UA / RU
Підтримати ZN.ua

НЕ МОЖУ МОВЧАТИ!

Так озаглавити, услід за Львом Толстим, цілком міг би своє послання доктор Б.Кірхгофф із Німеччини, керівник наукових досліджень фірми Weser-Champignon...

Автор: Валентина Гаташ
Українські студенти, які в 2001 р. стажувалися в Німеччині в рамках програми сприяння розвитку малих і середніх підприємств, підтримуваної Міністерством економічної співпраці ФРН

Так озаглавити, услід за Львом Толстим, цілком міг би своє послання доктор Б.Кірхгофф із Німеччини, керівник наукових досліджень фірми Weser-Champignon. Німецький учений, як свідчить тон листа, теж дуже засмучений і обурений тим, що відбувається, але йдеться не про царську Росію, а про Україну, конкретніше — про співробітництво у галузі науки й освіти між Німеччиною та Україною. Лист доктора Б.Кірхгоффа я пропоную для публікації в «Дзеркалі тижня» і, лише трохи скоротивши, наводжу його переклад без доповнень та виправлень.

З моєї точки зору, на шляху розвитку співробітництва між Німеччиною та Україною в галузі науки й освіти постало зараз чимало проблем. Звісно, є й позитивні приклади, але негативних фактів так багато, що можна говорити про небажання і навіть опір старих управлінських кадрів щось змінювати на краще у цій сфері. Можу навести чимало доказів на підтвердження цього.

1. Договір між Україною і Баварією про розвиток співпраці в галузі науки й освіти було розірвано в односторонньому порядку Баварією після факту негативного ставлення проректора Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» до дослідницького проекту молодого науковця, аспіранта А.Григанського в Регенсбурзькому університеті. Відповідно до договору, українська сторона мала прийняти документи від українських кандидатів і оплатити їхній проїзд до Німеччини. Німецька ж сторона — оплатити вартість їхнього перебування в Німеччині і надати стипендію. Проректор запропонував Григанському все залагоджувати самостійно, оскільки, за словами проректора, як офіційна особа він не в змозі чимось допомогти.

Цю програму було закрито. А.Григанський і деякі інші вчені, які все ж таки провели свої дослідження в Регенсбурзі, утримувалися за рахунок фонду непередбачених витрат міністерства науки, освіти, досліджень і культури Баварії.

2. Адміністрація Івано-Франківського державного технічного університету нафти й газу намагалася отримати 10% стипендії своїх студентів, які були на практиці в німецькій компанії Weser-Champignon. Координатор практики мусив скласти документ про отримання цими студентами набагато нижчої стипендії, аби їм довелося меншу суму грошей сплатити університетові.

3. Три студенти Українського державного університету харчових технологій отримали можливість пройти практику за своїм фахом у Німеччині у фірмі Weser-Champignon саме перед захистом дипломів. Їхній проректор змусив студентів написати заяву на виключення з університету, оскільки, на його думку, вони не були цього гідні. Хоча хлопці — з числа кращих студентів курсу і мають найкращі оцінки. Зараз ці студенти все ж таки закінчили проходження практики в німецькій компанії, хоча тепер і не зрозуміло, що на них чекає після повернення додому і чи одержать вони свої дипломи.

4. Декан факультету ветеринарної медицини Національного аграрного університету в Києві хотів відрахувати студентку свого факультету з університету через те, що вона проходила практику в німецькій компанії Henne-Welner. Дівчина мусила перервати практику передчасно і повернутися до Києва.

5. Немає розуміння і з боку Українського комітету IAESTE, що займається організацією практики українських студентів за кордоном. Замість того, щоб на уникнення якихось ускладнень підготувати документи для практики українських студентів якомога раніше, усе завжди робиться якомога пізніше. Хоча німецькій стороні не завжди просто вирішити всі необхідні формальності через наявність сильної опозиції в німецькому міністерстві праці. Безробітних у Німеччині предосить, і кожен практикант розцінюється як потенційний конкурент німця у працевлаштуванні.

До того ж, якщо навчальному закладу не так важливо, приїде запрошений студент чи науковець вчасно — чи на місяць пізніше або раніше, то для підприємства це насамперед питання грошей. Фірма має зареєструвати прибулих, найняти й оплатити для них житло, виділити персонал, що займатиметься практикантами, і так далі. Якщо група вчасно не приїхала, даремно витрачаються гроші і час фірми. Через такі непоодинокі випадки від співробітництва з українськими вузами відмовилися вже п’ять німецьких компаній, які потенційно могли б брати на практику до себе до 60 практикантів з України щороку.

Я впевнений, що цю картину можна доповнити, оскільки такі випадки траплялися і трапляються сьогодні в багатьох науково-дослідних і освітніх центрах України. Вони відображають досить ненормальну позицію управлінців України в питанні контактів із зарубіжними країнами у сфері науки й освіти. Високопоставлені бюрократи намагаються уникати бодай якихось форм співробітництва й інтеграції молоді України в європейські процеси консолідації. Крім тих випадків, де проглядається їхня особиста вигода. Невелика примітка: у вузах Німеччини для отримання диплома спеціалісти всіх технічних професій ЗОБОВ’ЯЗАНІ пройти щонайменше ПІВРІЧНЕ стажування на підприємстві, бажано за кордоном. Ми це розцінюємо як крок уперед, що дає Німеччині нові знання й ідеї.

В Україні потрапити на практику і стажування за кордон мають шанс лише ті студенти, які в змозі самі їх оплатити. Зазвичай це сини та дочки багатих батьків із непоганим знанням іноземних мов і комп’ютера, але абсолютно без якогось досвіду реальної роботи, як фізичної, так і розумової. До речі, виключно серед вихідців із багатих сімей та сімей високих службовців трапляються випадки крадіжок товарів широкого вжитку в супермаркетах. До того ж такі молоді люди розраховують на життя і кар’єру за кордоном («звалити» із країни), замість того, щоб будувати плани розвитку національної економіки і створювати свої власні виробництва в Україні. Для нас же саме бажання розвивати українську економіку вважається основною передумовою того, аби студент чи молодий науковець був направлений на практику до Німеччини. Тим часом бідні уродженці українських сіл без якихось зв’язків майже не мають шансів пройти практику за кордоном.

Адміністрація українських вузів пояснює своє неприйняття практики студентів за кордоном тим, що вона ламає навчальні плани. Але ж мета кожного вузу полягає переважно в підготовці молоді до реального життя, до старту в бізнес. Хіба не так? Я запитаю: «Де ж молодь може цього краще навчитися — в університетських навчальних аудиторіях за застарілими і відірваними від життя навчальними програмами чи на реальному підприємстві, яке працює в умовах ринкової економіки? Чи ж у зруйнованих колгоспах і держпідприємствах із залишками комуністичної системи?»

На мій погляд, для подальшого розвитку науково-дослідних та освітніх зв’язків між Україною та Німеччиною кращою формою організації було б створення спеціалізованого центру або центрів, якими керували б МОЛОДІ науковці. Вони могли б координувати дослідницькі проекти, спільні навчальні програми й організацію обміну практикантами, студентами та науковцями із зарубіжними країнами. Потрібно всіляко допомагати молодим людям, які хочуть і можуть отримати теоретичні й практичні знання за кордоном для використання їх потім у своїй країні, в Україні. Це конче необхідно, якщо українська сторона хоче розвивати співробітництво з Німеччиною.

Не можу не згадати, що, на думку доктора Б.Кірхгоффа, публікація його листа — це ознака існування незалежної преси в Україні. Копії тексту він надіслав у Міністерство освіти й науки України та Комітет IAESTE, а також за трьома адресами у Німеччині: міністерство освіти і науки, IB Бонн та міністерство економіки і кооперації.