«Оптимізація» навчальних закладів у Донецькій області швидко стала популярною темою. Як то буває, відразу обросла хибними інтерпретаціями та кривотлумаченнями. Опозиційні депутати з правого табору і Світовий конгрес українців розцінили дії влади як гуманітарну диверсію, що здійснюється шляхом закриття україномовних шкіл.
Дискусія з цього приводу швидко скотилася до рівня традиційної сварки на тему ролі російської та української мов у житті країни. Промовці обмінювалися давно заготованими шпильками, викладали на стіл зужиті аргументи... а школярі, їхні батьки й учителі залишилися наодинці зі своїми проблемами.
Триває протистояння навколо 44-ї школи в Макіївці. Ініціативна група батьків днями написала відкритого листа до Віктора Януковича, в якому доводила, що добудувати шкільну котельну - це краще, ніж змушувати дітей щодня долати відстань у два кілометри. І є в цьому потужний резон - два кілометри макіївськими околицями і не кожен дорослий насмілиться пройти...
У Донецьку намагаються врятувати від ганебного виселення 2-гу школу, розташовану в самому центрі - навпроти обласної бібліотеки. Гуляють найфантастичніші чутки й припущення. Тут-таки батькам і вчителям, які приєдналися до них, удалося відстояти 136-ту школу.
…Тим часом в інших містах «процес пішов». У Горлівці рішенням сесії міської ради закрито дитячий будинок з недоречною тепер назвою «Надія». Аргументи влади - низька наповненість і потреба заощаджувати бюджет. «Протягом останніх трьох років значно зменшилася й продовжує зменшуватися кількість вихованців з-поміж дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки... З огляду на те, що в Донецькій області функціонують чотири спеціалізовані інтернатні заклади, міська рада вирішила: ліквідувати дитячий будинок», - такий вердикт місцевої влади.
За школярів заступалися батьки. За сиріт заступитися нікому.
«Перші розмови про те, що нас можуть закрити, почалися ще влітку минулого року. Пізніше, десь на початку вересня, мер пообіцяв, що нас не закриватимуть, а об’єднають з іншим притулком. Але вже в лютому цього року ситуація знову змінилася, і нас, по суті, поставили перед фактом», - розповів кореспондентові DT.UA заступник директора дитбудинку Андрій Дев’ятков.
Дитячий будинок розрахований на 100 вихованців. Тепер тут навчаються 56 дітей, і в документах, поданих міськраді, прогнозувалося скоротити цю кількість вдвічі до наступного навчального року. Правда, співробітники самого дитбудинку закидають чиновникам від освіти маніпуляції зі статистикою: до випускників зарахували і дев’ятикласників, багато з яких збиралися закінчувати тут десятий і одинадцятий класи. Натомість вихованці «Надії», які не бажають переїжджати до обласного інтернату, готуються вступати до горлівських технікумів.
На запитання, чи цікавилися думкою самих вихованців перед закриттям дитбудинку, Андрій Дев’ятков відповів: «Та ні, не той випадок...». Він додав, що бунтувати співробітники та їхні підопічні, скоріш за все, не будуть. «Сказати, що ми це рішення покірно прийняли, - не можна. Але стверджувати, що почнуться якісь революційні дії, я не можу. Тепер колектив ставить мені запитання... а відповісти нічого», - зазначив заступник директора ліквідованого закладу.
У запитаннях, які колектив ставить своєму керівництву, приховано глибоке здивування з приводу того, що відбувається. Закритий дитбудинок завжди був «візитною карткою» соціальної інфраструктури Горлівки. Саме сюди спрямовував свої пожертви на доброчинність олігарх місцевого значення Микола Янковський (концерн «Стирол»). Перед ухваленням рішення про ліквідацію дитбудинку в приміщенні, де розташований заклад, зробили солідний ремонт - перекрили дах і замінили систему опалення... Все це породжує цілком зрозумілі домисли з приводу справжніх причин закриття «Надії».
Мер Горлівки Євген Клеп ці домисли спростовує. За його словами, у приміщення колишнього дитбудинку переселять кілька інших соціальних установ. «Ми, наприклад, переведемо сюди центри туризму і навколишнього середовища. Зараз вони - в приміщенні дитячого садка, а коли звідти підуть, буде додатково створено 75 місць для дошкільнят. Ще два поверхи віддамо дитячому притулку, який після реформи називатиметься центром соціальної реабілітації», - розповів міський голова кореспондентові DT.UA.
Градоначальник стверджує, що закриття дитбудинку було потрібне, і запевняє: міськрада зробила все можливе, щоб це відбулося максимально безболісно. «З кожним членом трудового колективу проведено переговори, і всіх працевлаштують. Крім того, я розпорядився виділити транспорт, щоб наші вихованці, переведені в обласні інтернати, могли у вихідні відвідувати Горлівку - в декого тут є родичі. Або, навпаки, - відвозити до дітей тих, хто хоче їх відвідати», - повідомив Євген Клеп.
Керівники дитбудинку та міська влада сходяться в одному - дружно кивають на обласне управління освіти, звідки надійшла вказівка скоротити дитбудинок. За їхніми словами, відповідна рекомендація, яку аж ніяк не можна було ігнорувати, пролунала на колегії обласного управління освіти.
Проте ще раніше Донецька обласна адміністрація рішуче відмежувалася від «оптимізації» бюджетних установ. Після того як третього лютого прес-служба ОДА повідомила, що в області за дорученням губернатора Анатолія Близнюка розроблено «Регіональні дорожні карти з оптимізації», редакція DT.UA спрямувала офіційний запит. Ми просили надати цей документ і мали намір ознайомити з ним громадськість. Хоча б для того, щоб люди не користувалися неперевіреними чутками, а отримали точні відомості про долю навчальних закладів, де навчаються їхні діти.
Та обласна адміністрація відповіла, що... жодної дорожньої карти не має! Мовляв, рішення про ліквідацію якихось бюджетних установ ухвалюють виключно органи місцевого самоврядування. «Містами й районами області вивчено стан функціонування установ бюджетної сфери... і розглянуто питання про можливість здійснення заходів щодо оптимізації їх мережі з урахуванням наявних фінансових ресурсів… зведеної інформації з міст і районів окремим документом облдержадміністрації не затверджувалося», - йдеться в листі Донецької ОДА.
Міністр освіти Дмитро Табачник заявив, що потрібно закрити 10% шкіл. Проте, з огляду на викладені вище бюрократичні моменти, не зайво запитати: а хто визначатиме, які саме? Якщо, як стверджують донецькі чиновники, вирішувати ці питання повинна тільки місцева влада, це свідчить про одне - про відсутність централізованого управління процесом. А некерований процес - це стихія. На думку тих, хто вже потрапляв під приціл «оптимізаторів», - не просто стихія, а стихійне лихо.
До того ж офіційна статистика свідчить, що стихія ця не має виразних мотивів. «З 2002 по 2008 рік включно ми спостерігали в області зростання народжуваності. Відповідно з кожним роком у нас збільшуватиметься кількість першокласників. Уже нинішнього навчального року (2010-2011) вперше за парти сіло на 1200 дітей більше, ніж у минулому», - пояснює аналітичний оглядач головного управління статистики Донецької області Лариса Гонтар.
Затіяна владою «оптимізація» була б не така погана, якби це був процес організований, спланований, з якоюсь стратегічною перспективою. Якби «вожді» виразно й чітко роз’яснили, від чого, а головне - заради чого й чому ми відмовляємося. Звичайно, і в цьому разі були б незадоволені. Були б політичні й громадські діячі, які прагнуть очолити протест і нажити на цьому іміджеві дивіденди. Були б скандали та галас у пресі. Все це є й зараз.
Та чинна влада до цього готова й заздалегідь бере на себе відповідальність за «непопулярні реформи». Одна проблема - відповідальність бере, а реформ не проводить. Замінює їх безглуздими метаннями й пустими суперечками.
Складається враження, що закриття шкіл та інших соціальних установ - не що інше, як постійна перевірка на міцність. Страждають не ті, кого за грамотного підходу, може, й варто було б скоротити заради блага інших. Страждають ті, хто не може або боїться за себе постояти.
Діти-сироти з Горлівки не бояться... але й не можуть. У інших намічених до «оптимізації» закладах вчителі та батьки школярів - можуть, але бояться.
Ті, хто може і не боїться, виходять на акції протесту й апелюють до громадськості. Вони заслуговують на повагу. Вони захищають своїх дітей від нетямущих володарів і тупої запопадливості бюрократів. Навчаються думати самостійно, розчарувавшись у здатності обраних ними управлінців мислити й планувати.
Можливо, ці «ініціативні групи» - перші боязкі паростки громадянського суспільства. Можливо, після перших успіхів і перших невдач залишаться в арсеналі пересічних громадян дієві засоби поправити тих, хто привласнив собі право вирішувати, але вирішувати не
навчився.