У виступі чиновника Міністерства освіти і науки колись прозвучали слова про переїзд Харківського Національного університету ім. Каразіна до іншого міста України. Це неправда. Ані ректор університету професорка Тетяна Кагановська, ані декани та члени вченої ради не підтримали таку ідею. Університет народився й став таким, яким він є, завдяки Харкову, він надав місту тих рис, які тепер визначають його обличчя. Ще з радянських часів Харків вважався університетським містом, таким залишається й нині.
Свого часу Харківський університет був третім у Російській імперії. Його відкрито 1805 року, — на той час в Росії університети діяли тільки в Москві та Дерпті (нині Тарту). Не було ще університетів ані в Києві, ані у Варшаві. Навіть Казанський університет, указ про заснування якого імператор Олександр І підписав в один день із підписанням указу про заснування Харківського, було відкрито пізніше. Ба більше, Казанський університет засновано на честь бабці імператора. А ось у Харкові університет виник із місцевої ініціативи. Василю Каразіну вдалося переконати імператора, що харківці хотіли мати в місті університет і зібрали на це гроші. З іншого боку, він запевнив харківських дворян і міщан у тому, що імператор нібито мріє відкрити університет у Харкові, ось тільки трохи грошей не вистачає. І харківці, які мріяли зовсім не про університет, а про кар’єру військових для своїх синів, таки зібрали гроші. А імператор погодився на вмовляння патріота Харківщини та підписав указ.
Василь Каразін був справді непересічною людиною. Його погляди і вчинки набагато вагоміші для науки й освіти Російської імперії, ніж, скажімо, внесок Михайла Ломоносова. Попри те, що московський університет носить ім’я Ломоносова, добре відомо, і ніхто не заперечує, що створено його зусиллями графа Шувалова. А Каразін не лише зібрав гроші на університет, він збирав по Європі перших професорів, створював перші зібрання бібліотеки, закуповував наукове обладнання для університету. В університеті досі зберігають і використовують ці книжки та устаткування.
На час відкриття університету Харків значно поступався, скажімо, сусіднім Охтирці чи Чугуєву, де стояли козацькі полки. Але відкриття університету дало поштовх всебічному розвитку міста. Тут виникли театри, друкарні, газети, залізниця... Професори, науковці та студенти приносили місту світову славу. Серед професорів і вихованців університету були, зокрема, математики Михайло Остроградський і Олександр Ляпунов, чиї наукові результати увійшли до підручників університетів усього світу; Володимир Стеклов, ім’я якого носить Математичний інститут російської академії наук; Володи́мир Дрі́нфельд — лауреат Медалі Філдса з математики, відповідника Нобелівської премії...
Небезпідставно президент Національної академії наук України Борис Патон називав Харків столицею фізики в Україні. Саме потужні наукові школи Харківського університету з математики послужили підставою для створення тут 1928 року Українського фізико-технічного інституту (нині — Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут» — ННЦ ХФТІ). Від ХФТІ пішло чимало науково-дослідних інститутів України, зокрема харківський Фізико-технічний інститут низьких температур імені Б.Вєркіна, донецький Фізико-технічний інститут імені О.Галкіна, сумський Інститут прикладної фізики... Саме тісна, взаємовигідна, плідна взаємодія університету з науковцями міста є гарантією високої якості природничої освіти в Харкові. Коли в Радянському Союзі постало питання підготовки кадрів для ядерної галузі, саме Харківський університет, завдяки всесвітньо відомій якості фізико-математичної освіти та інтелектуальній і матеріально-технічній базі науково-дослідних інститутів (разом із п’ятьма іншими вищими закладами освіти країни), обрали базою для такої підготовки. Її забезпечував фізико-технічний факультет. З тих самих міркувань у Харкові було відкрито й радіофізичний факультет — для підготовки фахівців, здатних розробляти й експлуатувати складну техніку дальнього виявлення та супроводу повітряних цілей.
Війна, яку Російська Федерація розгорнула проти України у 2014 році, не була чужою чи далекою для харківського університету. На другому поверсі головного корпусу університету встановлено пам’ятну дошку з іменами вихованців, які на на тій війні загинули. Пригадую, на церемонії відкриття дошки звучало побажання, аби на ній не з’явились нові прізвища. Багато моїх колег пройшли службу у Збройних силах України на тому фронті. Запам’ятався такий випадок: професор біологічного факультету Сергій Утєвський брав на фронті відпустку на кілька днів для захисту докторської дисертації. Криваве крило війни зачепило багатьох співробітників і студентів: на тимчасово окупованих землях залишились або загинули близькі та рідні.
22 лютого 2015 року в Харкові відбулася мирна хода на згадку про події річної давності коли харківці виступили проти з’їзду депутатів усіх рівнів, який мав на меті оголосити харківську народну республіку. Як відомо, під час ходи спрацював вибуховий пристрій, що забрав життя чотирьох людей. Серед цих чотирьох був координатор євромайданівського та волонтерського руху в Харкові, учасник самооборони, громадський активіст, фізик-ядерник, випускник Каразінського університету Ігор Толмачов. Зусиллями фонду випускників на фасаді корпусу фізтеху було встановлено меморіальну дошку Ігорю Толмачову.
24 лютого ми з дружиною прокинулись о п’ятій годині від гучних вибухів. Ми, звісно, чули про скупчення російських військ поблизу кордонів України. Ми знали про підступні напади Росії на Грузію, Донбас, окупацію Криму. Але не вірили, що таке можливе з нами. За вікном, що виходило на північний схід, ми бачили пожежу на території сусідньої військової частини. На північний захід було перехрестя окружної та дороги на навколишні села і далі — до Російської Федерації. З перших днів звідти безперестанку гриміло: російські танкові колони сунули на Харків, українські захисники давали гідну відсіч. З вікна після боїв ми спостерігали стовпи диму. В соціальних мережах згодом бачили відео від українських вояків, де було видно підбиті ворожі танки, бронемашини, трупи ворогів... Обстріли траплялися регулярно — десь раз на годину.
Корпусу фізико-технічного факультету перепало в перші ж дні. Він розміщений уздовж білгородської траси, на півночі міста, в селищі П’ятихатки неподалік ННЦ ХФТІ. Спочатку повилітало скло у вікнах на фасаді, який дивиться на схід. Ракети влучили в лабораторію флуоресцентної спектроскопії кафедри медичної фізики та біомедичних нанотехнологій. У попередні роки за рахунок науково-дослідних робіт, які вела на кафедрі відносно молода наукова команда (завідувачка кафедри — 37-річна член-кореспондент НАНУ Валерія Трусова), з допомогою керівництва університету на кафедру придбали сучасне наукове обладнання. Все воно вигоріло внаслідок обстрілів. Згодом скло вилетіло майже в усіх вікнах. Ракети прилетіли до спортивного залу, зруйнували дах і стіни в навчальних аудиторіях та інших навчально-наукових лабораторіях.
Перепало й студентському гуртожитку: ракети розривалися не просто поруч із будівлею, а прилітали прямо в кімнати.
Спочатку частина студентів лишалась у гуртожитку, згодом ховались у підвалі сусідньої лікарні. Не роз'їжджалися, бо батьки багатьох опинилися на тимчасово окупованих територіях, з інших причин. Зрештою, роз'їхались усі.
Внаслідок ворожих обстрілів постраждав не лише фізико-технічний факультет університету. Ворог стріляв і по центру міста. Прямі влучення зруйнували корпус економічного факультету, спортивного комплексу університету, навчально-наукового «Інституту державного управління». Від вибухів повилітало скло в головному та північному корпусах університету на майдані Свободи.
Університет зазнав і тяжких людських втрат. За понад два місяці обстрілу російськими окупантами мирних житлових кварталів у Харкові, а також у боях за Харків загинуло дев′ять викладачів, співробітників та студентів університету.
Грішми не оцінити збитків і від вимушених змін у організації освітнього процесу. Студенти (включно з чотирма тисячами іноземців) і викладачі мусили масово полишати Харків. Навчання переведено в режим онлайн. Через COVID професори та студенти мають досвід такої роботи. Та хоч би якими розвиненими були сучасні інформаційні технології, живого спілкування професора зі студентами їм поки що не під силу замінити.
Попри все, університет продовжує працювати. Виходять у світ монографії його професорів. Студенти випускного курсу магістратури готують до захисту дипломні роботи. Працівники господарчої частини відновили водо- й електропостачання… Регулярно збирається на онлайн-засідання вчена рада університету. 16 березня вчена рада ухвалила рішення позбавити громадян країни-агресора почесних звань університету. Зокрема звання почесного доктора університету позбавлено ректора московського державного університету імені М. Ломоносова, академіка Віктора Садовничого, який, до речі, народився в селі Краснопавлівка Харківської області.
Незважаючи на війну та бомбардування, Харківський університет працює і готується 1 вересня прийняти чергове поповнення.