Новина про те, що в школу повертається медогляд, стала несподіванкою. Здавалося б, ідея з усіх боків хороша: віднині жодна дитина не вислизне з-під пильного ока ескулапів, а батьки не витрачатимуть час на похід з улюбленим чадом до поліклініки (не треба відпрошуватися з роботи, не доведеться сидіти в черзі). Тепер усі ці турботи ляжуть на плечі школи, а конкретно - класної керівниці Марії Іванівни.
Добре це чи погано? А якщо добре - то кому?
Ініціатором нововведення виступило Міністерство освіти і науки, молоді та спорту. "До цього, 2008 р., з незрозумілих для мене ініціатив дану норму було скасовано, хоча ця практика абсолютно себе виправдувала й раптових трагічних випадків у нас було набагато менше", - сказав міністр освіти і подав пропозицію на засіданні Кабінету міністрів, після чого уряд ухвалив відповідну постанову.
Забезпечити професійний супровід цієї ідеї доручено Міністерству охорони здоров'я. Однак прес-служба МОЗ так прокоментувала новину: "Індивідуальний профілактичний медогляд школярів довів свою ефективність. На сьогодні таким медоглядом охоплено 98% дітей шкільного віку. Спостерігається тенденція до підвищення якості таких перевірок та поліпшення окремих показників загального стану здоров'я учнів".
Що ж змусило міністра освіти зайти "в чужий монастир зі своїм статутом" і навіть нав'язати колегам виконання доручення, яке, мабуть, не викликає в них однозначного схвалення? Тим більше що й у власному відомстві роботи повно - досі провисає, наприклад, реформа вищої освіти (навіть президент якось назвав її антиприкладом реформ).
Випадково чи ні, але сплеск ідей у Міносвіти відбувся практично напередодні прочухана, якого влаштував уряду В.Янукович за провал реформ, а також підписання указу "Про
керівників напрямів реформ", відповідно до якого кожного міністра особисто призначено відповідальним за реформування його галузі.
Можна припустити, що, поки колеги чекали вказівок і відмашки, освітянське керівництво за секунду до стартового свистка почало забіг. При цьому показало язика й підставило ніжку не такому метикуватому соратникові - Міністерству охорони здоров'я. Хоча в останнього теж турбот більш ніж достатньо (реформа системи охорони здоров'я просувається туго й викликає
неоднозначну реакцію в суспільстві).
Отже, аргументи Міносвіти зрозумілі. Та це тільки на перший погляд. А тепер згадаємо, що ніколи (і в СРСР теж) медогляди не охоплювали всіх дітей у школах.
Дільничний педіатр Людмила Матвєєва згадує: "У радянські часи медогляд у школах проводився лише для дітей 11 й 14 років. Особливо важливий був огляд 14-річних хлопців. Його організовував військкомат. У школу приїжджали фахівці: стоматолог, лор, офтальмолог, невропатолог... Вони розміщалися по окремих кабінетах і приймали дев'ятикласників. Дітей звільняли від занять, і ми могли кожному приділити увагу. Такий медогляд мав значення не тільки у зв'язку із військкоматом. Річ у тім, що після нього, до 15 років, старшокласників переводили з дитячої поліклініки до підліткового кабінету, який у радянські часи був у поліклініці для дорослих".
Тобто про те, щоб оглянути кожного з тисячі-півтори учнів школи, ніколи не йшлося, оскільки це фізично неможливо для лікарів (якщо, звичайно, проводити медогляд якісно): "Лікар може повноцінно прийняти й вислухати за день максимум сорок осіб. Більше він просто не зможе. Отже, на огляд однієї школи піде багато часу. У нас не вистачить життя, щоб оглянути кожного учня. Але ж є ще й прийоми в поліклініках", - підкреслює педіатр.
До речі, за інформацією Мінздоров'я, і самі поліклініки не завжди можуть похвалитися потрібною для нормальної роботи кількістю вузьких фахівців. Підліткових терапевтів у нас 84,83% від потреби, дитячих хірургів - 88,71, ортопедів-травматологів - 85,37, стоматологів - 92,05%.
Тим часом міністр освіти планує змінити підходи до огляду не тільки кількісно, а й якісно: "Огляд школярів буде комплексним. Ми розробляємо норматив, щоб обов'язково був ендокринолог, кардіолог (блок кардіологічного обстеження), а також стоматолог тощо".
Згідно офіційної статистики, у середньому по країні вакансії ендокринологів заповнено лише на 82,33%. А в окремих регіонах ситуація набагато гірша. Наприклад, у Київській і Херсонській областях - 60,78 і 64,29% відповідно.
Немає в поліклініках і зайвих кардіоревматологів. Загалом по Україні заповнено 85,64% вакансій. Але в деяких регіонах статистика набагато тривожніша: в Черкаській області - 62,5%.
Можна собі уявити навантаження, з яким працюють вузькі фахівці в багатьох поліклініках. Трапляється, один лікар консультує відразу у кількох лікувально-профілактичних закладах. Куди ж у цей щільний графік ще й школи вмістити?
Але навіть якщо кардіолог і приїде до школи, то навряд чи привезе із собою блок кардіологічного обстеження. Така апаратура - велика розкіш для школи, де іноді навіть зеленку купують батьки. Та й самі поліклініки часто працюють на старому обладнанні. Знайома педіатр так прокоментувала цю ідею: "У нас у поліклініці стоїть старий кардіограф. Його до школи ніхто не потягне. А на сучасний держава грошей не дасть. Знаєте, скільки коштують самі лише стрічки для цього апарата? Тому добре було б, якби держава знайшла гроші хоча б на гідну зарплату для лікарів, щоб вони не розбіглися. Молодь навряд чи піде працювати у поліклініку за півтори тисячі гривень на місяць. А пенсіонерів залишилося небагато. Коли вони підуть - не те що у школі, у поліклініці працювати буде нікому".
Однак наявність фахівців - не єдина умова ефективного й корисного (не для галочки) медогляду. Чи впораються школи з іншими? У Мінздоров'я нам пояснили, що треба також дотримуватися санітарно-епідеміологічних норм і правил (температурний режим, освітлення, окрема кімната для забору аналізів крові й сечі тощо); забезпечити матеріально-технічне оснащення (зростомір, медичні ваги, плантограф, таблиці для перевірки зору, апарат ЕКГ, спірометр тощо). Слід створити умови для проведення якісних профілактичних оглядів кожному фахівцеві (окремі відповідні кабінети), щоб забезпечити конфіденційність. Останнє дуже важливо, адже далеко не кожна дитина зможе говорити про свої проблеми в присутності інших учнів.
Крім того, важливо, щоб при огляді були присутні батьки дитини. "Мінздоров'я спирається на світову практику, яка не допускає дитячих групових оглядів без дозволу батьків або без їх присутності, оскільки це є порушенням прав дитини, задекларованих у відповідній конвенції, - заявляє прес-служба МОЗ. - Саме тому, за рекомендаціями експертів ВООЗ та ЮНІСЕФ, яких залучали до оцінки здоров'я школярів та організації їх медичного забезпечення, порядок профілактичного огляду школярів в Україні було свого часу змінено з масового на індивідуальний в умовах лікувального закладу".
Такий підхід закладено у наказі МОЗ України від 16.08.2010 р. №682 "Про вдосконалення медичного обслуговування учнів загальноосвітніх навчальних закладів". І цього наказу поки ще ніхто не скасовував.
Однак ідея міністра освіти, підтримана урядом, не передбачає участі в огляді батьків - нібито для їхнього ж блага та блага дітей.
На сторінці М.Азарова у Facebook опубліковано такий батьківський лист: "Дякую, що повернули в школи обов'язкові медогляди! Мене як маму школярки це дуже потішило. Адже мало хто з батьків може дозволити собі у робочий час відпроситися, щоб для профілактики зводити дитину до лікаря, а на вихідні накопичується багато домашніх справ, та й у поліклініках працює один черговий лікар...". І відповідь прем'єра: "Саме ті аргументи, про які Ви говорите, і були вирішальними для обговорення цього питання... дякую за Вашу підтримку".
Якщо це лист реальної мами, а не рекламна акція, - дуже шкода. Тому що таке важливе питання, як здоров'я своєї дитини, батьки не можуть перекладати на плечі школи. Тому що навіть купа домашніх справ не може бути для нормальних батьків важливішою за бесіду із фахівцем про здоров'я сина чи доньки. Бодай раз на рік.
"Особливо гостро медики порушують питання інформованості батьків про стан здоров'я їхньої дитини, залучення їх до якісного медичного огляду й зацікавленість у поліпшенні стану, - йдеться в офіційній заяві прес-служби МОЗ. - Адже, на жаль, не всі батьки дотримуються належної відповідальності й простих моральних зобов'язань, нехтуючи уважним ставленням до своїх дітей, а іноді й піддаючи їх небезпеці".
У Міністерстві освіти запаслися вагомішими аргументами на захист своєї ідеї. "Проведення медичних оглядів саме у школах підтримують батьки, зокрема, за таке рішення висловилися понад 84% з них під час недавніх всеукраїнських батьківських інтернет-зборів", - цитує міністра Урядовий портал.
Надто вже дивними видаються ці дані. Бо останнім часом жодних офіційних повідомлень про інтернет-збори батьків не було. Їхніх слідів немає в документах і повідомленнях на сайті МОНМС. Про них не чув жоден зі знайомих учителів, управлінців чи батьків.
От інтернет-збори батьків першокласників справді були. Є наказ МОНМС про їх проведення в жовтні 2012 р. й Аналітична довідка про результати, опублікована на офіційному сайті Міносвіти. Але в жодному із цих документів немає навіть непрямих згадувань про медогляд школярів.
Та хай там як, ідеї про медогляд у школі дано старт. Реформа це чи п'яте колесо у возі? Я, як і багато опитаних, якось дедалі більше схиляюся до останнього. Складається враження, що й міністр освіти теж. "Згідно із законодавством дитина протягом року повинна пройти огляд у сімейного лікаря або педіатра. Нова ініціатива цьому не суперечить і приводить до двох медичних оглядів на рік", - читаємо на mon.gov.ua.
Чи означає це, що все залишиться, як і було, просто додасться ще одна проблема - додатковий медогляд? Чи варта шкурка вичинки? І як позначиться додаткове навантаження на роботі поліклінік і шкіл?
Крім того, виникають великі сумніви в інформативності й глибині зроблених на конвеєрі медичних висновків. Ми далекі від ідеалізації оглядів у поліклініці. Але все-таки переконані: у цій справі, образно кажучи, індпошив набагато ліпший за ширвжиток.