Ми будуємо те, що уявляємо, - ця думка є однією з тез Української хартії вільної людини. Розширювати рамки спільних уявлень, шукати, берегти й розвивати людські таланти і, як принцип, заохочувати вияви творчої непересічності, незалежно від сфери діяльності, означає вириватися із замкненого кола стереотипів та змінювати майбутнє.
Виховання і освіта - першооснова для будь-яких змін у нашій країні, стійкості Української держави та її сталого поступу.
Сьогодні ми перебуваємо не лише в пострадянських, а й у постмілітарних умовах. Ми позбулися військової організації життя колишньої імперії, але "казармений дух" відчувається досі. Він виявляється як в агресії стосунків між людьми, так і в освіті, яка не ставить за мету сформувати особистість, навчити мислити, прищепити бажання бути вільною людиною чи дати конкурентні знання.
Нинішня система виховання і освіти в Україні не цінує ані сім'ї, ані людини, яка вчиться, і не прагне заохотити її до постійного інтелектуального розвитку чи підготувати до ринку праці. Така система орієнтує вчителя, викладача і науковця не продукувати знання чи шукати нові підходи й орієнтири, а "відтворювати вже відтворене", дотримуючись перевірених кліше. Більше того, викладача і вченого перевантажують рутиною, що обмежує творчі можливості. По суті, наша освітня система досі залишається заформалізованою, бюрократичною і недоброзичливою як до людини, так і до світу.
Найнебезпечніший продукт такої системи - людина без цінностей. Її мораль - подвійні стандарти в особистому, суспільному і державному житті. Теперішній стан країни є значною мірою наслідком діяльності цього цинічного типу людини.
Сучасна система виховання і освіти дуже часто продукує фіктивні знання, користь від яких не відповідає закладеним зусиллям. Головний захисник системи - чиновник від освіти з його консервативною, ієрархічною і корупційною ментальністю.
Заручник цієї системи - вчитель. Його авторитет в Україні підірвано насамперед хронічною бідністю "сіячів розумного, доброго, вічного", їхнє становище - не менш безпорадне, ніж становище всього суспільства.
Наскрізну проблему системи становить повсюдна корупція: ця хвороба із соціально-економічної перетворилася на стійку деградовану культуру взаємин педагогів, студентів і учнів, а також їхніх батьків.
Характерною ознакою нашої системи освіти є формалізм і формальність як наслідок загальної суспільної фальші.
У сфері освіти не існує цілісної системи національного виховання - від дитячого садка до університету. Така система не стосується політичних чи партійних ідеологій. Вона мала б навчати людину змалечку любити й шанувати Україну.
І, найважливіше, в нашій країні немає жодних здорових економічних та суспільних стимулів для самостійного розвитку освіти.
У такому становищі віддати освіту на відкуп владі з її теперішнім світоглядом означає остаточно знищити перспективу змін і, зрештою, закласти міну сповільненої дії під саму державу та суспільство.
Залишити "школу школі", сподіваючись на внутрішні сили освітян, означає запропонувати хворому зайнятися самолікуванням, не змінивши жодних умов, які призвели до його хвороби.
Нам навряд чи допоможе реформа освіти у тому вигляді, в якому вона здійснюється нині. Не можна займатися камуфляжем традицій, які ведуть до руйнації людини і перетворення її на залежного і беззахисного покруча.
Україні потрібна нова, реально інтегрована в європейський, а отже - в глобальний простір система освіти, в центрі уваги якої стояло б завдання розвивати вільну і мислячу людину, котра прагне володіти якісними знаннями, конкурентними у світі.
* * *
Головна мета нашої ініціативної групи - не давати готові відповіді, а насамперед привернути увагу суспільства до тем, які для України є життєво важливими.
Вся Україна повинна вчитися. Це - найзначиміша настанова для нас усіх, українських громадян, без найменшого винятку.
У дошкільній освіті державі потрібно вчитися, як плекати в дітей справжню любов до України, рідної землі, історії народу і власної родини, а батькам - виховувати в дітей життєрадісність, повагу до людей і до праці. В середній школі, окрім всебічної освіти, потрібно підтримувати оригінальність мислення та непересічність особистості кожного, дбати про таланти й водночас розвивати самодисципліну, гідність, правдивість та працелюбство. У вищій школі потрібно навчати, як мислити у глобальному конкурентному світі і правильно та результативно застосовувати знання і вміння.
Для національної освіти будь-яка влада, яка мислить довгостроковими категоріями, зобов'язана виконати, щонайменше, дві умови: матеріально забезпечити вчителів і викладачів для життя і творчої праці та зосереджувати кошти для належного технічного забезпечення шкіл та університетів.
Стратегічно важливою є справа, яка тісно пов'язана з освітою, - вивести з не менш тяжкого стану національну науку, яку зведено до принизливого становища як агресивним неуцтвом, так і жорсткими економічними реаліями, де в основі всіх інтересів - швидкі гроші.
Кроки, необхідні для того, щоб змінити становище, - можливі і реалістичні. Для змін не потрібно жодних чудес, а треба мати лише волю. Пропонуємо найважливіші напрями праці:
Перше. Ми впевнені, що активні представники українських освітян, широких кіл зацікавлених фахівців з інших сфер, а також громадські активісти здатні ініціативно об'єднати зусилля і сформувати концепцію сучасної національної системи виховання та освіти. Спільними зусиллями ми можемо і повинні виробити суспільне замовлення на зміни.
На наш погляд, проблеми освіти повинні стати передумовою для появи єдиного громадського руху по всій країні. Закликаємо громадських активістів, студентство і викладачів та освітян, які усвідомлюють глибину проблем, самостійно розпочати об'єднання зусиль задля якісної реформи освіти і проти корупції у цій сфері. Досі суспільство залишалося мовчазним у цих справах, і настав час сказати спільне слово.
Друге. З великою надією звертаємося до українських батьків і сподіваємося, що саме в батьківському середовищі може постати активне ядро руху турботи і змін у справах освіти. Українські батьки мали б найдужче боротися за якісну освіту в нашій державі, розуміючи її значення для перспективи рідних дітей. Це - та основа, яка може об'єднати нас усіх, незалежно від мови, достатку чи поглядів.
Третє. Закликаємо політичні сили, які поділяють наші погляди і оцінку стану справ, стати практичним рушієм змін у сфері освіти, зокрема через необхідні парламентські кампанії і законодавчі ініціативи.
Четверте. Запрошуємо громадськість, і насамперед самих освітян, підтримати реформаторські зусилля тих членів парламенту, які стримують політичний наступ, що здійснюється проти самої перспективи якісної національної освіти.
Зокрема, сьогодні реальної суспільної підтримки потребують реформи у сфері вищої освіти, де вкрай важливо не допустити чиновницького і корупційного закріпачення. Публічні звернення та виступи вчителів, викладачів, студентства і всіх небайдужих громадян повинні продемонструвати живу людську реакцію і здатність не миритися з нинішнім становищем.
П'яте. Суспільство потребує об'єднання інтелектуалів, які б представили цілісне бачення ґрунтовних і продуктивних змін, необхідних українській освіті.
Закликаємо українських підприємців виявити готовність підтримати громадські освітні ініціативи і проекти. Зокрема, представники зацікавлених ділових кіл могли б об'єднати зусилля, щоб створити незалежний фінансовий фонд для потреб освіти, і насамперед для навчання студентів за кордоном з умовою повернення та роботи в Україні.
Перелік цих та інших завдань не є вичерпним. Хочемо сподіватися, що запропоновані нами міркування дадуть поштовх різним середовищам до конкретних дій, а висловлені думки візьмуть на озброєння політичні, бізнесові і громадські сили, які зацікавлені у справжніх змінах в Україні.
Ініціативна група висловлює моральну солідарність з усіма українськими освітянами, науковцями, вчителями та викладачами, які працюють по честі і совісті в теперішніх складних умовах.
Віримо в активні і здорові сили українського студентства.
Маємо разом сформувати реальне суспільне замовлення на якісну освіту.
Наша спільна воля здатна змінити країну.
В'ячеслав Брюховецький, Богдан Гаврилишин,
кардинал Любомир Гузар, Іван Дзюба,
Мирослав Маринович, Мирослав Попович,
Євген Сверстюк, Вадим Скуратівський, Ігор Юхновський