Приєднання нашої країни до Болонського процесу в українському суспільстві сприйняли по-різному — політики захоплено, освітянські чиновники тут же зашурхотіли методичними рекомендаціями, керівники вузів вишикувалися в чергу до міністерських кабінетів, викладачі здмухнули порох з навчального посібника «Вища освіта України і Болонський процес», а студенти навперебій засипали питаннями: «На лекції тепер ходити не обов’язково? Екзамени відмінять? І сесій не буде?..» Не дивно, що запитань поки більше, ніж відповідей. Адже Україна лише стала на шлях до європейського освітнього простору.
Про Болонський процес за останні два- три роки написано чимало, зокрема в нашому тижневику. (Сьогодні вже навіть першокласник не переплутає слова «болонський» і «оболонський»). Переважно це були статті інформаційно-теоретичного плану, думки учених та спеціалістів про переваги входження України до об’єднаного європейського освітнього та наукового простору. Щодо конкретних аспектів цієї інтеграції інформації було явно недостатньо. Тому сьогодні далеко не кожен, навіть в освітянсько-викладацьких колах, має уявлення, як перетворення, пов’язані з входженням національної системи освіти до спільного європейського простору, позначаться на реальній практиці. Про це ми вирішили розпитати у міністра освіти та науки Станіслава НІКОЛАЄНКА.
— Почну з того, що вже майже шість років європейське освітнє співтовариство живе під знаком так званого Болонського процесу, — розповів Станіслав Миколайович. — Завдання приєднання України до зазначеного процесу було в числі важливих державних пріоритетів.
Україна як європейська держава не могла бути поза межами європейського освітнього і наукового простору. Приєднання нашої держави до Болонського процесу дозволяє нам спільно з іншими країнами Європи формувати єдиний ринок праці вищої кваліфікації, розширити доступ до європейської освіти, забезпечити мобільність студентів та викладачів, запровадити порівнювану систему ступенів вищої освіти з видачею зрозумілих в усіх країнах Європи додатків до дипломів. І це закономірний процес. Адже після створення Європейського Союзу, формулювання загальноєвропейських правових норм (так званого «європейського права»), запровадження єдиної грошової одиниці (євро) виникла необхідність і формування єдиної європейської освіти. Без цього просто неможливо забезпечити функціонування європейської співдружності.
Уже вкотре хотів би наголосити, що ключова позиція Болонських вимог — це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.
— Тепер у вузах начебто скасовуються сесії (у проміжку між якими, як свідчить студентський фольклор, живеться весело) і запроваджується система кредитів, аналогічна ЕСТS (Європейська кредитно-трансферна система). Поняття «кредит» у нас якось не асоціюється з навчальним процесом...
— Це зовсім не так. Екзаменаційні сесії будуть, але кількість екзаменів може докорінно змінитися. Власне, змінюється і сама сутність екзамену, бо протягом семестру вже не доведеться студентові, як ви сказали, жити весело. Це буде щоденна наполеглива і творча робота студента із засвоєння навчального матеріалу з відповідним контролем з боку викладача.
Що стосується європейської кредитної системи (ЕСТS), слід зазначити, що вона сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів різних країн та різних навчальних закладів через використання загальнозрозумілої системи оцінювання і вимірювання навчального навантаження студентів у кредитах ЕСТS.
Щодо поняття «кредит». В Україні обсяг навчального часу визначався в кредитах — 54 години, і всі освітяни це знають. Входження національної вищої школи в європейський освітній простір передбачає запровадження в усіх національних системах освіти єдиного критерію обліку трудомісткості навчальної роботи — залікових кредитів. За основу взято Європейську кредитну трансферну систему (ЕСТS), відповідно до якої, ціна залікового кредиту становить 36 академічних годин. Або, інакше кажучи, один заліковий кредит дорівнює приблизно двом третинам українського кредиту навчального часу.
Характерно, що, за європейською системою, студенти одержують кредити за всі види навчального навантаження, які передбачені навчальним планом, сюди входять як аудиторна, так і самостійна робота, проходження практики, складання екзаменів і навіть участь в олімпіадах, конкурсах тощо.
— А оцінки ставитимуть за контрольні роботи, практичні, семінарські заняття? Якою буде процедура оцінювання знань при кредитно-модульній системі? Загалом — як здійснюватиметься контроль якості освіти?
— Оцінки можуть виставлятися з тих об’єктів контролю, що й раніше, тобто і за контрольні, і за роботу на семінарських заняттях, і за виконання самостійних завдань тощо.
І процедура оцінювання буде такою ж, як і раніше. Єдиним нововведенням для наших вищих навчальних закладів, відповідно до болонських вимог, буде перехід з чотирибальної шкали оцінювання до шкали за системою ECTS (семибальної). До речі, у вищому навчальному закладі поточний контроль може здійснюватися за різними шкалами.
— Йдеться також про зменшення аудиторного навантаження (раніше 36 годин на тиждень, тепер — 26). На лекції студенти ходитимуть чи лише бігатимуть за викладачами, щоб «придбати кредити»?
— Порівняно з зарубіжними вищими навчальними закладами, наші ВНЗ мають значно більшу кількість годин тижневого аудиторного навантаження, що певною мірою позбавляє студента можливості набувати навички самостійної роботи, а також бути підготовленим до самостійності в його подальшій професійній діяльності. Не забуваймо, що одне з головних завдань вищої школи полягає у тому, щоб навчити молоду людину вчитися, самостійно орієнтуватися у світі знань. Завелика кількість аудиторних годин обтяжує і викладача, якому бракує часу займатися науковою діяльністю, професійно зростати. Отже, міністерство орієнтує вищі навчальні заклади на зменшення тижневого аудиторного навчального навантаження студентів і збільшення часу на самостійну роботу студентів та наповнення її новим змістом.
— Студент матиме змогу самостійно визначати навчальне навантаження? Наприклад, не 30 кредитів на рік із якоїсь дисципліни, а 60, або не 60, а 30 на рік, навчаючись без відриву від виробництва?
— Хочу відразу наголосити на хибності цього твердження.
Навчальне навантаження на рік для всіх студентів, відповідно до вимог Болонської декларації, має становити 60 кредитів ЕСТS (а не 30 чи 40). І відповідно до цих вимог вищі навчальні заклади Європи мають формувати навчальні програми підготовки фахівців за тією чи іншою спеціальністю. А самостійно визначитися студент може при виборі тієї чи іншої бакалаврської або магістерської програми, за якою він хоче навчатися.
Крім цього, навчальні програми підготовки бакалаврів і магістрів передбачають як нормативні навчальні дисципліни, що обов’язкові, так і вибіркові, які спрямовані на поглиблення професійних знань студента стосовно галузі його майбутньої діяльності, відповідно до вимог ринку праці або ж власних уподобань. З переліку таких дисциплін він може вибрати ті, які допоможуть йому сформувати свою траєкторію навчання.
— Однією з ключових позицій Болонського процесу є двоступенева система вищої освіти. У нас досі — бакалавр, спеціаліст, магістр...
— У Європі поки що не сформовано єдиної системи ступеневої вищої освіти, хоча в більшості країн вона двоступенева, що наближується до рекомендацій Міжнародної стандартної класифікації освіти.
Одне з основних завдань, яке має вирішуватися в рамках вимог Болонської декларації, — введення двох циклів навчання: перший цикл — для одержання ступеня бакалавра з тривалістю навчання 3-4 роки, другий — для одержання ступеня магістра (1-2 роки навчання після бакалаврату).
Альтернативи переходу на двоступеневу систему вищої освіти для України немає. А для цього треба здійснити модернізацію структури і назв освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти, щоб вони були зрозумілі для Європи під час визначення градацій дипломів, ступенів та академічних кваліфікацій.
— Чи потрібно готувати магістрів з усіх, хто вступив до вузу?
— Нагальної потреби у цьому немає. Зазначу, що в більшості європейських університетів навчання в магістратурі продовжує не більше третини випускників бакалаврату. Нині чимало наших випускників бакалаврського рівня прагнуть вступити до магістратури тому, що бакалавр, відповідно до чинних законодавчих актів, це— фахівець, який має базову, а не повну вищу освіту, а також часто не може реалізувати себе на вітчизняному ринку праці.
Вважаю, що вирішення цього питання на сьогодні є вже загальноєвропейською проблемою. Ми ж спільно з європейськими країнами до 2010 року маємо визначитися у цьому питанні. Вважаю, що наш досвід підготовки магістрів буде корисним при формуванні підходів до ролі і місця магістрів у структурі економіки та змісту їх підготовки.
— Які дипломи отримуватимуть випускники українських вузів? Із дипломом бакалавра нашого університету можна продовжити навчання в закордонному вузі?
— Сьогодні випускники українських вузів отримують диплом державного зразка та відповідний додаток до нього. Проте цей додаток своєю структурою та змістом не відповідає вимогам системи ЕСТS, що ускладнює можливість продовження навчання в закордонному вузі, оскільки не містить даних про кількість залікових кредитів, даних про успішність відповідно до шкали ЕСТS тощо. Проте вже тепер в українських вищих навчальних закладах проводиться робота із впровадження додатку до диплома європейського зразка, який видаватиметься на бажання студента, починаючи з 2005/2006 навчального року. Тобто формально вже тепер можна вести мову про продовження навчання в інших вузах, реально ж цей процес почне діяти з 2010 року.
— А чи всім вузам (а їх майже 350! Лише національних університетів уже 83) потрібні болонські стандарти і рамки? Зрештою, диплом європейського зразка може видати далеко не кожен...
— Мусимо визнати, що нині не всі вищі навчальні заклади «доросли» до європейських вимог. І тут потрібна реалізація додаткових заходів, і, зокрема, підвищення вимог до діючого порядку акредитації навчальних закладів. Останнім часом робота на цьому напрямі певним чином удосконалилась, але тут доведеться посилити участь громадськості. Зокрема, залучатимемо до роботи Державної акредитаційної комісії (ДАК) громадськість і студентів як отримувачів освітніх послуг. Такі європейські норми.
Висока якість освіти — це основний показник діяльності вищої школи. Якщо не забезпечуватиметься його дотримання, то, звичайно, не йтиметься і про видання диплома про вищу освіту.
— Станіславе Миколайовичу, в одному з інтерв’ю ви сказали, що п’ять десятків вузів уже позбавлено акредитації. Чи означає це, що при переході до болонських стандартів відбудеться серйозна ревізія навчальних закладів: чи там чогось навчають, чи, може, деякі з них є просто комерційними фірмами із заробляння грошей?
— Цей процес неминучий. Без очищення освітнього поля від псевдовузів неможливо говорити про просування національної вищої освіти на європейському ринку праці. Більше того, від низької якості освітніх послуг страждає наша економіка і всі ми. І тут хотів би зазначити, що приєднання України до Болонського процесу вирішує два важливі завдання. По-перше, ми повинні працювати на рівні європейських вимог, по-друге, у такий спосіб ми гарантуємо високий рівень якості освіти.
— Досі ВАК не визнавав зарубіжних дипломів...
— Приєднання до загальноєвропейського освітнього простору дозволить у подальшому зняти цілий ряд штучних перепон на шляху зближення освітніх і наукових систем різних країн Європи. Безперечно, це стосуватиметься і взаємовизнання наукових ступенів.
— Як ви уявляєте в наших реаліях реалізацію концепції «навчання впродовж усього життя»?
— Навчити вчитися — головне завдання, яке ставить перед собою система сучасної освіти. У цивілізованих країнах знання змінюються кожні два з половиною роки, професії перестають бути актуальними чи взагалі зникають за п’ять — вісім років. Щороку десь на чверть втрачається актуальність того, чого навчився. Може так статися, що здобута професія по закінченні вузу вже буде незатребуваною на ринку праці. І тому післядипломна освіта сьогодні як ніколи набуває важливого значення. Ми це розуміємо і вже зараз розробили законопроект «Про освіту дорослих (навчання впродовж життя)», що передбачає створення законодавчих засад реалізації різних програм післядипломного навчання.
Входження до Болонського процесу відкриває можливості післядипломних програм у межах європейського освітнього простору.
— Ми говоримо про загальноєвропейський освітній простір, тим часом як в Україні немає цілісної системи вищої освіти. Так, медичні вузи підпорядковані Міністерству охорони здоров’я, аграрні — Мінагрополітики і т. д.
— Справді, на сьогодні вищі навчальні заклади підпорядковані аж 27 міністерствам та відомствам. І говорити тут про цілісність системи вищої освіти складно. Такі реалії. Але взяті нами зобов’язання — до 2010 року привести свою освітню діяльність у відповідність до європейських стандартів — сприятимуть інтенсифікації становлення цілісної системи вищої освіти. За цей час, переконаний, сформується відповідна громадська думка, буде й відповідне розуміння з боку галузевих міністерств. Підпорядкування вузів Міністерству освіти і науки — процес неминучий, як і їх укрупнення. Такою є позиція Президента України, уряду, і ми її послідовно втілюватимемо у життя.
— Сектор, який колись об’єднувало поняття «середня спеціальна освіта», зокрема вузи І — ІІ рівня акредитації, опинився поза рамками Болонського процесу…
— Фахівці з технічних спеціальностей, а тепер — молодші спеціалісти, яких готує сектор технікумів, цінувалися в усі часи. Адже тут на перше місце виступають професійні практичні навички, а не глибокі теоретичні знання. Ця група навчальних закладів буде виведена з системи вищої освіти в окрему ланку зі збереженням підготовки таких же фахівців. Звичайно, випускники цих закладів зможуть продовжувати навчання за бакалаврськими програмами.
— Скоро вступні іспити. Серед освітян пішов було поголос, що з нинішнього року вступні іспити будуть лише у формі тестів. Як вони проходитимуть нинішньої вступної кампанії — традиційно, а також з урахуванням результатів зовнішнього тестування?
— Питання вступної кампанії могли б стати предметом окремої розмови. Хочу наголосити, що головне завдання вступної кампанії-2005 — це забезпечення прозорості, відкритості та об’єктивності оцінювання знань абітурієнтів. Ми прагнемо змінити громадську думку щодо неможливості вступу до вищого навчального закладу чесним шляхом, без протекції або хабара. Ми зробимо все, аби переконати людей: шлях до вищої школи відкритий лише для тих, хто має ґрунтовні знання і впевненість у своїх силах. Наше гасло: «Вищий навчальний заклад — територія, вільна від хабарництва і корупції».
Що стосується форм проведення вступних іспитів, то керівники вищих навчальних закладів зорієнтовані на максимальне запровадження тестових технологій, які б унеможливлювали будь-яке зовнішнє втручання. Крім того, в нинішньому році результати зовнішнього незалежного тестування зараховуються як вступні іспити в усіх вищих навчальних закладах. Я переконаний, що цьогорічна вступна кампанія докорінно відрізнятиметься від попередніх.