Олена Янчук, вона ж співачка Росава |
«П’ять років навчання в Інституті міжнародних відносин не закарбувалися в моїй пам’яті так яскраво, як два роки у канадському коледжі Пірсон, — розповідає голова національного комітету з відбору на навчання за програмою Об’єднаних світових коледжів (UWC) Олена Янчук, вона ж співачка Росава. — Я маю друзів у 80-ти країнах світу, і хоча нас розділяють океани, ми не втрачаємо зв’язку — товаришуємо на відстані».
Олені пощастило стати першою студенткою з України, що отримала стипендію за програмою UWC. Це єдиний освітній заклад світового масштабу, де навчаються вихідці з усіх континентів. Національні комітети країн, які працюють з UWC, щороку відбирають кількох 16—17-річних юнаків та дівчат для навчання в коледжі.
Ідею створення таких закладів уперше запропонував науковець Курт Хан у 50-х роках минулого століття. Перший коледж (Atlantic College) було відкрито у Великій Британії (Уельсі) в 1962 році. На сьогодні навчальних закладів такого типу в світі десять: у Великій Британії, Сінгапурі, Канаді, Свазіленді, США, Італії, Венесуелі, Гонконзі, Норвегії та Індії. Президент UWC — королева Йорданії Нур, а почесний президент — Нельсон Мандела.
За два роки, проведені в коледжі, Олена навчилася їздити на конях та ходити на лижах, займалася дайвінгом, брала участь в екологічних програмах. А одного разу відвідала острів у Тихому океані, де люди й досі живуть у природних умовах, без електроенергії, водопостачання та каналізації. Вона розповіла маленьким остров’янам про свою країну, вони навіть вивчили українську пісню.
Коледж Пірсон розміщений на околиці м.Вікторія (Канада). Він схожий на невеличке студмістечко. Студенти мешкають у двоповерхових будиночках. На першому поверсі — хлопці, на другому — дівчата. У кожній кімнаті по чотири студенти з різних куточків світу. «Я жила з африканкою Куліне, японкою Джунко й італійкою Андріа, — згадує Олена. — Неймовірно, наскільки ми зблизилися, пройнялися традиціями культури і побуту протилежних світів. Саме Куліне допомогла мені вийти з двомісячної депресії. Адже по приїзді я почувалася зовсім самотньою, вперше так далеко від родини, до всього ж важко давалося навчання англійською мовою».
День у коледжі був розписаний по хвилинах. Заняття розпочиналися о восьмій ранку і займали практично всю першу половину дня. Окрім загальної для всіх студентів освіти, можна було навчатися за системою self-tought, тобто за програмою своєї країни. Після обіду ми працювали в гуртках. Кожен студент мав випробувати себе у трьох сферах: спортивній, соціальній та мистецькій. Участь у соціальних програмах була несподіванкою для більшості студентів. Наприклад, доводилося спілкуватися з людьми, котрі мали фізичні чи психічні вади. Другою несподіванкою стала популярність гуртка українського танцю — він був переповнений. Як з’ясувалося, студенти коледжу визнали український танок найзапальнішим з-поміж усіх інших. Ним, до речі, завершувалося щорічне свято «Єдиний світ», куди входили найкращі номери.
У вихідні студентів коледжу приймали канадські сім’ї. «Мені дуже пощастило, — згадує співачка. — Я подружилася з родиною художника з українським корінням Петра Шестака, яка допомогла мені багато дізнатися про Канаду, її пам’ятки, культуру, ознайомитися з визначними місцями. Разом ми відпочивали в горах, біля озер. Разом відзначали українські свята. Вони всіляко підтримували мене. Мати пана Шестака на ті роки замінила мені мою бабусю».
Колишні однокурсники й донині спілкуються Інтернетом, обмінюючись інформацією про свої країни. В коледжі Пірсон завдяки Оленчиному листу під час помаранчевої революції всі студенти вийшли на мітинг на підтримку українців.
Протягом 1994—2004 років Україні надавалися стипендії з коледжів Норвегії, Канади, США, Великої Британії та Індії. Кількість таких стипендій на рік — від двох до п’яти (на один навчальний заклад). Досі стипендії надавалися за рахунок іноземних меценатів. Жодна українська приватна або державна структура не інвестувала кошти на освіту в UWC. Цьогорічний конкурс уперше відбувається завдяки допомозі вітчизняного спонсора. «Родовід Банк» надав стипендії в UWC of the Adriatic (Італія) та UWC of the American West (Сполучені Штати).
Голова Національного комітету розповіла, як відбувається відбір: «Спочатку необхідно заповнити аплікаційну форму на сайті www.uwc-ukraine.org і до 20 березня відіслати її за вказаною адресою. Окрім анкетних даних, необхідно розповісти про себе, а також написати есе, пояснивши, чому ти хочеш взяти участь саме в цій програмі. Якщо аплікаційний відбір пройдено, то кандидат на навчання має прибути на співбесіду. Наступний тур — написання твору рідною та англійською мовами. Найоригінальнішим був «Політ на Місяць» Анастасії Цимбал, дівчинки з багатодітної родини з селища міського типу. Нині вона навчається в UWC. З тими школярами, котрі пройшли три тури, ми організовуємо дискусійні групи, що дає змогу виявити їхню ерудицію. Передостаннім випробуванням стає школа-майстерня. Ми даємо дітям пластикові горнятка, ножиці, скотч і пропонуємо збудувати палац. Доки вони зводять стіни, прорізають віконця тощо, ми спостерігаємо за роботою в команді, хто який виявляє характер. Дитина, котра набрала найбільшу кількість балів, має право першою обирати коледж. Наші торішні переможці, з якими ми спілкуємося Інтернетом, встигли себе чудово зарекомендувати. Один із них навіть виграв стипендію на вивчення криміналістики у канадському університеті. До речі, випускники UWC стають студентами як престижних вітчизняних вузів, так і закордонних, зокрема Richmond University (Річмонд, США), SFU University (Ванкувер, Канада), Central European University (Будапешт, Угорщина), English School of Economics, Collegio D’Europe (Брюссель, Бельгія) тощо».