Третя міжнародна конференція з питань створення університету світового класу(World-Class University) пройшла нещодавно в Шанхаї (КНР). Представники більше ніж 40 країн зібралися, щоб обговорити теоретико-методологічні засади побудови «університету світового класу». Архітектурний ландшафт Шанхаю з його вражаючими аеропортами, хмарочосами, метро та ще більш вражаючими планами на найближче майбутнє, був яскравою ілюстрацією тектонічних змін у глобальному освітньому просторі, які нині відбуваються. Звичайно, сучасний університет не може стояти осторонь цих змін і, вочевидь, вони будуть не менш вражаючими, ніж шанхайські архітектурні екзерсиси останнього десятиліття.
Синій птах університету світового класу
Яким повинен бути сучасний університет, щоб адекватно відповідати на численні цивілізаційні виклики? Це питання було лейтмотивом конференції. Як колись герої Моріса Метерлінка шукали й намагалися спіймати синього птаха, так поважні університетські адміністратори, професори, представники міжнародних організацій та аналітичних структур складали суперечливу мозаїку ефективної освітньої установи інформаційного суспільства. Але, коли здавалося, що нарешті побудовано відповідний дискурс, якесь зауваження або коментар ущент руйнувало теоретичну будівлю, і дискусія починалася спочатку. Мабуть, така модель обговорення теж несе на собі відбиток сьогодення, адже в умовах інформаційного вибуху може існувати лише відкрите, незавершене знання. «Істина народжується як єресь, а помирає як догма» — відомий афоризм. «Особливо в наш час» — додамо від себе. Відповідну тезу сформулював директор Центру досліджень освітньої
політики професор Бостонського університету Філіп Альтбах (Philip Altbach): «Усі хочуть мати університет світового класу, але проблема в тому, що ніхто не може сказати, що являє собою цей університет і як його побудувати».
Серед найбільш структурованих виступів на конференції вирізнялася презентація координатора програм у галузі вищої освіти Світового банку доктора Джаміля Салмі (Jamil Salmi), якому вдалося окреслити своєрідну ідеологему університету світового класу. Доктор Салмі — автор щойно опублікованої монографії «Виклики створення університетів світового класу» (The Challenge of Establishing World-Class Universities), англомовну та російськомовну версію якої можна безплатно скачати з сайта СБ (https://www.worldbank.org/en/home ). Він вважає, що «переконливі результати діяльності найкращих освітніх інститутів, які полягають у високій якості знань випускників, здатності проводити найсучасніші дослідження та брати участь у трансфері технологій, по суті можуть бути обумовлені трьома групами чинників: а) високою концентрацією талантів серед викладачів і студентів; б) значними фінансовими можливостями, які дають змогу створити ефективне освітнє середовище та проводити найсучасніші наукові дослідження; в) оптимальною управлінською моделлю, що включає в себе бачення стратегічної мети, інноваційні підходи та гнучкість, які дозволяють приймати рішення та оперативно здійснювати управлінську діяльність без бюрократичних зволікань». Тобто університет світового класу виникає там, де перетинаються можливості для максимального залучення талановитих викладачів і студентів, значний фінансовий ресурс та ефективний університетський менеджмент. Конструювання цього «перехрестя» — це важка, кропітка, фінансово витратна справа, що потребує мобілізації великих інтелектуальних, фінансових та управлінських ресурсів.
Джаміль Салмі ідентифікує три основні стратегії побудови університету світового класу, реалізація яких можлива, якщо це завдання стане загальнонаціональним пріоритетом. Перша стратегія — це модернізація кількох обраних університетів. З фінансової точки зору даний варіант буде найдешевшим, але на рівні залучення талановитих викладачів і студентів та формування відповідної корпоративної культури і моделі управління тут виникають неабиякі проблеми. Друга стратегія — об’єднання вже існуючих університетів у нові навчальні заклади. З фінансової точки зору, це більш затратний варіант, але він надає більше можливостей для залучення талановитих викладачів і студентів, а також створення сучасної корпоративної культури та управлінської моделі. Третя, найдорожча стратегія побудови університету світового класу — це створення нових університетів. Тут, у містичній точці ab origine, виникає можливість зібрати команду найкращих викладачів, дослідників і студентів з усього світу, впровадити найсучаснішу управлінську модель і адекватну управлінську культуру. Одним словом — були б гроші, а їх завжди не вистачає. Але чи варто економити на розвитку освіти і науки?
Повчальним для України в цьому зв’язку може бути досвід Китайської Народної Республіки, яка за час економічних реформ, що розпочалися в 1978 році, перетворилася з бідної та технологічно слаборозвиненої країни на другу (після США) за рівнем економічного розвитку державу сучасного світу. Як свідчить щойно надрукований звіт аналітичної агенції Томсон Рейтерс(Global Research Report, China, November, 2009), капіталовкладення цієї країни в науково-дослідну галузь становлять 18% валового внутрішнього продукту. За цим показником Китай випереджають лише США і Японія. Освітню політику КНР визначає так званий «Проект 211», згідно з яким з 1700 вищих навчальних закладів країни 6% було визначено як елітні із завданням формування стратегічних напрямів економічного та соціального розвитку. На сьогодні в університетах — учасниках «Проекту 211» навчається 80% китайських докторантів, дві третини аспірантів, половина закордонних та третина китайських студентів. До того ж ці університети мають 96% дослідних лабораторій і акумулюють 70% грантів на наукові дослідження. Про ефективність такого підходу свідчить той факт, що протягом 1998—2008 років щорічна кількість наукових публікацій китайських учених зросла в шість разів. Сьогодні за цим показником Китай — друга країна в світі після США.
У пошуках «глобальної академічної міри»: міжнародні університетські рейтинги
Сам термін «університет світового класу» передбачає реальне й відчутне перебування даної наукової та освітньої установи в глобальному просторі. Тому успішна інтернаціоналізація — необхідна передумова для входження в елітний клуб лідерів сучасної освіти і науки. І якщо традиційно рівень інтернаціоналізації вимірювався відсотком іноземних викладачів та студентів, протягом останнього десятиліття виникає та активно формується новий модус інтернаціоналізації, система міжнародних університетських рейтингів, які одночасно виконують роль судді та медіатора сучасної академічної ойкумени. Справді, інструментальна місія рейтингів полягає в тому, щоб порівнювати навчальний та дослідницький потенціал університетів і тим самим визначати шляхи їх реформування і подальшого розвитку. Та, що ще важливіше, у процесі цього порівняння рейтинги конституюють смислове поле «ідеальної моделі» (у веберівському розумінні цього терміна) сучасного університету як навчального, науково-дослідного та інноваційного центру суспільства знань.
Найавторитетнішими міжнародними рейтингами в сучасному світі є Шанхайський (Academic Ranking of World Universities) і рейтинг Таймс (THE-QS World University Rankings). Шанхайський рейтинг уперше був складений у червні 2003 року Інститутом вищої освіти Шанхайського університету Хіа Тон. Він спирається на оцінку переважно науково-дослідницького потенціалу освітньої установи. Звичайно, цей параметр найлегше виміряти, але він не відображає всієї повноти функціонування університету. Зокрема, як зазначає професор Мельбурнського університету Саймон Маргінсон, цей рейтинг «базується на традиційній статусній ієрархії, що склалася серед університетів, заснованих до 1920 року, задовго до епохи Інтернету та економіки знань, а іноді і взагалі до виникнення індустріального суспільства». Презентація Шанхайського рейтингу світових університетів 2009 року, яка відбулася під час роботи конференції, підтвердила це положення. Перша десятка найкращих світових університетів складається з восьми американських (серед них перші три — це Гарвард, Стенфорд і Берклі) та двох англійських університетів (Кембридж — 4-те місце, Оксфорд — 10-те).
Рейтинг Таймс або THES — QS World University Rankings вперше опублікований у 2004 році і складається з 200 університетів. На відміну від шанхайського, він використовує не лише об’єктивні, а й суб’єктивні індикатори, зокрема оцінку колег по академічному середовищу та оцінку роботодавців. Оцінка науково-дослідної діяльності, яка практично повністю визначає Шанхайський рейтинг, становить у випадку рейтингу Таймс лише п’яту частину загальної «ваги». «Рейтинг Таймс краще оцінює маркетингову діяльність університету, ніж його науковий потенціал» — вважає С.Маргінсон. До речі, бажанням вдосконалити якість рейтингу його упорядники з «Таймс» пояснюють зміну свого партнера — з 2010 року замість QS це буде компанія Томсон Рейтерс.
Цікаво, що під час роботи спеціальної сесії конференції, присвяченої теоретико-методологічним аспектам розробки міжнародних університетських рейтингів, домінували виступи представників країн Євросоюзу, керівництво яких відверто незадоволене позиціями, які займають їхні національні університети у вже існуючих табелях про ранги. Тож незабаром слід очікувати «нашу відповідь Чемберлену» з боку європейської академічної спільноти? Про проект нового, «європейського» рейтингу світових університетів, який акумулює переваги та усуне недоліки існуючих рейтингів, ішлося у виступі представників Консорціуму з оцінки вищої освіти та дослідницького потенціалу (Consortium for Higher Education and Research Performance Assessment, CHEPRA). Презентацію результатів цього проекту заплановано на травень 2011 року.
Чи прилетить синій птах в Україну?
На жаль, планувати побудову університету світового класу в сучасному українському контексті вельми проблематично. Метафорично говорячи, досягнення нашої вищої освіти нагадують нещодавно презентований київською владою проект електрички з Троєщини на Петрівку (функціонально працює, великих фінансових затрат не вимагає, але все пізнається в порівнянні). «Шанхайська електричка» — це потяг на магнітній подушці, що мчить із швидкістю 450 км
на годину і за ті ж самі сім хвилин (протягом яких нам з ейфорійним захопленням пропонують дістатися з лівого берега Дніпра на правий) долає відстань майже в 50 км. Як кажуть, відчуйте різницю!
Різниця в можливості залучати найкращих світових професорів та науковців, фінансуванні найсучасніших досліджень, попиті на випускників на ринку праці між кращими світовими та українськими університетами грає явно не на нашу користь. Та будь-яка велика подорож починається з маленького кроку. Про зацікавленість української академічної спільноти концепцією університету світового класу свідчила участь у
цьому заході таких метрів вітчизняної освіти, як президент АПН України професор Василь Кремень і президент НаУКМА професор Сергій Квіт. Оптимізму додає й увага до проблем освіти і науки з боку великого бізнесу. Як зазначила під час роботи конференції менеджер з проектів компанії СКМ Наталя Кривуліна: «Бути університетом світового класу — це завдання, яке поставила перед українськими навчальними закладами нова епоха інтернаціоналізації освіти. Як найбільший національний інвестор ми готові робити внесок у вирішення цього завдання. Перше, але далеко не останнє, що ми зробили в цьому напрямку, — загальноукраїнський університетський рейтинг «Компас». Але для того, щоб українські університети могли претендувати на статус університету світового класу, наших зусиль замало, до освітніх перегонів повинні долучитися насамперед самі університети».
Отже, хотілося б вірити, що мозаїка співпраці вітчизняного бізнесу та освіти успішно складеться, і ми зможемо конкретними прикладами спростувати тезу професора Альтбаха про абстрактність ідеї університету світового класу. Лише в такому разі ідеологема, про яку багато говорять, перетвориться на панацею — рушійну силу подальшого розвитку, а білборди з написом: «Вона працює» не нагадуватимуть ілюстрації до п’єс Ежена Іонеско.