Сумний рекорд цього року поставило Львівське вище професійне училище №63. На механічні спеціальності тут записався лише один учень. І це в училищі, яке ще двадцять років тому щорічно випускало для промисловості понад півтисячі молодих робітників.
— Бажаючих готуватися до роботи на машинобудівних підприємствах сьогодні немає, — говорить директор ВПУ №63 Роман Климишин. — Замість груп токарів, слюсарів та фрезерувальників довелося сформувати три групи для навчання слюсарів з ремонту автомобілів. А хлопцеві, який хоче стати токарем, я пообіцяв навчати його цього фаху додатково, у вільний час. Іншого виходу немає. Щоб створити повноцінну групу токарів, потрібно мати хоча б 12 таких учнів.
Училища самі шукають роботу
Головною причиною більшості нинішніх проблем професійно-технічних училищ є те, що в області стрімкими темпами відбувається деіндустріалізація. Ще 15 років тому Львівщина виробляла одні з найкращих у колишньому Радянському Союзі телевізори, конвеєрне обладнання, медичну, телеграфну та іншу апаратуру, які продавали далеко за межами України. Сьогодні майже нічого цього немає. Складається враження, що комусь дуже вигідно повернути Львівщину до стану під час її перебування у складі Польщі.
Саме бездіяльність місцевої влади призвела до того, що колись міцні кадрово та технологічно військово-промислові комплекси нині розкрадено. Не дивно, що область чи не найгостріше в Україні переживає економічну кризу. А брак кваліфікованих кадрів може призвести до того, що зникнуть останні підприємства, які ще працюють.
— Наше підприємство спеціалізується на виготовленні конвеєрних ліній для автомобільних заводів, — каже голова правління ВАТ «Конвеєр» Мирослав Колтун. — Майже 70 відсотків продукції експортуємо в західні країни. Але підприємство вже в найближчі роки очікує справжній кадровий голод. Середній вік його працівників — 55—60 років. Що буде, коли вони підуть на пенсію — невідомо, бо молодь не хоче йти на завод.
— На сьогодні багато профтехучилищ перепрофільовано, ще частина взагалі не діє. У нас на підприємстві було своє училище — СПТУ-38, яке готувало цокольників, монтажників радіоапаратури, контролерів ВТК тощо. А чотири роки тому його закрили, вочевидь, державі робітники не потрібні. Тепер співпрацюємо з іншими технічними училищами, де навчають споріднених професій. Ще частину готуємо на підприємстві. Але, як показує досвід, для підготовки деяких категорій фахівців потрібен час, до того ж готувати їх можна лише в училищі, — каже в.о. керівника відділу по роботі з персоналом ВАТ «Іскра» Галина Максимець.
За словами першого заступника директора Львівського обласного центру зайнятості Василя Буртника, з 1204 випускників профтехучилищ, які звернулися до центру по допомогу в першому півріччі цього року, було працевлаштовано 213, або 17,7 відсотка. Заявок на підбір робітничих кадрів підприємства не подають. І це погано. Бо сьогодні ніхто не знає, скільки і яких фахівців повинні підготувати навчальні заклади, все відбувається стихійно. Наприклад, в Англії та Німеччині всі потреби у трудових ресурсах ретельно обліковуються, там ніхто не готуватиме молодих робітників, якщо на них немає попиту. Українські технічні училища самостійно набирають, навчають та працевлаштовують своїх учнів. Це — нонсенс.
Як повідомив начальник Головного управління освіти і науки Львівської ОДА Павло Хобзей, відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» професійно-технічні навчальні заклади Львівської області у 2009 році продовжували фінансуватися з обласного бюджету. На їхнє утримання було виділено 267419,9 тис. грн. Незважаючи на те, що зараз профтехосвіта значною мірою фінансується з обласного бюджету, вкладати у розвиток цих закладів область не може, бо це не її майно. Питання передачі навчальних комплексів в обласне підпорядкування обговорювалося з прем’єр-міністром Ю.Тимошенко. Вже є відповідна ухвала облради, цю ідею підтримує також Львівська держадміністрація.
Але чи не станеться так, як у Росії: після того як ПТУ було «передано» на місця, більшість із них просто знищено?
Розділити з державою тягар з утримання технічних училищ могли б промислові підприємства, які користуються «плодами» цих навчальних закладів. Але сьогодні навіть колишні гіганти оборонного комплексу, зокрема ЛОРТА, «Львівприлад», «Полярон» ледь зводять кінці з кінцями, що вже говорити про решту.
Хто готуватиме кадри, якщо зникнуть ПТУ?
Як вважає Роман Климишин, найбільшим лихом для системи профтехосвіти стане зникнення навчальних закладів, бо тоді ніде і нікому буде готувати молодих робітників. Нині для цього є всі підстави. Профтехосвіта старіє, молодь не йде в училища, бо не бачить перспективи. З переведенням витрат на профтехосвіту до обласного бюджету фінансування їх дещо поліпшилося, але питання розвитку зависло у повітрі.
Проблема сучасної матеріально-технічної оснащеності училищ полягає в тому, що колись вони перебували у складі промислових підприємств, які не шкодували коштів на їх утримання. Звідти училища також черпали кваліфікованих викладачів. Тепер колишня система залишилася хіба що на сході та півдні України, де збереглися великі промислові підприємства. На Львівщині таких немає.
Фахівці переконані: проблему підготовки робітничих кадрів слід порушувати на державному рівні. Причому нічого особливого вигадувати не потрібно, адже раніше система ПТУ успішно функціонувала. Сьогодні середня школа, профтехучилища, ВНЗ навчають дітей, виходячи лише з власних інтересів, які не завжди збігаються з державними. Щоб молодь захотіла опановувати робітничі професії, потрібні серйозні стимули. До них передусім слід віднести: відродження промисловості, високу заробітну плату, можливість професійного росту, соціальний пакет.
Як відомо, Міністерство освіти і науки України виступає з ініціативою, щоб систему профтехосвіти було передано на баланс облдержадміністрацій. Не проти цього й на місцях. «Це поліпшить розвиток цього напряму освіти», — вважає заступник голови Львівської ОДА Ігор Держко.
У Львівській області на сьогодні працює 61 заклад профтехосвіти. «Ми відчуваємо голод у фахівцях, яких випускають ПТУ. Необхідно змінити ставлення до цієї професії і ввести в нашу мову таке поняття, як «золоті комірці» — це люди із золотими руками, що отримують за свою роботу гідну зарплату. Ми маємо змінити систему нашої профтехосвіти відповідно до вимог ринку», — наголосив І.Держко.
Проте саме місцева влада нині є найбільшою небезпекою для системи профтехосвіти. У роки незалежності України ледь не кожен міський та обласний чиновник вважали за потрібне покритикувати промислове минуле радянського Львова, забуваючи при цьому, що тоді обласний центр був не тільки потужним оборонним, промисловим центром, а й науковим та освітнім. Зусиллями нових представників влади, не пов’язаних із промисловим сектором, області було нав’язано пріоритет туристичної Мекки України. Працівників цієї галузі почали готувати починаючи з ПТУ і закінчуючи «Львівською політехнікою». Туристичної Мекки зі Львівщини не вийшло, а промисловість загубили.
А нещодавно у Львові ледь не спалахнув скандал. Фірма, якій довірили будувати новий стадіон під Євро-2012, привезла з собою не тільки сучасну будівельну техніку, а й більшість кваліфікованих працівників… Як зазначили гості, вони б і раді були взяти на роботу місцевих фахівців, але таких практично не виявилося.
Сказати, що серед львів’ян немає бажаючих опановувати робітничі професії, — погрішити проти правди. Якось знайомий поскаржився, що син не хоче вчитися. Допоміг йому вступити до вишу, щорічно платить за навчання значну суму, а син пропускає лекції. Зате бабуся внуком не нахвалиться. Приїде на село — робота в руках аж горить. За все береться, все доводить до пуття. Золоті руки у хлопця. Хоч забирай з міського вишу та й відправляй на село. Але ж грошей шкода, хоча тепер уже зрозуміло: з дипломом у Львові роботу за фахом навряд чи знайде. Втім, це стосується також і випускників ПТУ.