Останні студентські протести пов’язані з наміром Міністерства освіти і науки впровадити додаткові вступні іспити при зарахуванні до магістратури. Вогнище конфлікту спалахнуло у Львові, де студенти пікетували обласну раду. Формальним приводом для протестів став наказ МОН №84 від 5 лютого 2007 року «Про затвердження умов прийому до вищих навчальних закладів України». На думку мітингуючих студентів, ним порушувалася ст.22 Конституції України, згідно з якою при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод. Студенти вважають, що зміна правил, згідно з якою після отримання диплома бакалавра вони повинні складати іспити, щоб отримати ступінь спеціаліста або магістра, порушує їхні права, оскільки під час вступу до вузу такої норми не передбачалося.
Міністерство освіти і науки не бачить причин для протесту студентів. Посилаючись на статтю 53 тієї ж таки Конституції та статтю 4 Закону України «Про вищу освіту», відповідно до яких громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту на конкурсній основі, МОН стверджує, що при вступі на освітньо-кваліфікаційний рівень магістра або спеціаліста студенти опинялися у нерівних умовах, адже пріоритет надавався випускникам бакалаврату окремого вищого навчального закладу, випускники ж інших вузів мали доводити свої знання, складаючи додаткові вступні випробування.
«Сам наказ Міністерства освіти — не протизаконний, він зареєстрований Мін’юстом, але є помилка у його застосуванні», — каже третьокурсник Львівського національного університету ім. І.Франка Дмитро Гураль. За його словами, порушено ст.58 Конституції України, згідно з якою жоден закон або інший нормативно-правовий акт не має зворотної дії, адже під час вступу діяли одні правила прийому, а тепер їх змінили.
Міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко стверджує, що жодних законів не порушував і дотримується чинного законодавства: з 2001 року бакалаврські та магістерські програми ліцензуються окремо, тому, за словами міністра, прийом заяв і укладання договорів на підготовку фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня «спеціаліст» та «магістр» — це помилка ректорів і приймальних комісій. «Ми притягнемо до відповідальності тих ректорів, які, всупереч вимогам закону, міжнародним зобов’язанням і здоровій логіці, не внесли змін і провели вступну кампанію з порушенням законодавства», — заявляє Ніколаєнко. «Ми не вимагаємо від МОН додаткових пільг, просимо тільки не порушувати наших прав», — каже третьокурсник Тарас Борикайло. Львівські студенти із властивим їм максималізмом заявляють, що готові дошукуватися істини в судах, а якщо не допоможе українська Феміда — звернуться до Європейського суду з прав людини. І хоча цьогоріч МОН пішло назустріч студентам і дозволило ректорам переводити бакалаврів на п’ятий курс за результатами їх атестації, однак від повторення аналогічного конфлікту наступного року не застрахований ніхто.
Практика конкурсного відбору до магістратури існує і в деяких європейських країнах. Однак там рівень бакалавра є загальновизнаним кваліфікаційним ступенем, після якого у випускника не виникає проблем із працевлаштуванням. А ось в українських освітянських реаліях бакалаври не завжди можуть стати повноцінними фахівцями своєї галузі. Вивчення більшості професійно орієнтованих дисциплін, необхідних для подальшої роботи за обраним фахом, відбувається на рівнях спеціаліста або магістра. Проте, за словами Станіслава Ніколаєнка, уже є «певний перелік професій», на які можуть претендувати люди з дипломом бакалавра. Та й загалом, на його думку, ця проблема надумана, бо нинішнього року з 325 тисяч бакалаврів 287 тисяч пішли навчатися на спеціаліста й магістра, тоді як у західних країнах, стверджує міністр, після бакалаврату продовжують навчання лише 15—20% студентів. Багато випускників ідуть до магістратури «після практичної роботи, коли людина викристалізує свої знання».
* * *
Не встиг президент підписати зміни до Закону «Про вищу освіту», ухвалені недавно Верховною Радою, як МОН уже прозвітувало перед громадськістю, що студенти отримають реальні права. Станіслав Ніколаєнко не приховував свого задоволення від ухвалення цього закону, назвав його «надзвичайно довгоочікуваним» і говорив про «забезпечення демократичної підтримки нашого студентського самоврядування». Так, за словами міністра, тепер не менш як 10% вищого колегіального органу громадського самоврядування університету та його окремих підрозділів повинні становити представники студентства, а адміністрація вузів не має права відраховувати студента без згоди органів студентського самоврядування — окрім випадків, пов’язаних із академічною неуспішністю. Серед бонусів нового закону для органів студентського самоврядування Ніколаєнко назвав також право поселення та виселення студентів і можливість впливати на прийняття рішень у програмах міжнародного обміну.
«Ухвалені Верховною Радою зміни та доповнення до деяких статей Закону України «Про вищу освіту» в частині студентського самоврядування, радше, мають «косметичний» характер, аніж фактично свідчать про посилення ролі органів студентського самоврядування в управлінні справами у вищих навчальних закладах», — каже координатор Молодіжної громадської колегії при голові Верховної Ради України Андрій Черних. За його словами, реальне розширення прав та повноважень органів студентського самоврядування було закладене в іншому проекті закону — «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» (щодо питань студентського самоврядування)», авторами якого є депутати із різних депутатських фракцій — і провладних, і опозиційних. Ухвалення зазначеного законопроекту, за словами Черних, могло б забезпечити представництво студентів у вчених радах вузів та факультетів на рівні не менш як 15% (в ухваленій редакції ця цифра обмежується 10%). Крім того, МОН виступило категорично проти надання органам студентського самоврядування статусу юридичної особи та фінансування студентського самоврядування у розмірі не менш як 0,5% бюджету вищого навчального закладу.
Цвяхом у домовину ілюзорних демократичних здобутків нового закону є теза про те, що рішення органів студентського самоврядування «мають дорадчий характер». А відсутність законодавчих гарантій фінансування органів студентського самоврядування свідчить: такі органи й надалі залишатимуться демократичною ширмою. «Очевидно, що Міністерство освіти і науки України ще не готове до реального, не декларативного партнерства зі студентами, органами студентського самоврядування, студентськими громадськими організаціями, і як наслідок, поки що не готове до реалізації принципових позицій болонського процесу», — каже Андрій Черних.
Однак ситуація з реформами не надто оптимістична і в самій Європі. З одного боку, з’являються постійні звіти, в яких ідеться про покращення ситуації у сфері вищої освіти і формування єдиного європейського освітнього простору до 2010 року. З іншого — в них дедалі частіше звучать нотки песимізму. На багато проблемних запитань досі не знайдено відповідей.
Так, донині залишається недосяжним один із головних принципів Болонської конвенції — мобільність. Перешкодами на шляху її ефективного впровадження є неузгодженість навчальних програм у європейських вузах, проблеми з візами та дозволами на роботу для студентів і науково-педагогічного складу, відсутність єдиного додатка до диплома, який визнавали б усі країни — учасниці Болонської конвенції. Згідно з даними Європейської асоціації університетів (EUA), озвученими на 13-й Європейській студентській конвенції у Берліні, лише 47% вузів Європи видають студентам єдині загальноєвропейські додатки до диплома. Впровадженням ECTS — кредитно-трансферної системи, яка має забезпечити повноцінне функціонування системи освіти, — можуть похвалитися лише 66% університетів Європи, а такі країни як Естонія, Латвія, Іспанія та Греція надають перевагу національним системам освіти.
Не все так безхмарно і в соціальному вимірі європейського освітнього простору. Основна вимога, яку постійно ставлять студентські організації Європи на кшталт ESIB (Об’єднання національних студентських союзів Європи), — це безплатна освіта та надання державних грантів на навчання. І якщо першу проблему — безплатне навчання — практично вирішено, за винятком деяких країн (наприклад, Німеччини, де кожен федеральний округ самостійно вирішує питання оплати за навчання), то гранти скоро стануть, радше, винятком, ніж правилом для європейських студентів: у планах міністрів-європейців — скасувати надання грантів, замінивши їх позиками. «У теперішніх умовах надання грантів на навчання є частково корумпованою сферою, адже лише 70% тих, хто подає на грант і відповідає його критеріям, отримують грант. 30% студентів, які повністю відповідають критеріям освітнього гранту, одержують відмову», — повідомляє Ахім Гопбач, член акредитаційної комісії департаменту вищої освіти Міністерства освіти і науки Німеччини.
* * *
Болонський процес — гарне виправдання для будь-яких реформ у системі української вищої освіти. Та чи справді останні нововведення є наближенням до європейських стандартів? Надамо слово представникам студентських організацій західних держав. Ми поставили їм два запитання:
1. Чи є у вузах вашої країни окремі вступні іспити до магістратури?
2. Який вплив мають органи студентського самоврядування у вузах вашої країни?
Олав ОЙЄ, Норвезька асоціація студентів (Studentenes Landsforbund — StL):
Після закінчення бакалаврату кожен норвезький студент може подати свою кандидатуру на отримання магістерського ступеня. Інколи для цього обов’язково треба мати хороші оцінки або певну кількість кредитів, зароблену під час навчання на бакалавраті, але, наскільки мені відомо, додаткові іспити при переході до магістратури ніде у Норвегії складати не потрібно.
Також я ніколи не чув, щоб норвезькі студенти складали іспити, вступаючи на перший курс університету чи коледжу. Оцінки, отримані на випускних іспитах у загальноосвітній школі (з норвезької та англійської мов, математики, історії, географії та ще кількох предметів), є одночасно критерієм оцінки під час вступу абітурієнта до коледжів та університетів. Для вступу на деякі спеціальності обов’язковою є вимога проходження певних курсів і наявність певної кількості зароблених оцінок (наприклад, із математики та фізики для вступу на інженерну програму).
Органи студентського самоврядування норвезьких вузів — досить впливові, бо мають гарантоване представництво в усіх університетських радах і комісіях, а також отримують гарантоване фінансування, залежно від кількості студентів, інтереси яких вони представляють.
Міккел КРОГШОЛМ, Данська студентська асоціація (Danske Studerendes F?llesrad — DSF):
У Данії студент, як правило, отримує магістерський ступінь у тому самому університеті, в якому закінчив бакалаврат. Наприклад, якщо ви вступили на політичні студії до Копенгагенського університету, то, швидше за все, отримаєте і магістерський ступінь цієї програми цього ж університету (за умови наявності такої магістерської програми). У нас немає вступних іспитів до магістратури, та якщо дуже багато бажаючих на одне місце, зарахують тільки тих, у кого були найвищі оцінки під час навчання в бакалавраті. Іспитів немає також і при вступі на перший курс. Університети зазвичай приймають студентів за результатами їх атестації у середній школі, а деякі взагалі дають вільний доступ для всіх охочих. У кількох університетах є вступні іспити (наприклад, вступаючи до музичної академії, треба продемонструвати рівень володіння музичними інструментами).
Данські студенти мають великий вплив на функціонування університетів. Важко вказати точну кількість студентів в університетських радах, але, наприклад, в Архуському університеті (Aarhus University) із 11 членів ради двоє — студенти. Студенти також мають половину (!) місць в інститутських радах і комісіях різного рівня. Відповідно до закону, який регулює данську освітню сферу, університети зобов’язані виділяти певну суму коштів на студентське самоврядування.
Ніна АБЕРГ, представниця комітету з Болонського процесу Об’єднання національних студентських союзів Європи ESIB:
Болонський процес не передбачає жодних іспитів між бакалаврським та магістерським навчальними циклами. У Берлінському комюніке написано: «Бакалаврські програми (first cycle degrees), за Лісабонською конвенцією, мають надавати доступ до магістерських програм (second cycle programmes), а магістерські – до навчання в докторантурі». Тут немає жодної згадки про іспити.
Що стосується студентського самоврядування, то можна сказати, що в цьому відношенні ситуація різна у різних країнах. У північноєвропейських державах студенти досить потужно представлені в університетських радах та комісіях. Наприклад, у Швеції студентам належить три місця у керівному органі університету — стільки ж, скільки й викладачам, а загалом така рада, як правило, складається із 20-25 осіб. В інших країнах студентам також належить певний відсоток в університетських радах.
Студентське самоврядування у Європі не залежить від адміністрації вузу чи міністра освіти. Для підтримки своєї діяльності бельгійські студентські спілки отримують фінансування від університетів, а у Швеції студенти напряму сплачують певну суму органам студентського самоврядування. Багато європейських студентських спілок отримують фінансування від своїх урядів. Деякі також заробляють, надаючи студентам різні послуги.
Катарина БІНЦ, Вільна федерація студентських спілок Німеччини (Freie Zusammenschluss von StudentInnenschaften — FZS):
У кожній із 16 федеральних земель (округів) країни питання іспитів при переході до магістратури вирішується по-різному. У більшості випадків іспити не практикуються, але деякі університети зараз намагаються впровадити квоти (numerus clausus) для бакалаврів та магістрів. Студентські спілки, зокрема й наша, виступають проти цих квот, бо вони жодним чином не пов’язані з болонським процесом, а тільки створюють перешкоди на шляху вступу студентів на магістерські програми, даючи можливість державі зменшити кількість місць у магістратурі і зекономити на видатках на освіту.
Оскільки існування органів студентського самоврядування у більшості округів передбачене законом, їм дозволено отримувати фінансування від студентів, яких вони представляють. Це фінансування чимось нагадує податок, який сплачує кожен студент за те, що студентська рада відстоює його права перед адміністрацією. Окрім цього, студентські спілки заробляють гроші, надаючи студентам соціальні послуги, такі як студентські проїзні квитки, гранти для незаможних, різні види суспільної та культурної діяльності.
Загалом, впровадження болонської системи в Німеччині нерідко відбувається не так, як передбачалося. Дуже часто уряди європейських країн, впроваджуючи якісь реформи, наголошують, що роблять це на вимогу Болонської конвенції, хоч насправді керуються власними міркуваннями. Ситуація із запровадженням іспитів при переході на магістратуру в Україні — промовистий приклад цього.