Зовсім не випадково ми вирішили поговорити із заслуженим працівником освіти України Любов’ю ТАРАНГУЛ про досягнення та проблеми середніх загальноосвітніх шкіл національних меншин. Річ у тому, що досвід Чернівецької області, де Любов Миколаївна працює начальником управління освіти та науки облдержадміністрації, у цьому плані, мабуть, один із найпоказовіших.
— Хоча українців у нас, — розповідає Л.Тарангул, — від загальної кількості населення 81 відсоток, а лише 19% — представники інших національностей, проте останніх дуже багато — 63. Із 469 середніх навчальних закладів області 83 — школи з румунською мовою навчання. Їх відвідують 23,5 тисячі дітей, що становить 17% від загальної кількості наших школярів. Є в області україномовні навчальні заклади середньої ланки, в яких румунську мову вивчають як предмет, і школи, в яких її викладають факультативно. В одному загальноосвітньому закладі в Чернівцях проводять уроки івриту, є школи, в яких діти вивчають польську. Плюс недільні школи, де проходять заняття тим-таки івритом, польською мовою.
— Ви сказали, що в Чернівецькій області живуть представники 63 національностей. Водночас, якщо я правильно вас зрозуміла, в області функціонують лише україномовні й румуномовні школи. Чи є в представників інших народів свої, «національні» навчальні заклади?
— Так, 63. Але їхні представники проживають некомпактно. Та й із побажаннями відкрити «свою» школу не зверталися. А ми в змозі задовольнити освітні потреби лише національної меншини, яка проживає компактно. У нас, приміром, є грузини, вірмени, угорці. Усі вони можуть вивчати свою мову факультативно. Природно, за умови наявності відповідного викладацького складу.
— Процес навчання у школах нацменшин, безумовно, має свою специфіку. Це насамперед мова викладання, уроки, на яких діти вивчають культуру, історію свого народу. Чи вистачає відповідних підручників, чи задоволені ними вчителі, діти та їхні батьки?
— Загальновідомо, що максимально ефективний процес навчання неможливий без наявності висококваліфікованого педагога та хорошого підручника. Головна проблема, пов’язана з навчальною літературою для нацменшин, — через дуже маленькі тиражі вона влітає в копієчку державі. Водночас я переконана: підручників має бути багато, вони мають бути різноплановими. Я навіть прихильник того, щоб в одному класі для різних категорій дітей (при одній, природно, програмі) були різні підручники. Тій дитині потрібен простіший посібник, тій — набагато складніший тощо.
— Це — в ідеалі. А що маєте сьогодні? Є з чого вибирати?
— Ті посібники, з якими я ознайомилася, дуже хорошої якості. У плані як їхньої смислової «начинки», так і оформлення, поліграфії. Але підручники для нацменшин, на моє глибоке переконання, повинні писати виключно представники їхніх народів. А сьогодні нерідко той або інший шкільний посібник є просто прямим перекладом іншою мовою викладання. Вважаю, це робити недоцільно. Адже є певний код нації, її менталітет, яких представник іншого народу не може відчути і зрозуміти до кінця. Тому й підручники, скажімо, для румуномовних шкіл має писати саме румун, оскільки він мислить трохи іншими категоріями, ніж українець.
— Наскільки гостро в румуномовних школах Чернівецької області стоїть проблема кадрового забезпечення?
— У всіх школах області нині працюють 17,5 тис. педагогів, не вистачає нам 65 учителів. Це порівняно небагато. Значно більше тривожить проблема не досить високого рівня професіоналізму педагогічних працівників як румуно-, так і україномовних шкіл.
— Як ви оцінюєте матеріально-технічний стан румуномовних шкіл вашої області? Є в них у цьому плані якісь свої, специфічні проблеми?
— Специфічних немає. Так само, як і в усій системі, останніх років п’ятнадцять їхня матеріально-технічна база майже не оновлювалася. Стосовно комп’ютеризації, то вона, зрозуміло, ніякого «національного ухилу» не має, усі школи області комп’ютеризуються на одному рівні. Водночас румуномовним є чим пишатися. Так, 1 вересня 2002 р. відчинила свої двері Красноїльська гімназія, відразу ж увійшовши до числа лідерів серед наших середніх загальноосвітніх закладів.
— До речі, а який, на вашу думку, рівень загальноосвітньої підготовки дітей із румуномовних шкіл? Можливо, вони в чомусь відстають або, навпаки, випереджають своїх однолітків?
— Якихось істотних відмінностей я не бачу. Якщо проаналізувати результати олімпіад, то призи на них беруть вихованці як україномовних, так і румуномовних навчальних закладів середньої ланки. Для нас байдуже, якої національності хлопчики та дівчатка. Усі вони — наші діти, діти України.
— А чи немає чогось такого в напрацюваннях румуномовних шкіл, що, на вашу думку, варто було б впровадити у повсякденну практику всіх с/ш України?
— У Чернівецькій області 27 шкіл нового типу — ліцеїв та гімназій. Серед них п’ять — із румунською мовою навчання. Скажімо, у нас є досить високого рівня румуномовний Новоселецький ліцей, який багатьом і багато в чому може послужити за приклад. Там на найвищому рівні викладають іноземні мови. Взагалі діти з румуномовних шкіл, порівняно з вихованцями шкіл звичайних, вивчають більше мов — дві іноземні, в обов’язковому порядку державну плюс румунську.
— Тобто, за ідеєю, вони мають бути освіченішими. Так воно й виходить?
— Принаймні до цього слід прагнути. І, погодьтеся, не лише румунським, а й усім нашим дітям.