Ті зловживання потихеньку знайшли десятки обхідних шляхів-доріжок, пристосувавши під себе навіть саме зовнішнє оцінювання, а тестування, натомість, через свою недосконалість почало завдавати істотної шкоди шкільному освітньому процесові.
Щоб краще зрозуміти, що з нами діється, згадаймо, від чого ми відмовилися, і пильніше придивімося до того, що отримали.
Відмовилися ми від іще радянської системи випускних та вступних іспитів. Колись давно вона мала подвійне призначення: підбивала риску під шкільним навчанням і давала перепустку або до праці на виробництві, або до навчання у вищій школі.
Іспитами, які складали учні у старшій школі (9-му й 10-му класах), охоплювалися всі базові предмети. Було їх до десятка, на кожен припадало, мінімум, 3–4 уроки на тиждень. У принципі, не було навчальних дисциплін, результати освоєння яких не перевірялися б іспитами. Тільки випробування проводилися в різній формі: з фізкультури - це була здача нормативів, з трудового - іспит на отримання посвідчення тракториста. Таким чином, для атестата і величини виведеного з нього середнього балу надзвичайну вагу мав кожен уписаний у додаток предмет.
Вступні випробовування до вищих навчальних закладів передбачали складання чотирьох іспитів - двох профільних, іноземної мови й української мови та літератури (твір). Найважчим був твір. І нерідко траплялося, що, блискуче склавши профільні дисципліни, абітурієнт "горів" на творі й не ставав студентом.
Дуже добротно відпрацювавши в певний період, під впливом руйнівних тенденцій, що поступово наростали в суспільстві, та система почала розкладатися. Шкільні екзаменаційні комісії потихеньку ставали "штабами", які працювали на "замовлені" результати. А у вищій школі дійшло до того, що списки майбутніх студентів часто впорядковувалися ще задовго до початку вступної кампанії, і та кампанія мала тільки благословити їх прописаними у відповідних документах необхідними "результатами".
Одне слово, сформувалася система, в якій реальна успішність-неуспішність випускника чи вступника вже не відігравала жодної ролі, а отже, й відпадала необхідність реально вчитися на практиці.
Саме як противага цій системі було запущене ЗНО… І першими своїми кроками воно дало шоковий психологічний ефект. Я сам був свідком того, як у випускному 11-му тремтячими руками розкривали конверти з першими сертифікатами. Як хлопці й дівчата недовірливо вчитувалися і вчитувалися у свої результати. А тоді зірвалися з місць - і кинулися обнімати свою вчительку: в їхніх сертифікатах показники з мови не опускалися нижче 175 балів… Я теж пережив свій шок, коли конверт розкрила моя донечка, а там - 199 балів із мови і 195 - з історії… Головний висновок із того першого ЗНО був: значить - можна, значить - варто, значить треба вчитися!
На жаль, ейфорія тривала недовго… Смертельно корумпована система шукала, знаходила і винаходила нові й нові варіанти протистояння ЗНО. Та й саме тестування, не розвиваючись, поступово обростало негативом і починало потужно підсилювати ті нездорові тенденції, якими й так була багата наша освіта.
І що ми маємо сьогодні?
По-перше, більшу, ніж раніше, кількість дисциплін у навчальних планах шкіл (17–18), але значно меншу кількість предметів, із яких треба пройти випускно-вступні випробування (2–3). Але ж орієнтація "потрібна- непотрібна на ЗНО" робить абсолютну більшість шкільних дисциплін автоматично "зайвими" ("Нащо мені ваша математика, я історію складатиму!"), а це означає, що учні взагалі не перейматимуться їх вивченням. Та й учителі-предметники можуть "розслабитися", бо реальних результатів їхньої праці вже десятиліттями ніхто не бачить і найближчим часом перевіряти не планує.
По-друге, в межах кожного з тих предметів, які таки підпадають під ЗНО, є не один, а ніби два пласти змісту: той, що для ЗНО, і той, що "для виконання програми". І кому потрібне "для виконання програми"? Кому потрібен курс української мови в старшій школі в тій його частині, в якій він не призначений для підготовки до тестування (всілякі там лексикографії, риторики)? Нікому. Тому найчастіше вчитель-мовник ухитряється коштом пласту "для виконання програми" готувати своїх учнів суто до ЗНО, і гріха в тому не бачить. І дирекція на те заплющить очі, бо зацікавлена, щоби школа посіла нормальне місце в рейтингові за результатами ЗНО, а не щоб учитель і учень повноцінно "виконували програму".
По-третє, а кому потрібен серйозний рівень підготовленості навіть із тих двох-трьох дисциплін, які беруться до уваги під час вступу, якщо останніми роками університети буквально "загрібають" у свої аудиторії всіх підряд (в останній вступній кампанії фігурували показники до 110 балів із фізики на… державне місце)? Яка різниця, матимеш ти 115 чи 165 балів, якщо тобі однаково світить контракт? Звісно, якщо ти можеш вийти на рівень, вищий за 180 балів (а він, за визнанням багатьох університетських викладачів, і є тим "порогом", за яким починається сама здатність абітурієнта здобувати освіту в університеті), то тут уже старатися треба, адже тепер твій результат відчинить тобі двері на навчання коштом держави у найпрестижніших університетах України. Ну й скільки в нас тих, у кого такі високі результати? По Вінницькій області, наприклад, аж 9%. І що особливого може дати їм школа, коли вони для самопідготовки наполегливо використовують усі наявні сьогодні позашкільні ресурси?
По-четверте, раніше будь-які позитивні зміни, наприклад у навчанні мови, пропонувалися й проводилися або силами науково-методичних структур (маємо віддати належне бодай командам Олександра Біляєва і Леоніда Скуратівського, які вперто шукали нові можливості), або напрацюваннями кращих учителів-практиків. Сьогодні функція методичної "науки" - благословляти чергові "вихиляси" управлінців, не надто переймаючись при тому, чи вони хоча б методологічно правильні і чи справді щось поліпшують. А вчитель, як уже наголошувалося, поставлений у такі умови, що має дбати про належні результати ЗНО, а не про реальний розвиток потенціалу своїх учнів. Тому вся його творчість, весь педагогічний пошук зводяться до маніпулювання прийомами і методами, які краще спрацьовують на "натаскування". Як це при тому називають - не важливо. Хочете побачити, наскільки це абсурдно? Попросіть, щоб вам показали "шаблони", вже витворені практикою підготовки для написання начебто найвільнішого саме від шаблонів творчого жанру - есе.
По-п'яте, поступово поряд із "офіційною" освітньою системою (заодно і в ній самій) постала структура неофіційна (багато в чому "тіньова"), що цільовим чином починає готувати випускника школи до ЗНО (її поява чимось нагадує мені появу різного штибу "кооперативів", які колись створювалися в структурі державних підприємств: тоді через ці "новоутворення" перекачували державні ресурси у приватні кишені). УЦОЯО до її появи не причетний. Формально - вона взагалі поза будь-якими зв'язками з будь-якими управлінськими чи науково-методичними структурами. Ніби сама собою народжується під потреби. А ось реально… Реально - вона ті потреби спочатку штучно продукує, а вже тоді ніби задовольняє…
За своєю будовою й по суті, ця структура - класична гібридна "піраміда"… В її основі - ті, хто працює з учнем: учителі й репетитори (часто - один у двох іпостасях одразу). Над ними - ті, хто через курси, семінари, посібники працює з учителями. Над цими - ті, хто розробляє й видає необхідне навчально-методичне забезпечення. І вершина - ті, хто має право вносити зміни до змісту програм, за якими щороку по-новому впорядковуються батареї тестів. Ні-ні, в них немає офіційних посад типу "президент" , "голова" чи хоча б "верховний координатор". Але в них є офіційне право вносити зміни і визначати зміст предметних програм для ЗНО на кожен наступний рік. Вони ним не дуже хизуються, однак вправно користуються: часто можна спостерігати картину, як буквально через місяць після проголошення чергових змін на прилавках книгарень з'являються посібники під ці зміни. Ви ж розумієте, що прості смертні аж ніяк не могли б так оперативно (за місяць) відреагувати. На це здатні тільки ті, хто ці зміни вносив. І ви легко знаходите їхні прізвища на сторінках щойно виданих посібників.
У межах цієї "піраміди" утворилася ціла "індустрія", яка на підготовці учнів до ЗНО добряче-таки заробляє: за моїми скромними підрахунками, йдеться про оборот коштів, вимірюваний чи не сотнями мільйонів гривень. А щоб в очах громадськості виправдати саме її існування, зацікавленими в її процвітанні людьми через ЗМІ потужно розкручується міф про абсолютну нездатність загальноосвітньої школи повноцінно готувати до ЗНО. Доходить до абсурду: Інтернетом гуляють "дані" про 60% "випускників малокомплектних шкіл" (а це зазвичай школи, в яких старших класів узагалі немає, то й випускників не може бути), в яких найнижчі результати на ЗНО. Але при тому ігнорується показник ПТУ: там не подолали порогу 37% випускників, набрали до 120 балів - 43% (сумарно це вже 80%), а високий результат показали аж 0,09% учасників (ідеться про результати з мови). В рази гірші, ніж у загальноосвітньої школи, і результати "закладів вищої освіти". Але ж учні ПТУ та спудеї "закладів вищої освіти" - це саме ті учасники тестування, які готуються до нього переважно в репетиторів, бо в цих закладах, практично, немає повноцінного курсу мови. Ось вам реальний показник ефективності масового репетиторства! Показник, який УЦОЯО у своїх статистичних звітах чесно оголошує на всю Україну. Але вся ця Україна чекає "роз'яснення" від "експертів", бо звикла більше, ніж власному здоровому глузду, вірити "експертам"… "Експерти" ж працюють або на "піраміду", або на управлінські структури. Часто на те й друге разом, коли керуються якимось спільним інтересом (наприклад, повною і безповоротною ліквідацією сільських шкіл).
Ні-ні, в діяльності описаної мною "піраміди" немає жодних порушень, ніякого криміналу, - це чистий бізнес. То й що, що він працює на руйнацію освіти? А хіба лікарні та аптеки в нас працюють на відновлення здоров'я чи підтримання здорового способу життя пацієнтів? Хіба ЗМІ в нас інформують, а не маніпулюють своїми читачами й глядачами? Хіба статистика і соціологія виявляють, а не прописують показники і тенденції? Хіба університети в нас навчають ненавчених у школі, а не виживають за їхній рахунок, ощасливлюючи їх перебуванням на контракті?..
Запитання, на які всі ми знаємо відповіді… І те, що нинішнє ЗНО преспокійно вкладається в їхній контекст, свідчить лише про одне: ми вкотре напоролися на те, проти чого боролися.
Що робити? Якщо косметично - то терміново поліпшувати ЗНО. А якщо радикально?..
…Час від часу, коли спостерігаю за різними нашими "реформами" та їх результатами, в моїй уяві постає образ людини, котра з металевих ошурок береться викладати якийсь візерунок на листкові паперу, яким прикрито магніт. І хоч би як та людина старалася, але замість задуманого постійно отримує на тому листкові лише "портрет" силових ліній магнітного поля.
Може, для початку треба було б забрати магніт?..