Статті народного депутата Олександра Чубатенка і доктора технічних наук Сергія Азарова вражають своєю інфантильністю та наївністю. Газета «Дзеркало тижня» — серйозний орган друку, автори — дорослі люди, але пропозиції, які вони обговорюють на сторінках газети — законодавча підтримка виробництва програмної продукції, концепція розвитку Інтернету в Україні, — це чистої води ма-ніловщина.
На десятому році життя Української держави пора зрозу-міти, що інтереси Української держави й українського народу мають замало точок дотику. Виробництво програмного продукту і розвиток Інтернету поки що не є такою точкою. Як і через що — давайте розберемося.
Найжвавіший інтерес держави (тобто — політиків і чиновників) викликають ті сфери, де багато «швидких» грошей: торгівля бензином, газом, зерном, електроенергією і т.п. Внаслідок «державного інтересу» паливно-енергетичний комплекс і сільське господарство загнані в таку безвихідь, яка надто змахує на національну катастрофу. Галузі скромніші, приміром кондитерська, не викликають такого інтересу і за нормальних умов ринку цілком спроможні успішно розвиватися. Без будь-якого указу Президента «Про національну програму підтримки українського бісквіта» на українському ринкові місцеве виробництво цукерок, печива, тортів і бісквітів практично повністю витіснило імпорт і ціною, і якістю. Аналогічні процеси йдуть нині у виробництві меблів і у виробництві будівельних матеріалів. Тобто народ починає жити й працювати всупереч турботі держави.
Виробництво програмного продукту та послуги Інтернету — це не ті гроші, які приваблять нашу «політичну еліту». Обсяг ринку Інтернет-послуг сьогодні не перевищує обсягу ринку пейджингового зв’язку, через це не викликає і не викликатиме до себе більшого інтересу по-літиків, ніж пейджерний бізнес. І це не погано, а добре. За цих умов Інтернет-бізнес зможе й надалі розвиватися природно, під впливом попиту і технічних можливостей, а не під впливом політичних розбірок.
Ринок інформаційних технологій, у тому числі програмних продуктів і послуг Інтернету, має перспективу великого зростання, і це дає підстави думати, що наша держава до нього добереться. Використовуючи ентузіазм Чубатенка, Азарова та інших людей, які щиро вірять у корисність державної підтримки (а таких людей напрочуд багато), будуть ухвалені якісь закони, підписані якісь укази, зрештою з’явиться міністерство чи держкомітет Інтернету та відповідні бюджетні гроші чи позабюджетні фонди. Далі виникне ТОВ, як, приміром, «Єдині Інтернет-системи України» на чолі з колишніми не останніми особами Дніпропетровського обкому комсомолу чи облвиконкому. І отримає це ТОВ ексклюзивне право надавати послуги Інтернет на половині території України, а на іншій половині — такі самі права отримає ТОВ «Інтернет-союз Донбасу». І організують ці ТОВ бартер доступу в Інтернет на зерно і металопрокат. Борони нас, Боже, від державної підтримки Інтернету!
Чубатенко шкодує, що чимало програмістів України їдуть працювати до західних країн. Так, це відплив мізків, але якщо вони залишаться в Україні, то це буде загнивання мізків, ос-кільки на Троєщинському ринку мало шансів для виробництва інтелектуального продукту. Створення програмістських технопарків — це поки що мрія, яку не можна здійснити без інтеграції цих технопарків у світовий ринок. Таку інтеграцію ні законами, ні указами не створити. Тут може допомогти робота вітчизняного професіонала на західному ринку, яка, звичайно, може привести до того, що людина назавжди там залишиться, а може й до того, що він створить свій бізнес в Україні.
Кращого засобу інтегруватися у світовий ринок, ніж робота і ведення бізнесу в західних країнах, не придумати. Приклади вже є. Американська фірма «Айкон дженетикс», створена академіком НАН України Юрієм Глєбою, уже спроможна бути джерелом замовлень для цілого академічного інституту. Це було б неможливо, якби Глєба не попрацював кілька років у західних компаніях.
Два приклади з галузі програмного забезпечення. Хар-ківську компанію «Телесенс Україна», що успішно продає програмне забезпечення грандам світового ринку телекомунікацій, створив наш колишній співвітчизник Геннадій Ман, у якого свій комп’ютерний бізнес у Німеччині. Нещодавно у Вінниці успішно стартувала компанія «Андромеда», 100% програмної продукції якої купує західний ринок. Створено вона Едуардом Черновим, який два десятки років до приїзду у Вінницю займався маркетингом комп’ютерної продукції в США і Західній Європі. Ні Ману, на Чернову Українська держава нічим не допомагала, та вони й не потребують цієї допомоги. Поєднання знання світового ринку з дешевою кваліфікованою працею — ось джерело успі-ху. Через це не сумувати потрібно з приводу від’їзду наших співвітчизників на роботу за кордон, а радіти.
Які ж конкретні пропозиції можна зробити? Перше: держава в галузі інформаційних технологій повинна зробити те, що в принципі неможливо зробити силами підприємців — забезпечити якісне викладання інформаційних технологій та англій-ської мови в школі. Друге: держава повинна якнайменше регулювати діяльність в галузі інформаційних технологій, ос-кільки нічого хорошого від такого втручання не вийде.