Фенікс вилітає з попелу.
Зі сміття він ще ніколи не вилітав.
Л.Костенко
Український національний комітет молодіжних організацій (УНКМО) має спеціальне видання — журнал «Екстрім ХЗМ». Хоча в кінці номера, очевидно для приколу, міститься напис: «Дітям до 16, а також особам з нестійкою психікою читання журналу суворо заборонено», але і засновник, і видавці, і редколегія, звичайно, чудово усвідомлюють, що основним читачем видання саме і є підлітки, старшокласники.
Усвідомлення себе як неповторної особистості, члена суспільства в своїх різноманітних проявах найбільш інтенсивно формується саме протягом цих вікових періодів. Отже, завданням старших завжди було і залишається прагнення створити оптимальні умови для розвитку та саморозвитку молодших членів суспільства. Які ж сфери діяльності людини розкриваються, який же простір вибудовується для підлітків та юнаків, котрі читають вищезгадане видання? Судячи з публікацій у журналі, висловити своє ставлення до життя і до самого себе неможливо без активного вживання нецензурної лексики. Щомісяця, отримуючи журнал (подарували синові передплату, щоб мав свіжу інформацію про брейк), з острахом розгортала його — чим на цей раз «порадують», адже, як зайнятись сексом на лавці, вже розказали, окремі розділи про, пардон, «сиськи» і «гондони» вмістили, фотографії з героєм, який старанно показує fuck, уже публікували. Дивовижно, але факт: звертання до читацької аудиторії може бути таким: «Привіт, братва», що більше асоціюється з бандитським лексиконом та відповідним життям «по понятиям».
Заклики, які постійно повторюються з номера в номер, — «живи реальністю», «будь справжнім» та «будь собою»,— мають своє втілення у відповідній інформації, яка надається читачам. Виявляється, приміром, «хроника извращений», що не без особливого смакування гидотних подробиць та з фотосупроводом, і є тим реальним тлом, на якому пропонують підростаючому поколінню «бути собою». Звичайно, докладна інформація про автофеляцію чи танатофілію дуже суттєво збагачує уявлення старшокласників та підлітків про світ і людські стосунки. Гумор і комікси за тематикою також не відхиляються від «генеральної лінії» пропонованого «життя реальністю» — то про «хапання» драпу, то про «телок», то про «шоколадный глаз».
Ясна річ, можна було б ознайомити юного читача з іншими гранями людського буття, способами творчого самовираження, самоактуалізації особистості. Але це, безперечно, потребує відповідних інтелектуальних та емоційних зусиль авторів публікацій. Проте для чого напружуватись, коли можна заповнити ще кілька сторінок журналу фотографіями та одкровеннями порнозірок щодо своїх улюблених поз, занять, дрібничок? Така своєрідна «дошка пошани» журналу стимулює і відповідну творчість юних талантів у заданому напрямі. Останнім пропонують реалізувати себе і позмагатися за право стати «девушкой номера» цілком реальним шляхом — побільше оголитися, сфотографуватися і надіслати фото. Судячи з колекції таких «девушек», можна бачити, що об’єднує їх усіх наявність оголеного бюсту на першому плані і енергійні намагання зобразити пристрасний погляд. Мені жаль цих дівчат і страшно за багатьох інших.
Відома в Україні організація «Lа Strada», яка опікується звільненням українських дівчат та жінок, що подалися за межі країни в надії працювати моделями, танцівницями, думаю, могла б поділитись із журналом потрібною і вкрай корисною інформацією. Саме така турбота про молодь молодіжного видання могла б значною мірою запобігти тим потенційним стражданням та життєвим трагедіям, що чатують на наївних дівчаток, котрі починають свій самостійний шлях через своє оголене тіло в газетці чи журнальчику, а закінчують своє життя з оголеною душею у борделях.
Взагалі, найбільш боляче за підлітків, які живуть не в столиці чи великих містах, де постійно відбуваються якісь події — культурні, політичні, спортивні та ін., а десь подалі, в глибинці, де навіть традиційних клубів з кіно і танцями, секціями та бібліотеками стало обмаль. А молодь хоче відчувати час і має свої сучасні інтереси, захоплення, хоче знати про нові події, змагання, цікавих однолітків та старших, а тому чекає з нетерпінням виходу нового номера як ковтка свіжого повітря. А що отримують?
Звичайно, хіп-хоп культура: реп, брейк-данс, графіті, екстремальні види спорту — це те, чим захоплюються молоді люди. Саме сторінки журналу, присвячені цим темам, ваблять читачів. Якщо нічим заповнити сторінки, то, може, варто зробити меншим обсяг журналу, але ж не наповнювати його відвертим мотлохом та несмаком. Чому треба принижувати себе і своїх читачів, спілкуючись із ними на примітивнішому навіть за словник Елочки-людоїдки рівні (молодіжний сленг — це не є мова злочинного світу чи матюки), цілеспрямовано й методично звужуючи коло їхніх інтересів та потреб до мінімуму, пропонуючи безальтернативне низькопробне, гидке й аморальне? А може, так просто зручніше, щоб молодь зростала на бездуховному секондхенді, щоб не задумувалась над вічними питаннями: «хто я?», «для чого я прийшов у цей світ?», «чому є добро і зло?», «як навчитись жити в злагоді з собою та світом?», «чому так легко і важко жити чесно?» і т.п.?..
Молоддю, яка не ставить перед собою таких запитань, завжди легко керувати й маніпулювати, з неї легко штампувати «гвинтики». То невже саме така мета лежить в основі спеціального видання Українського національного комітету молодіжних організацій? Який саме message хоче донести УНКМО, що отримує гроші з державного бюджету і голова якого Володимир Рябіка пройшов до Верховної Ради під №4 у списку Соціал-демократичної партії України (об’єднаної). «Счастье — это когда тебя понимают. Насилие — это когда тебя п….т. ( ХЗМ, №6-31)». Впевнена, саме насильство і наруга над молодшим поколінням здійснюється через такі видання.