У своєму недавньому інтерв’ю популярній столичній газеті міністр освіти і науки України Василь Кремінь на запитання: «Чи не можна для випускників зробити виняток із 12-бальної системи і довчити їх за старою, п’ятибальною?» відповів так: «Ми жодним чином не скривдимо дітей, адже при будь- якому реформуванні системи освіти в центрі уваги — дитина, школяр, студент! А робити виняток для випускників, на мій погляд, немає жодної потреби». Корес-пондент «ДТ» вирішив з’ясувати: що думають із цього приводу самі одинадцятикласники та їхні вчителі? Як взагалі школярі та педагоги сприйняли нову систему оцінювання?
Скажу чесно, поспілкувавшись зі старшокласниками трьох київських шкіл, я не натрапила на жодного задоволеного нововведенням. Особливо «тепле» ставлення до 12-балки у випускників. Слово — Вадиму Дубенку й Олександру Янову, одинадцатикласникам столичної спеціалізованої школи № 92:
— Коли ми дізналися про критерії оцінювання, нашу реакцію можна було охарактеризувати одним словом: шок, — говорить В.Дубенко. — Адже виявляється, що «12» може отримати якась суперлюдина, котра ідеально знає теорію, відповідаючи усно жодного разу не запнулася, а в письмовій роботі не зробила жодного виправлення, має власну оригінальну і при цьому аргументовану думку.
Раніше протягом місяця ми отримували багато «п’ятірок». Зараз «дванадцятки» мають одиниці. Вчителі бояться ставити найвищий бал, оскільки до нього рідко дотягують навіть один-два учні на всю паралель. Таким чином, якщо до запровадження 12-балки на медаль у нашому класі йшло троє чоловік, то тепер, швидше за все, медалістів узагалі не буде. Нова система оцінювання — ведмежа послуга одинадцятикласникам. До неї потрібно звикати, починаючи з п’ятого класу. Нам же зараз дуже тяжко перебудовуватися.
— Це нововведення дуже заважає готуватися до вступу у вузи, — пристає до розмови О.Янов. — Адже мало заробити «12», простудіювати підручник і визубрити все, розказане на уроці вчителем. Потрібно серйозно попрацювати з додатковою літературою, проаналізувати всю інформацію, дійти власних висновків. Але, оскільки всі ми ходимо на підготовчі курси, працюємо з репетиторами, на особливо ретельну підготовку абсолютно всіх предметів просто бракує часу. Отже, годі й мріяти про дванадцять балів.
— Сама собою ідея дванадцятибалки дуже хороша, — переконана вчителька біології київської середньоосвітньої школи №301 Алла Павленова. — Раніше сильно дратувало, що та ж таки «четвірка» була практично безрозмірною: її ставили і за дуже слабеньку, і за дуже добру відповідь. Нова система дає можливість по-справжньому диференціювати знання дітей, але сам процес її впровадження не витримує жодної критики. Як можна впроваджувати 12-балку серед навчального року, при цьому нічого не підготувавши?! Адже вся стара методика оцінювання розроблена під п’ятибалку. І ось так скинути, як сніг на голову, нову систему, не давши вчителям хоча б рік на підготовку, не апробувавши її попередньо на кількох школах, — це абсурд.
Крім того, впровадження 12-балки передбачає ще кілька нововведень. Тепер поточні оцінки не впливають на тематичні й семестрові. Діти відразу зробили висновок: нічого не будемо робити, станемо жити за студентським принципом — від сесії до сесії... Але навіть не це головне. Щоб учитель міг виставити тематичну оцінку, учні мають написати контрольну. Тема вивчається 3—4 уроки, тобто практично кожне четверте заняття школярам треба за неї звітувати в письмовому вигляді. Таким чином у кожного з нас, педагогів, разів у п’ять збільшився обсяг перевірки робіт. Відповідно значно зменшилась можливість якісно готуватися до наступного уроку.
Тематичні оцінки дозволили перездавати. Ідея чудова, але зазвичай 50—60% дітей хочуть поліпшити свій бал, оскільки першу контрольну пишуть погано. Отже, потрібно писати другу контрольну або опитувати дітей усно. Спочатку я пробувала опитувати. Але, за новими критеріями, щоб точно виставити школяреві оцінку, потрібно поставити приблизно дванадцять запитань, на все йде мінімум п’ятнадцять хвилин. Тобто витрачаю весь урок максимум на чотирьох учнів, які хочуть поліпшити свій бал, — у позаурочний час перездавати заборонено. У класі — 40 хлопчиків та дівчат. Уявіть на хвилиночку: скільки часу піде на перездавання лише однієї теми! Виходить, усне опитування скасовується, залишається в минулому безпосереднє спілкування вчителя й учня, втрачається один із найголовніших компонентів освіти. Педагоги стають чимось на кшталт реєструючих автоматів: задали тестові завдання, перевірили, повторили процедуру і т.д. Дуже хотілося б подивитися, як ті, хто все це вигадав, самі проводили б уроки, примудрялися б усе встигати — і пояснювати найскладніший матеріал, і давати можливість поліпшити оцінку з попередньої теми. Попрацювавши на нашому місці, вельмишановні пани реформатори зрозуміли б: утілити їхні ідеї в життя — нереально. Взагалі, складається враження, що ініціатори всіх перерахованих вище нововведень ніколи в школі не працювали.
Мало того, навіщо взагалі потрібні 12 балів, якщо їх забороняють ставити? Нам, принаймні, казали так: у школі може бути одна дитина, котра має «12», а може й не бути жодної. Та й справді, «12», відповідно до критеріїв, зможе отримати щонайменше новий Менделєєв, Лобачевський або Дарвін. Зараз нібито обіцяють нові критерії, але ми, навіть не чекаючи їх, ставимо вищий бал тим, хто твердо знає шкільну програму. Оскільки генії — не наш клопіт. Ми працюємо в нормальній школі, а не в закладі для особливо обдарованих дітей. І коли «12» недосяжне, і діти це розуміють, у них опускаються руки.
Запровадивши 12-балку і для одинадцятикласників, сильно скривдили випускників. Юнаки та дівчата втрачають медалі, дуже тяжко переживають це, страшенно засмучуються, дехто навіть не хоче жити. І, я не перебільшую, буває, доходить і до суїциду. Це надзвичайно серйозна проблема, її обов’язково слід порушувати. Мало того, що «12», за нинішніми критеріями, — недосяжна висота, та ще й отримати медаль може людина, у котрої 80% «дванадцяток» в атестаті. Запевняю вас: такого індивідуума просто не існує в природі — одночасно великого хіміка, фізика, математика, гуманітарія, біолога й історика. Особливі здібності бувають до одного, максимум — двох предметів. Тож очевидно: критерій здобуття медалей абсолютно не узгоджений із критеріями системи оцінювання.
Мені взагалі здається, що всі нововведення — щось із розряду «треба хоч щось робити». Але от «що робити» — до пуття ніхто не знає. Взяли перший-ліпший європейський зразок і заходилися його впроваджувати. Натомість є маса по-справжньому першочергових проблем: щороку ускладнюються програми, підручники перевантажені настільки, що не тільки в дітей — у викладачів волосся стає дибки. Скажімо, в посібнику з біології для восьмого класу я знайшла цілі уривки, які слово в слово повторюють... мої конспекти лекцій п’ятого курсу біофаку! Точно така сама картина і з географії, історії, математики. За підручниками викладати неможливо, дітям стає зле від купи термінів, які з ходу не «розшифрує» і випускник педінституту. Як результат — багато дітей перестають вчитися класу так із сьомого. А тепер і зовсім можна сидіти й нічого не робити — у наступний клас переведуть і з одним балом. Замисліться, кого ми будемо випускати?..
На завершення наведу думку людини, котра обіймає далеко не останню посаду в освітньому секторі України: «Все, що робить на цьому етапі Міносвіти й науки, — не реформа. Справді необхідні глибинні зміни відсунули на задвірки і взялися за вирішення питань більш ніж другорядної ваги. До речі, дуже сумнівних з погляду їх справжньої потреби й корисності».
Виходить, усе, що відбувається нині, — лише поспішне перефарбовування фасаду старого будинку, котрий потребує повної реконструкції і перепланування? Невже маємо справу знову з потьомкінськими селами?..