Минулий місяць був місяцем випускних іспитів у школах практично в усіх країнах. В Україні він називається ЗНО, у Китаї — гаокао, в Німеччині — Abitur, в Ізраїлі — психотест, в Англії — A-level тощо. Система тестів стала стандартом перевірки першого етапу життя юнаків і дівчат перед вибором професії. Але кожна країна підходить до своїх іспитів по-різному, залежно від цілей держави та запитів на фахівців. Природно, випускники і їхні батьки по-різному ставляться до головного іспиту в їхньому житті.
Треба сказати, що ідея таких іспитів не нова. У Європі зовнішнє тестування абітурієнтів уперше почали застосовувати в Німеччині.
Abitur — це кваліфікація, що присвоюється після закінчення середньої освіти в Німеччині. Ще 1788 року Пруссія вперше впровадила закон, який встановлює Abitur як офіційну кваліфікацію. У 1834 році Abitur став єдиним вступним іспитом в університети Пруссії. Сьогодні це єдине свідоцтво про закінчення школи в усіх землях Німеччини, яке дозволяє випускникові (або абітурієнту) перейти безпосередньо в університет. Під час випускних іспитів (Abiturprüfungen) студенти проходять тестування з чотирьох або п’яти предметів (принаймні один із яких — усний). Процедури різняться залежно від землі, але смисл залишається загальним.
Так само називаються випускні іспити в Литві та Естонії.
Думаю, що в Китаї — найбільш суворі й трагічні іспити. Зазвичай вони припадають на 7–8 червня, але нинішнього року через пандемію відбувалися 7–8 липня. Єдиний іспит проводиться в Китаї з 1952 року. Під час Культурної революції його тимчасово скасували, потім, 1977-го, відновили.
Іспити тривають 2–3 дні. Три предмети обов’язкові для складання повсюди: китайська мова, математика, іноземна мова. Зазвичай обирають англійську, але може бути також японська, російська або французька. Сім предметів на вибір — фізика, хімія, біологія, технологія (інформаційні технології або загальна технологія) і три гуманітарні: історія, географія та політологія. Пропонувати хабар у Китаї — марно. Батьків із першого класу взагалі не пускають у школу. Тому методів у батьків тільки два — «тиснути» на дитину впродовж усіх шкільних років і молитися. На жаль, у червні зазвичай фіксується сплеск самогубств серед випускників шкіл, які не витримують напруги та тиску з боку батьків і вчителів.
В Ізраїлі іспит складений із тестів, які включають запитання множинного вибору (англ. Multiple choice) з трьох напрямів: словесне (вербальне) мислення, кількісне мислення (математичні здібності) та англійська мова. З 2012 року до іспиту входить написання есе на задану тему, оцінка за есе включається в оцінку за словесне мислення. Сумарна оцінка виставляється за шкалою від 200 до 800 балів. Психометричний іспит проводиться кількома мовами: івритом, російською, арабською, французькою та іспанською. Крім того, проводиться комбінований іспит (мешулав) івритом і англійською, з поясненнями сімома мовами (в тому числі російською) і без завдань на знання рідкісних слів. Психотест складається з восьми частин множинного вибору (чотири варіанти відповіді на кожне запитання), на які приділяється по 20 хвилин, і одного письмового завдання (твір або есе), на яке дається 30 хвилин, якщо воно виконується івритом, і 35 — російською, англійською, французькою та іспанською мовами. Немає перерв між частинами, будь-яка пауза — за рахунок часу того, хто складає іспит. Не можна переходити до наступної частини до отримання відповідної вказівки або повертатися до вже пройденої частини. У кожній частині від 20 до 23 (у словесній частині івритом) запитань різної ваги. З восьми частин лише шість впливають на оцінку (по дві частини кожного з трьох видів — кількісне мислення, словесне мислення, англійська). Дві частини є т.зв. пілотними й слугують для контролю якості нових запитань та порівняння складності іспитів, що проходять у різні дати. Абітурієнтам невідомо, яка з частин — пілотна, і центр тестування настійно рекомендує ставитися до всіх частин іспиту однаково.
Абітурієнти отримують три оцінки: загальну, де блоки перевірки кількісного та словесного мислення становлять по 40%, а англійська — 20% від сумарної оцінки; «гуманітарно-орієнтовану» — з акцентом на оцінку зі словесного мислення — 60%, математику та англійську — по 20%; і «науково-орієнтовану», де 60% отримують за розділ «кількісне мислення», а по 20% — за словесне й англійську.
Результати іспиту дійсні впродовж семи років від дня проведення іспиту. Брати участь в іспиті можна необмежену кількість разів, однак мінімальний проміжок часу між іспитами становить близько шести місяців.
A-Level (GCE Advanced Exam) (дослівно — просунутий рівень іспиту GCE рівня А) — це предметна кваліфікуюча серія іспитів у Великій Британії та в країнах Британської Співдружності. Уперше такий іспит було впроваджено в Англії та Вельсі 1951 року, після чого ряд країн (включно з Сінгапуром, Угандою, Кенією, Маврикієм і Зімбабве) розробили кваліфікуючі іспити з такою самою назвою та схожим форматом. Отримання рівня A або еквівалентної кваліфікації зазвичай потрібне для вступу в університет. Підготовче навчання перед іспитом, як правило, забирає два роки. У перший рік більшість учнів вибирають 3–4 профільних предмети, які вони планують складати, але більшість зменшують кількість предметів до трьох на другому році навчання. Це тому, що університетські програми зазвичай побудовані на трьох обов’язкових іспитах. Формат екзаменів останніх років десять постійно змінюється під впливом критики університетів.
А що в Україні? Тут зовнішнє незалежне оцінювання (ЗНО) проводиться з 2004 року. Щороку умови та предмети трохи змінюються, але постійними залишаються українська мова, математика, фізика, хімія, біологія, географія, іноземна мова.
Оскільки від оцінки за іспити залежить вступ до вишу, вони посідають важливе місце в дискусіях про вищу освіту. Іспити в усіх країнах постійно зазнають критики. Оцінки за іспити великою мірою залежать від досвіду у розв’язанні специфічних для іспиту задач, від психологічного стану випускників шкіл. Тому є попит на численні фірми та репетиторів, котрі спеціалізуються на підготовці до конкретного іспиту. Заявляється, що така ситуація сприяє дискримінації за економічним статусом, оскільки сім’ї з низьким рівнем доходу не можуть дозволити собі оплатити курс підготовки. Існує й аргумент (застосовний також до тестів на IQ), що іспит дискримінує людей із певним типом мислення, який відрізняються від типу мислення упорядників іспиту.
В нас у країні суспільство розділене на прибічників ЗНО і його противників. Це не дивує, оскільки суспільство в нас розділене з кожного питання.
Принаймні важливо, що на сьогодні зовнішні іспити виступають стандартом у всьому світі.
Варто тільки розділяти випускні результати та іспити для вступу у вищий навчальний заклад. Це дві принципово різні речі й стикуються вони лише побічно. Перші свідчать про те, що людина засвоїла шкільну програму й може отримати атестат зрілості. Для вступу ж в університет потрібен інший рівень, ось його й має підтверджувати відповідне тестування.
У Європі на тему необхідності іспиту дискусій практично немає. Німці, наприклад, не розглядають нескладання іспиту як трагедію. Близько 50% випускників шкіл отримують Abitur, і це з урахуванням того, що гімназію закінчують приблизно 15% усіх учнів. Тобто вони довчаються у професійних навчальних закладах і згодом усвідомлено йдуть у вищі.
У Китаї ніщо не критикується, якщо це є рішенням партії та уряду, тому, як я писав вище, нескладання іспиту — страшна трагедія в сім'ї, й на подальшій кар’єрі дитини можуть поставити хрест.
Україна — демократична країна. Ми як суспільство маємо цінувати й розвивати свій інтелектуальний потенціал, давати підростаючому поколінню всі можливості та не погубити таланти бюрократією і формальностями.
Усі статті Едуарда Рубіна читайте тут.