема подяка директорам). Дехто навіть залишався на ніч. А куди вони підуть тепер? Крім того, в деяких школах жили переселенці. Зараз їх доведеться виселяти.
Оскільки дистанційка нікуди не зникає, паралельно з облаштуванням укриттів потрібно «облаштовувати» і її.
В АМУ заявляють, що Міносвіти «фактично відмовляється вирішувати питання дистанційного навчання», — Асоціація зверталася до відомства з проханням дати можливість органам місцевої влади оплачувати Інтернет (для цього треба змінити Постанову КМУ) і впровадити електронні журнали, щоб інформація про навчання не втрачалася і зберігалася у хмарних сховищах.
Для якісного дистанційного навчання потрібно підтримати вчителів, дати їм сучасні інструменти для проведення уроків та навчити ними користуватися. Щойно в липні Міносвіти оголосило набір на тренінги для охочих учителів, — їм пояснять, як користуватися інструментами Google. Ці тренінги триватимуть рік, по червень наступного року. А чому ж так пізно? Ці знання потрібні були на вчора. Можливо, тоді втрати від дистанційного навчання були б меншими.
Певна річ, під час війни легких і зрозумілих рішень чекати не слід, до всього підготуватися і все передбачити неможливо. Добре, що до першого вересня ми матимемо вже невеличкий досвід навчання під сиренами: деякі університети починають навчальний рік із середини серпня, та й абітурієнти складатимуть НМТ. Побачимо, як це працює. І, можливо, в інструкції буде внесено якісь зміни.
Ми віримо в перемогу і думаємо про майбутнє. Але якщо на одну шальку терезів покласти якість навчання, а на іншу — безпеку життя, що переважить? Навчання можна надолужити, а життя не повернеш. І ця думка не дає спокою. Тому я б , напевно, обрала безпеку для життя і навчання онлайн.
Інші статті Оксани Онищенко читайте за посиланням.