Освіта — це друге після фронту питання, якому ми маємо приділяти увагу, якщо хочемо після війни не втратити нашої конкурентоспроможності й можливості відновлюватися. Без якісної освіти ми перетворимося для світу на джерело людської сировини. Для того, щоб освіту розвивати, потрібно розуміти її сильні та слабкі сторони. Які управлінські рішення потрібні, аби покращити якість, та й що взагалі вважати якістю? Добре було б також озирнутися довкола — а що там у інших країнах, як ми виглядаємо на їхньому тлі? Щоб відповісти на ці запитання, потрібні надійні дані освітніх вимірювань.
Одним із них є міжнародне порівняльне дослідження PISA, організоване ОЕСР. Те славнозвісне дослідження, яке 2018 року шокувало українське суспільство даними про рівень знань наших школярів із математики. Тоді Україна вперше взяла участь у такому вимірюванні, а оскільки PISA проводиться раз на чотири роки, в жовтні 2022-го у нас знову з’явилася така можливість.
Очевидно, що з огляду на повномасштабне вторгнення провести в Україні міжнародне дослідження нині — нелегке завдання. Але ми не могли відмовитися від цього шансу, бо регулярні дослідження, проведені в різні роки, — це можливість відстежити динаміку досягнень, оцінити ефективність уже ухвалених рішень. Важливо, що під час тестування PISA проводиться також анкетування школярів і вчителів, і це дає змогу побачити закулісся результатів.
Як проходило дослідження PISA в Україні
Загалом у PISA-2022, крім України, взяли участь близько 80 країн. Згідно з правилами, участь у ньому беруть лише 15-річні підлітки. Тестові завдання, укладені міжнародними експертами, не прив’язані до національних шкільних програм, адже перевіряють не знання, а здатність застосовувати їх у конкретних життєвих ситуаціях.
У PISA досліджують математичну, читацьку та науково-природничу грамотності.
Учасників дослідження в кожній країні добирають так, аби їх контингент нагадував міні-модель освітньої системи країни: мають бути представлені школярі з усіх регіонів, усіх типів навчальних закладів. У PISA-2018 так і було, а от цього року в Україні в дослідженні взяли участь лише учні з відносно безпечних територій. Не охопленими PISA-2022 виявилися Донецька, Харківська, Луганська, Запорізька, Херсонська та Миколаївська області, а також Автономна Республіка Крим і місто Севастополь. Була спроба залучити до дослідження учнів Дніпропетровщини, але у тестуванні PISA тут змогли взяти участь лише 68 підлітків із трьох навчальних закладів, і це були єдині учасники зі Східного регіону України. Однак після консультацій з міжнародними експертами було вирішено не враховувати їхніх результатів, оскільки вони не є репрезентативними для уявлення про освіту цілої області.
Загалом у дослідженні взяли участь 3876 учнів зі 164 закладів освіти.
Якими є основні результати
Перш ніж аналізувати результати, варто нагадати про кілька важливих нюансів. Перший — дослідження охопило не всю Україну. Другий — через повномасштабне вторгнення відбулася внутрішня міграція, також чимало наших школярів тимчасово живе за кордоном. І третій — між PISA-2018 та PISA-2022 була пандемія ковіду з локдаунами та дистанційним навчанням, яка посилила освітні втрати України. Та це не применшує значення дослідження.
Отже, результати України з математики, читання та природничих наук у PISA-2022 нижчі за середні для країн ОЕСР, і в порівнянні з PISA-2018 вони погіршилися.
За методологією PISA можна порахувати відставання не лише в балах, а й у роках . У дослідженні 2022 року відставання у 20 балів еквівалентне відставанню в один рік навчання. Отже, з математики та природничо-наукових дисциплін наші підлітки відстають від своїх однолітків із країн ОЕСР на 1,5 року навчання, з читання — майже на 2,5 року.
Як бачимо, найбільше «просіли» в нас результати з читання. Та про проблеми з читанням ми знаємо з даних власного освітнього моніторингу-2019. Але, на жаль, це не викликало в суспільстві такого ажіотажу, як проблеми з математикою. А дарма, адже читацька компетентність — це не вміння складати літери в слова, а здатність аналізувати й осмислювати прочитане. Можна скільки завгодно ухвалювати закони про навчання протягом життя, мріяти про суспільство знань, але як цього досягти без елементарного вміння читати й аналізувати?
Оскільки міжнародне дослідження PISA є порівняльним, для кращого розуміння своїх результатів кожна країна може порівняти їх із результатами референтних для неї країн, тобто таких, що подібні за рівнем соціально-економічного розвитку, мають схожі системи освіти, культурну чи історичну спорідненість. Українські експерти вважають , що для нас референтними є Болгарія, Грузія, Естонія, Молдова, Польща та Словацька Республіка. Загальні результати Естонії, Польщі та Болгарії вищі за результати України, а Естонія навіть увійшла до десятки країн-лідерів PISA-2022. Інші референтні країни розташовані нижче за нас у загальному рейтингу.
Для кожного з трьох видів грамотності (математичної, читацької та науково-природничої) експерти визначили базовий рівень її сформованості, тобто ватерлінію, бути нижче за яку — означає не мати елементарної підготовленості та здатності мислити самостійно. В Україні частка тих, хто не досяг цього рівня, істотна, й це дуже тривожний сигнал. Але в своїй референтній групі ми є «середняками»: Болгарія, Молдова та Грузія мають іще нижчі показники.
Якщо ж говорити про найвищий рівень, то з математики його досягли 3% українських підлітків, з читання— 1%, із природничих дисциплін — 2%. Приблизно такі показники — і в інших референтних із нами країнах. А от у Грузії взагалі немає учнів, які показали найвищий результат хоча б у одній із галузей. У Молдові вони є лише з читання — 1% школярів.
Чому бали країн відрізняються
Як свідчать дані дослідження, на відмінності в успішності школярів впливають освітня політика країни, відмінність між школами та між учнями.
Як показало дослідження, освітня політика нашої країни впливає на результати учнів, але не так суттєво, як відмінності між учнями та школами.
За даними дослідження, в Україні спостерігається глибока сегрегація школярів. Учні з високим соціально-економічним статусом, які мають вищі результати, навчаються в ліцеях, гімназіях, спеціалізованих школах і проживають у великих містах. Учні з нижчим соціально-економічним статусом здебільшого навчаються у звичайних школах або професійно-технічних закладах освіти й проживають у невеликих містах, селищах або селах. Підлітки з низьким соціально-економічним статусом у 2,8 разу частіше, порівняно зі своїми однолітками з високим соціально-економічним статусом, не досягають навіть базового рівня сформованості математичної грамотності.
З математики та читання учні професійно-технічних навчальних закладів відстають від своїх однолітків із ліцеїв, гімназій і спеціалізованих шкіл приблизно на три роки, з природничих наук — приблизно на 2,5 року.
Понад 60% українських підлітків, серед яких більшість — із високим соціально-економічним статусом, повідомили в анкетах, що планують після закінчення школи вступати до університетів та здобувати ступінь магістра або кандидата наук. Водночас 34% учнів планують здобувати лише повну середню, професійно-технічну освіту або ступінь молодшого бакалавра.
Відчутною є відмінність в успішності українських підлітків залежно від місця проживання. Сільські школярі відстають у читанні від своїх однолітків із великого міста майже на п’ять років навчання, з математики — на 4,5 року, з природничо-наукових дисциплін — майже на чотири роки.
Як школа впливає на успішність учнів
Анкетування керівників українських шкіл, учні яких брали участь у дослідженні, показало проблеми, які, на їхню думку, заважають школам реалізувати свій потенціал щодо навчання школярів.
За даними дослідження, понад 75% українських підлітків навчаються в закладах, де відчутною є проблема браку й низької якості навчальних матеріалів і цифрових ресурсів (комп’ютерів, доступу до Інтернету, системи управління навчанням або шкільних навчальних платформ). Цей показник України є найвищим серед усіх референтних країн. Найменше проблему нестачі та якості цифрових ресурсів відчувають у Болгарії, Польщі й Естонії.
Також Україна має один із найвищих показників браку та низької якості освітньої інфраструктури. Однак можна припустити, що українці та їхні закордонні колеги вкладали в це поняття дещо різний зміст. Для всіх країн актуальною є наявність у школі достатньої кількості приміщень, майданчиків, систем опалення й освітлення, а для українських шкіл — іще й наявність укриттів. Можливо, це вплинуло на збільшення відсотка негативних відповідей українських керівників шкіл на запитання. Зрозуміло також, що на проблеми з інфраструктурою в Україні вплинуло повномасштабне вторгнення, внаслідок якого чимало навчальних закладів зазнали руйнувань.
Іще одна проблема, про яку сказали керівники шкіл, — брак педагогічних кадрів: 30% учнів навчаються в закладах, де це шкодить освітньому процесу. Неналежна або низька кваліфікація педагогічних кадрів є проблемою для 22% українських закладів освіти.
Проблема браку кадрів актуальна не лише для України, а й для інших референтних країн, навіть для Естонії, яка має найвищі в нашій референтній групі результати PISA (73% естонських учнів навчаються в закладах, де ця проблема є актуальною), Польщі (47%) та Словацькій Республіці (41%). Єдина референтна країна, де керівники шкіл не відчувають браку кадрів, — це Грузія.
Однак, аналізуючи ці дані, не варто забувати, що в різних країнах відрізняються уявлення про те, що таке «норма» забезпечення шкіл учителями, яка кількість учнів і який функціонал має припадати на одного вчителя. Можливо, якби ми порівнювали не анкети керівників шкіл, а конкретні цифри, висновки дослідження були б іншими.
На підставі анкет керівників навчальних закладів було також проаналізовано, які пов’язані з учителями чинники впливають на успішність учнів.
В нашій країні найгостріше порівняно з референтними країнами стоїть проблема поганої підготовки вчителів до занять. Також у нас — один із найвищих у нашій референтній групі відсоток учнів, які навчаються в школах, де вчителі не зважають на індивідуальні потреби окремих учнів та занадто суворі з ними.
Це були дані анкет керівників шкіл. А от анкетування учнів дає оптимістичнішу картину. Більшість українських підлітків (89%) погодилися або повністю погодилися з тим, що вчителі в їхніх закладах освіти ставляться до них доброзичливо і з повагою (78%), цікавляться їхнім добробутом (81%). Ще 42% підлітків повідомили, що їхні вчителі були б занепокоєні, якби вони прийшли до школи засмучені. Водночас 7% учнів повідомили, що вчителі залякували їх, а 8% відчували, що їхні вчителі ставилися до них погано.
Каменем спотикання у стосунках учителів, учнів і батьків зазвичай є домашні завдання. Вчителі скаржаться, що учні часто не виконують їх і від цього страждає якість навчання. А учні й батьки — що діти перевантажені домашкою. Результати анкетування українських школярів здивували: 32% зазначили, що витрачають на домашнє завдання з математики менш як 30 хвилин на день, 33% — не більш як годину, ще 23% — від однієї до двох годин, 13% — більш як дві години.
Однак серед референтних країн саме в Україні та Грузії учні витрачають на домашнє завдання найбільшу кількість часу. Натомість у Словацькій Республіці 67% школярів витрачають на домашку не більш як пів години на день, у Польщі й Естонії таких учнів — 54 й 52% відповідно.
Та експерти застерігають: не можна трактувати ці дані однозначно, адже на час виконання завдань може впливати не лише обсяг, а й нехтування ними. Також на тривалість виконання завдань впливає успішність учня — слабші витрачають більше часу.
Тим часом результати дослідження свідчать, що учні, які витрачають на домашнє завдання до 30 хвилин на день, і ті, в кого це займає багато часу (більш як дві години на день), мають гірші результати з математики.
На ефективність навчання впливає також психологічний клімат у школі.
Як показали результати дослідження, учні, які пережили негативний досвід булінгу, мають істотно гірші результати на відміну від тих, хто такого досвіду не має. Так, 15-річні українські учні, які повідомили, що зазнавали булінгу принаймні кілька разів на місяць, набрали на 35,6 бала менше з математики, ніж їхні однолітки, які потрапляли в ситуації булінгу рідше.
Що робити з результатами PISA?
Результати досліджень PISA в різні роки в різних країнах спричиняли бурхливі дискусії про якість освіти, розвінчували ілюзії чи навпаки — вселяли надію, були підставою та виправданням політичних рішень, навіть непопулярних. Завдяки тому, що PISA надає великий масив даних, у багатьох країнах вузькопрофесійні дискусії на тему освіти перетворилися на публічні дебати про зв’язок між освітою, суспільством і економікою. Свого часу Німеччина, Данія та Японія після PISA розпочинали освітні реформи. Сподіваюся, в Україні результати цих досліджень також не ляжуть під сукно, а принесуть користь.