Вперше 17 листопада світ відзначив Міжнародний день студента у віртуальному форматі. Скасовані квитки, невідкриті візи та тисячі перенесених заходів і проєктів по всьому світі. Пандемія коронавірусу вносить корективи в усі сфери нашого життя.
З березня міжнародні проєкти і програми переносять свої заходи, сподіваючись, що скоро світ повернеться до норми. Проте більшість фахівців у сфері міжнародної освіти дедалі категоричніше схиляються до неможливості відновлення status quo. Тож на що чекати після пандемії у сфері міжнародної освіти — галузі, яка зазнала чимало збитків через закриття кордонів?
Почувши словосполучення «міжнародна освіта», більшість студентів, викладачів та навіть керівників закладів вищої освіти (ЗВО) думають про мобільність. Під впливом глобалізації міжнародна академічна мобільність справді сягнула рекордних показників: понад 5,5 мільйона студентів навчалися за кордоном у 2018 році (дані Інституту статистики ЮНЕСКО). Наша країна також активна в міжнародній освіті, адже понад 80 тисяч іноземців здобувають вищу освіту в Україні (див. дані Українського державного центру міжнародної освіти) і трохи більше 72 тисяч українців навчаються за кордоном (дані Інституту статистики ЮНЕСКО). Пандемія коронавірусу якщо й не стала смертельною для академічної мобільності, то точно загострила хронічні проблеми.
Міжнародна академічна мобільність завжди була досить елітарною можливістю. Навіть коли брати рекордну кількість міжнародних студентів у 2018 році, то й вона становить менше 3% здобувачів вищої освіти у світі загалом. Більшість їх самостійно оплачували навчання за кордоном, що автоматично обмежувало студентам із бідних родин доступ до міжнародного досвіду. Звісно, є чимало стипендійних програм для такого навчання, але вони не покривали потреб усіх охочих, та й чи відновлять їх у повному обсязі після пандемії — залишається під питанням. Світова економіка дуже постраждала, і урядові пріоритети можуть значно змінитися.
Отже, першим викликом для міжнародної освіти під час та після пандемії COVID-19 є доступність. Вона включає як фінансову можливість студента отримати міжнародний досвід, так і інші чинники. Зокрема, прилучення студентів різних етнічних, расових, гендерних груп до можливостей міжнародної освіти залишається непропорційною. Здебільшого студентові важко самотужки розібратися в усіх наявних програмах та їх умовах, тож перевагу отримують ті учасники освітнього процесу, які мають доступ до вже досвідчених учасників міжнародної мобільності або професійних консультантів. Інклюзивність міжнародної академічної мобільності також потребує більшої уваги, в тому числі і з українського боку.
Приваблення іноземних студентів для навчання в нашій державі потребує трансформацій. Вітчизняні університети традиційно залежать від приватних агенцій, які набирають іноземних студентів для навчання в Україні. На сьогодні українські ЗВО мають договори з понад 300 різними фірмами-посередниками, які ніким не регулюються, тож університети визначають робочого партнера на власний розсуд і відповідальність. Зокрема, у 2019 році понад 64% запрошень на навчання було видано посередниками, а не університетами (див. деталі в публікації «Іноземні студенти в Україні: статистичні дані»). Проте численні скарги студентів на якість послуг агенцій, як і, власне, додаткові витрати, що лягають на них через обмежені можливості прямого вступу до українських ЗВО, свідчать про необхідність змін (наприклад, див. історію іноземних студентів Донецького медичного університету). Міжнародні організації, зокрема EducationUSA Ukraine та Британська Рада в Україні, реалізували низку навчальних програм, спрямованих на підвищення спроможності українських ЗВО набирати іноземних студентів. Проте їхні ресурси обмежені. Як свідчить досвід країн-лідерів галузі (США, Велика Британія), національна стратегія інтернаціоналізації — необхідна умова успіху в міжнародній освіті.
Забезпечення конкурентоспроможності України на ринку міжнародної освіти визначається пріоритетним через Указ президента України від 3 червня 2020 року, успішно проігнорований урядом. На сьогодні Кабмін не затвердив ані плану заходів з популяризації можливостей здобувати вищу освіту в Україні для іноземних студентів, ані стратегії розвитку вищої освіти України, яка також торкається питання освіти іноземних громадян. Фактично, єдиним кроком на підтримку українських ЗВО на ринку міжнародних освітніх послуг стало рішення Міністерства освіти (докладніше в наказі МОН) про продовження термінів прийому іноземців на навчання.
Єдиною державною інституцією, яка фахово просуває українську вищу освіту на міжнародній арені, залишається Український державний центр міжнародної освіти (УДЦМО). Там створили портал Study in Ukraine, що надає майбутнім вступникам з інших країн системну інформацію про українські ЗВО та освітні програми. УДЦМО також проводить реєстрацію запрошень на навчання іноземців в Україні, що є на сьогодні єдиним джерелом статистичних даних, а також дозволяє майбутньому студенту перевірити видане на руки фізичне запрошення. Нагадаю: у ситуації з сотнями агенцій, які мають договори з українськими ЗВО, прозорість і можливість перевірки даних запрошення — вкрай необхідна. Інакше іноземні студенти залишаються абсолютно незахищеними від агентств-шахраїв.
Наприкінці жовтня уряд почав опрацьовувати питання створення єдиної платформи для вступу іноземців до українських ЗВО та оформлення документів. Електронна платформа прямого вступу до ЗВО має чимало переваг і може стати справді вагомим кроком на шляху до підвищення доступності української вищої освіти. Однак риторика МОН та уряду викликає багато запитань. Постійно лунають розмови про створення нової платформи замість удосконалення вже наявного порталу Study in Ukraine. В чиїх інтересах узяти на себе адміністрування нової платформи, та які гроші планують на цьому заробити? Свого часу я мала нагоду запускати не одну платформу, і фахівці з діджитал-маркетингу та SEO підтвердять, що розкрутити будь-який новий сайт значно складніше, ніж удосконалити вже робочий, адже всі алгоритми індексування в пошукових системах орієнтуються на попередню історію взаємодії ресурсу та користувачів мережі Інтернет. Немає історії — немає сайту в пошукових системах.
Варто також пам'ятати, що міжнародна академічна мобільність — не єдина форма міжнародної освіти. Доступ до міжнародного досвіду можна значно розширити, зокрема, через віртуальні програми. У час пандемії популярнішими стають віртуальні обміни, що їх уже розробляють викладачі як в українських, так і в закордонних університетах.
Одна з найпоширеніших методик віртуальних обмінів — спільне міжнародне онлайн-навчання (Collaborative online international learning — COIL). Ним користуються вже понад 15 років ЗВО всього світу, щоб вбудовувати модулі віртуальних обмінів у свої курси. У рамках цих модулів студенти з двох країн працюють над спільними проєктами, не перетинаючи кордонів. За підтримки відділу з навчання за кордоном Державного департаменту США, 20 українських викладачів отримали можливість розробити свої модулі COIL у рамках проєкту EducationUSA Ukraine — Академія лідерства з інтернаціоналізації. Схожі проєкти реалізують в українських університетах із партнерами з Європи та Канади, але вони все ж залишаються поодинокими острівцями віртуальних обмінів і потребують поширення.
Віртуальні програми включають у себе проходження онлайн-курсів, які вже стали досить популярними в Україні. Платформи пропонують чимало курсів безкоштовно або ж зі значними знижками на сертифікати через пандемію. Відповідно до аналізу платформи Class Central, яка спеціалізується на відкритих масових онлайн курсах, за час пандемії топ-платформи (Coursera, edX, та FutureLearn) тільки у квітні зареєстрували стільки ж нових учасників, як і за весь 2019 рік. Coursera отримала найбільший приріст — 35 мільйонів нових користувачів (додаткова інформація у звіті за посиланням).
Викликом у впровадженні віртуальних програм є мовний бар'єр. У таких випадках викладачі можуть привнести міжнародний досвід у навчання своїх студентів через так звану інтернаціоналізацію змісту навчання. Вона передбачає урізноманітнення викладачами методів викладання поширеними в інших країнах; вивчення студентами інформації про міжнародний досвід, закордонні кейси та дослідження; реалізацію спільних студентських проєктів із колегами, які навчаються за кордоном, та іноземними студентами в Україні, а також багато іншого. Звісно, хтось може заперечити доцільність вивчення досвіду іноземних країн. Проте всі майбутні фахівці, від філософів до фізиків, потребуватимуть навичок роботи з людьми різного досвіду, критичного мислення, опанування нової інформації та нових технологій.
Отже, другим викликом для міжнародної освіти під час та після пандемії COVID-19 є якість. Важливо розуміти, що різкий перехід до онлайн-навчання матиме далекосяжні негативні наслідки. Міжнародна Асоціація Президентів Коледжів Та Університетів опитала 760 керівників ЗВО у світі, і більш як половина їх визнала неготовність до роботи в умовах пандемії. Залученість студентів під час онлайн-навчання знижується через втому від вебінарів, результати навчання погіршуються, а викладачі знесилюються через підвищене навантаження. Чимало публікацій уже торкнулися і питання якості середньої освіти під час COVID-19, що вплине на готовність майбутніх вступників до навчання у ЗВО. Загалом, дослідники Бостонського коледжу вважають, що негативні наслідки пандемії найбільше позначаться саме на освіті в бідних країнах (докладніше у спеціальному випуску International Higher Education).
Тим часом пандемія дає унікальну можливість оцінити зміст навчальних програм і включити в них розвиток тих компетенцій, яких нам бракує, щоб успішно відповідати на виклики сьогодення. Найпростіший приклад — очевидна необхідність вивчення освітніх технологій, причому як студентами педагогічних спеціальностей, так і на курсах підвищення кваліфікації вже для досвідчених педагогів. Віддалена робота і співпраця віртуальних команд, швидше за все, залишаться реальністю й після пандемії, тож студентам варто навчитися відповідальності за організацію свого робочого часу, підтримки психологічного здоров’я та креативності, незалежно від довкілля.
Для утримання позицій на ринку освітніх послуг для іноземних студентів українським ЗВО теж доведеться звернути увагу на якість освіти. У проєкті Стратегії розвитку вищої освіти МОН зазначено, що іноземні студенти з країн Азії та Африки не завжди мають задовільний рівень середньої освіти. Схоже, так міністерство намагається зняти з українських ЗВО відповідальність за результати навчання іноземців, що абсолютно безглуздо. Студенти з країн Азії та Африки навчаються у всьому світі, і за опанування ними освітньої програми відповідальні університети, котрі прийняли їх на навчання. ЗВО мають активніше співпрацювати з роботодавцями, іноземними партнерами та оновлювати зміст навчання. Потрібно також удосконалювати законодавство, адже, зокрема, іноземні студенти в Україні не можуть проходити практику. Для багатьох спеціальностей це, звісно, позначається на майбутньому працевлаштуванні, але може не бути критичним. Тим часом більшість іноземців навчаються в Україні медицини, якої не опанувати без здобуття практичного досвіду в інтернатурі.
Отже, підсумовуючи. Пандемія коронавірусу продовжить змінювати міжнародну освіту, і це можливість, яку варто використати. Посилене залучення технологій у навчальний процес дозволить розширити доступ до міжнародного досвіду студентам, які раніше не мали можливості взяти участь у традиційних програмах академічної мобільності. Віртуальні програми також знижують витрати на отримання міжнародного досвіду, що є значною перевагою в умовах економічної кризи. Проте варто звернути ще більше уваги на якість освіти, яку здобувають студенти.
Світ після COVID-19 не зможе повернутися до status quo, а отже університетам доведеться оновлювати свої навчальні програми, щоб залишатися конкурентоспроможними у світі безмежного доступу до інформації.