Минулого вівторка відбулося засідання Міжвідомчої ради з питань удосконалення та розвитку міжнародної науково-технічної діяльності України.
Науково-технічний потен-ціал нашої країни має, з одного боку, забезпечувати економічне зростання й інноваційний розвиток держави. Але, з іншого, вітчизняну високотехнологічну та наукомістку продукцію необхідно активно просувати на міжнародний ринок. Як збалансувати перше й друге? Як працюють відповідні міністерства й відомства в плані міжнародного науково-технічного співробітництва? Як скоординувати згадану діяльність таким чином, щоб Україна в результаті виявилася в максимальному виграші? Дати відповіді на ці концептуальні запитання, на думку голови міжвідомчої ради, першого заступника міністра освіти та науки України Ярослава Яцківа, і є завданням очолюваного ним органу. Проте твердити, що на нинішньому засіданні вдалося розставити всі крапки над «і», означає, погрішити проти істини. Утім, зробити це протягом лише півтори години й неможливо. Реально лише коротенько змалювати загальну картину, оцінити наявні тенденції, й накидати плани на майбутнє, що загалом і було зроблено.
Отож, які успіхи й невдачі на ниві міжнародного науково-технічного співробітництва у вітчизняних Міносвіти та науки, НАН і Державного комітету промислової політики? За словами Ярослава Яцківа, міністерство нині супроводжує близько 40 двосторонніх науково-технічних договорів, частина з яких вельми активно впроваджується в життя. Наші вчені інтегруються в міжнародне наукове співтовариство. Правда, інтеграція ця йде надзвичайно повільно, оскільки Україна лише поточного року почала фінансово підтримувати участь своїх учених мужів у відповідних міжнародних організаціях. Зате дуже бурхливо розвивається співробітництво з міждержавним об’єднанням під назвою Фонд цивільних досліджень і розробок, куди наша держава (і це тільки в 2000 р.) представила понад 30 проектів. І фонд вирішив проспонсорувати їх усі. Десять вітчизняних розробок одержали гранти від програми НАТО «Наука заради миру». Але, на жаль, Міносвіти та науки не домоглося особливих успіхів у комерціалізації науково-технічної діяльності та залученні інвестицій до науково-технічної сфери.
У НАНУ справи йдуть трохи веселіше. На сьогодні академія підписала понад 60 угод з провідними зарубіжними центрами й академіями наук. Причому, 23 з них передбачають певні квоти наукового обміну для стажувань і проведення спільних досліджень. Останнім часом виграли гранти 145 проектів, у реалізації яких візьмуть участь співробітники установ НАНУ. Академія також може похвалитися досить високими показниками зовнішньоеконо-мічної діяльності. Так, за кілька останніх років 37 установ НАНУ експортували свою продукцію до 30 країн світу. Лише 1999-го виконано 320 контрактних замовлень на загальну суму $3 млн.
Позитивні тенденції спостерігаються й у Держкомпромполітики. 1999 року обсяг продукції, реалізованої його науково-технічними підприємствами, зріс порівняно з 1998-м на 32%. З початку 2000- го виконано робіт на суму 120 млн. грн., що на 10% більше, ніж за той самий період минулого. Одна з основних причин поліпшення ситуації, вважає начальник управління науково-технічного й інноваційного забезпечення Держкомпромполітики України Олександр Ноговіцин, — адаптація наукових установ до сучасних методів господарювання. Характерно, що акцент при цьому робиться на випуску наукомісткої продукції, створеної на основі власних розробок.
Науково-дослідні організації та підприємства, підпорядковані Держкомпромполітики, мають достатній науково-технічний потенціал, який дозволяє виготовляти конкурентоспроможну й на зовнішніх ринках продукцію. Скажімо, ВАТ «Селмі» (м.Суми) торік заробило в такий спосіб 330 тис. доларів, НВО «Термоприлад» (м. Львів) 380 тис. доларів, донецький НДІ комплексів оптимізації уклав з китайськими партнерами контракт на суму 2,5 млн. доларів І цей перелік, підкреслив Олександр Ноговіцин, можна продовжувати довго.
Чимало нарікань на роботу диппредставництв України за рубежем у сфері координації міжнародного науково-технічного співробітництва довелося вислухати від учасників засідання завідувачу відділу МЗС Володимиру Іванову. І справді, ефективність діяльності цієї ланки дипкорпусу в цілому невисока. Поряд з прикладами дійсно активної й результативної роботи наших дипломатів у ФРН, Фінляндії, Канаді, Швейцарії, Індії, місії України при НАТО, є ряд посольств і представництв, де науково-технічний напрямок є просто-таки занедбаним. Серед цих відвертих «аутсайдерів» — українські посольства в Іспанії, Італії та Португалії. Як можна інтенсифікувати їхню роботу? Збільшити кількість відповідних співробітників? Ввести додаткові посади в усіх посольствах? Відкрити окремі представництва? За нинішнього стану справ у вітчизняній економіці все перелічене — щось зі сфери фантастики. Виходить, вважає Володимир Петрович, варто націлити дипломатів, котрі курирують науково-технічні питання, на виконання конкретних завдань. Усі учасники засідання міжвідомчої ради визнали цю думку вельми діловою й вирішили: необхідно забезпечувати наші посольства та представництва найсвіжішою вітчизняною науково-технічною інформацією й сформулювати конкретні завдання для дипломатів по кожній країні, у науково-технічному співробітництві з якою Україна зацікавлена.
Що ж заважає активній інтеграції України в міжнародне науково-технічне співтовариство? Насамперед, переконаний віце-президент НАНУ Анатолій Шидловський, безліч невирішених питань щодо членства нашої держави в міжнародних наукових організаціях. Далі — невиконання українською стороною узятих зобов’язань з часткового фінансування підписаних міждержавних програм спільних досліджень. До речі, фактично саме через це припинив свою діяльність в Україні Міжнародний науковий фонд Сороса. Крім цього, у країні відсутні належні пільги з оподаткування грантів, що призводить до згортання багатьох програм. Не можна назвати задовільним, на думку Анатолія Корнійовича, й рівень участі України в престижних міжнародних виставках. Потребує розширення й удосконалення вітчизняна нормативно-правова база міжнародної діяльності в науково-технічній сфері. У країні немає організованого ринку технологій, тому питання, які стосуються їхнього трансферту, все ще знаходяться в зародковому стані. Дуже гостро стоїть проблема наявності свіжої інформації про науково-технічні досягнення.
Одним словом, проблем, на жаль, хоч греблю гати. Природно, розв’язати їх усі самостійно міжвідомча рада ніяк не зможе. Отже, слово за державою, у якої, хоч як це сумно констатувати, наука ходить у нелюбих пасербицях. І чому ми ніяк не можемо усвідомити того, що вже давно зрозумів увесь цивілізований світ?