Попри всі труднощі воєнного часу, українські студентки взяли участь у Міжнародному студентському турнірі фізиків, який цього року відбувся в Колумбії, вибороли там шосте місце серед п’ятнадцяти команд і диплом за найкращу доповідь. 19 травня наші героїні повернулися до України.
Міжнародний турнір фізиків — один із найпрестижніших у світі студентських змагань у своїй галузі.
Цього року все йшло як зазвичай. 5–9 лютого в режимі онлайн відбувся Всеукраїнський турнір, у якому взяли участь шість команд із КНУ ім. Т.Шевченка, ХНУ ім. В.Каразіна та НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Команда Харківського університету посіла перше місце і виборола право представляти Україну на Міжнародному турнірі. До турніру залишалося ще три місяці, а команда вже була дуже добре підготовленою.
І тут почалася війна. Університет призупинив діяльність. Члени команди роз’їхалися по різних містах заходу України. Корпус фізико-технічного факультету Харківського університету, в якому навчається половина команди, був сильно пошкоджений обстрілами. Попри це, команда продовжувала підготовку до турніру.
Єдиною нездоланною перепоною на шляху до участі команди в турнірі став державний кордон. Усі шість членів команди і обидва керівники команди були чоловічої статі. Попри всі зусилля керівництва університету, освітнього омбудсмена Сергія Горбачова, колишнього міністра освіти і науки Сергія Квіта, попри численні прецеденти з виїздом артистів і спортсменів за сприяння Міністерства культури і Міністерства молоді та спорту, Міністерство освіти і науки відмовилося клопотати перед прикордонною службою про виїзд команди на міжнародний турнір.
Наприкінці березня, ще до остаточної відмови МОН, ми розпочали підготовку запасної команди, що складалася тільки з дівчат. Тривалий час дві команди готувалися паралельно. І лише за два-три тижні до турніру стало зрозуміло, що наша запасна команда стає основною. Тренувалися майже щоденно в режимі онлайн: розбирали задачі, обговорювали експерименти, тренувалися доповідати англійською.
Я був головним організатором підготовки. Але така шалена допомога надходила від усіх, що цю команду справді можна вважати народною. Дуже багато зробили керівник команди-переможниці Всеукраїнского турніру Захар Майзеліс, колишні гравці турнірів, випускники ХНУ Олександра Разім, Олексій Лук'янчук, Орина Іваштенко, Вероніка Ліпатова, майбутня керівниця команди Ксенія Мінакова. Друга керівниця команди, Анастасія Гаєва, не брала участі в підготовці команди через свою волонтерську діяльність у прифронтовому Харкові, але безпосередньо на турнірі її величезний турнірний досвід став незамінним для команди. Гравці інших команд також приєдналися до підготовки: передали дівчатам свої напрацювання із задач, допомагали з експериментами...
Найскладніший момент я пережив тоді, коли через два тижні після початку підготовки команду залишило одразу кілька учасниць — через зайнятість, невпевненість у своїх силах, переживання за батьків в оточеному Маріуполі... Перед рештою команди я й далі вдавав, що команда ще існує, хоча мені самому це вже здавалося блефом. Я вирішив: хай команда розпадеться з будь-якої іншої причини, але тільки не тому, що я поквапився опустити руки. І за кілька днів справді вдалося знайти до команди нових сильних студенток і продовжити повноцінні тренування.
Гроші на поїздку до Колумбії збирали через краудфандинг, створений президенткою міжнародного турніру Анастасією Васильченковою — випускницею ХНУ, яка зараз працює у Великій Британії. Коштом п’ятдесяти меценатів (двадцять із них — анонімні), доклавши трохи з власної кишені, назбирали десять тисяч доларів на подорож. У державних установ ми навіть не питали про фінансову допомогу, розуміючи, що гроші державі потрібніші зараз на інше.
Виїжджали зі Львова. Там члени команди вперше зустрілися особисто. Потім був автобус на Варшаву, ночівля в аеропорту, літак на Мадрид, другий літак — на Боготу, третій — на Букарамангу. Найдешевші квитки — не найзручніші. (Зворотний шлях узагалі вклався в шість днів і чотири літаки, щоправда вимушено довгі пересадки вдалося використати для спілкування з пресою, екскурсій та відпочинку на пляжі.)
Потім були останні два дні в готелі, доопрацювання доповідей, перші тренування команди наживо і в повному складі.
А потім почався турнір. Змагалися команди найкращих університетів п’ятнадцяти країн: Колумбії, Бразилії, Великої Британії, Швейцарії, десяти країн ЄС і України. США і Канада не пройшли відбір. Росія відмовилася від участі після того, як міжнародний оргкомітет турніру виставив їй вимогу участі під нейтральним прапором.
Під час змагань команди показували одна одній розв’язання задач зі списку, опублікованого у вересні: іноді просто цікавих, а іноді — і практично важливих. Так, в одній із доповідей ми досліджували утворення нерівностей на ґрунтових дорогах, в іншій — визначали властивості екрана смартфона за розсіюванням на ньому променя лазерної указки.
За результатами чотирьох відбіркових боїв і півфіналу, команда України посіла шосте місце серед п’ятнадцяти команд, а харківську студентку Анастасію Романчук було нагороджено спеціальним дипломом найкращого доповідача — за доповідь про хаотичний рух маятника, підвішеного над системою магнітів. Цю доповідь Настя готувала спільно з Григорієм Овчаренком, капітаном команди-переможниці Всеукраїнського турніру.
Виступ команди України викликав жвавий інтерес у Колумбії. У дівчат брали інтерв’ю, про них розповідали на телебаченні та писали в центральній пресі. Здається, не тільки достойний виступ, а й сам факт участі української команди в Колумбії сприйняли з великою повагою.
19 травня ввечері дівчата повернулися в Україну. Я пропонував їм залишитись у Колумбії ще на кілька днів після турніру, але вони відмовилися, бо поспішали здавати лабораторні роботи та готуватися до сесії. Одразу після сесії ми хочемо написати статті за нашими розв’язаннями турнірних задач. Більшість — до французького студентського журналу Emergent Scientist, заснованого організаторами турніру, а два наші найкращі розв’язки — до «дорослих» наукових журналів.
Тим часом ми запросили оргкомітет Міжнародного турніру фізиків провести турнір 2024 року в Україні — щоби ми змогли похизуватися не тільки тим, як уміємо розв’язувати задачі, а й тим, як уміємо відбудовувати зруйновану війною країну.