Радійте, неуважні й невгамовні хлопчиська із шилом в одному місці! Сучасна фізіологія встановила, що карати вас марно. У хлопчиків із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю порушена координація рухів, витримка і дрібна моторика. Фахівці Поморського державного університету ім. М.Ломоносова вважають, що допомогти таким дітям можуть спеціальні рухові програми, які активізують відповідні структури мозку.
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю (СДУГ) — одне з найпоширеніших порушень поведінки у нинішніх школярів. Основні його симптоми — неуважність, імпульсивність і підвищена активність — часто супроводжуються й іншими проблемами, зокрема уповільненою руховою реакцією або низькою точністю рухів.
Архангельські вчені обстежили півтори сотні школярів від семи до десяти років із синдромом і без нього. Діти практично не відрізнялися за силою, витривалістю, спритністю тощо. Дослідники пояснюють це тим, що перевірка цих якостей забрала небагато часу, і хлоп’ята просто не встигли на щось відволіктися. Але фізичні вправи, що потребують координації рухів, гіперактивні школярі виконують гірше. У них учені також виявили проблеми з рухами пальців і кисті (хлопчики сортували палички). Дітям із СДУГ складніше утримувати рівновагу.
Архангельські вчені досліджували і увагу дітей. У тестах, які вимагали швидкої реакції на слова або зображення, гіперактивні діти роблять більше помилок, а правильна відповідь забирає у них більше часу. Вчені вважають, що хлопчики із СДУГ не досягли успіхів у цих тестах не лише через дефіцит уваги як такої, а й тому, що не мали бажання добре скласти тест.
Отже, архангельські дослідники з’ясували, що у школярів із синдромом дефіциту уваги з гіперактивністю порушені дрібна моторика (здатність маніпулювати дрібними предметами), координація рухів, функція підтримання рівноваги і, звісно, увага. Таких висновків дійшли не лише вони, а й багато зарубіжних учених, які зазначають, що у дітей із СДУГ порушена функція деяких ділянок мозку, в тому числі мозочка. Швидше за все, діти із СДУГ не лише мають мозочок меншого обсягу, а й страждають на його функціональну недостатність, що, можливо, і викликає порушення координації рухів і нестійкість вертикальної пози.
Синдром дефіциту уваги з гіперактивністю — дефект нервової системи, тому карати або умовляти дитину марно. Усунути причину захворювання могли б рухові програми, які сприятимуть активації відповідних структур мозку, розвитку прямих і зворотних біологічних зв’язків у організмі і, як наслідок, корекції рухової і психічної функцій, що для дітей із порушенням уваги і гіперактивністю є найважливішим. Проте такі програми ще слід розробити.