Тихо і без великого ажіотажу пройшла важлива подія — презентація сигнальних примірників двох томів «Великої української енциклопедії» (ВУЕ) — національної енциклопедії універсального типу. Велике твориться в тиші…
Чому створення цієї енциклопедії важливе для країни? Тому що для кожної нації, яка себе поважає, це є елементом престижу й авторитету, мірилом розвиненості суспільства та його культури, можливістю репрезентації держави на світовому рівні. Варто було привернути до енциклопедії увагу всіх засобів масової інформації, всієї громадськості — до створення унікального інтелектуального продукту. Але, на жаль…
Досі єдиною українською універсальною енциклопедією була багатотомна «Українська радянська енциклопедія» (УРЕ), над якою ще з 1959-го і по 1985 рік працювала спеціально створена Головна редакція УРЕ під керівництвом Миколи Бажана. Відтак, із часу виходу в світ останнього тому минуло вже понад три десятиліття. За ці роки радикально змінилося суспільство — замовник енциклопедії, а отже, змінилися й вимоги до принципів укладення, передусім до змісту певних циклів знань, їх тлумачення та способів подання.
Створення «Великої української енциклопедії» було започатковане відповідно до указу президента України 2013 року. Завдання покладене на створену відповідно до цього ж указу Державну наукову установу «Енциклопедичне видавництво».
Визначилися з основною метою універсальної енциклопедії— подати для найширшого читацького загалу в стислій і доступній формі системний набір сучасних достовірних наукових відомостей з усіх галузей людських знань у зручному для користування форматі, адекватному модерному розвиткові інформаційних технологій.
Це дасть можливість широко залучити потенціал українських інтелектуалів (тих, хто працює як на теренах України, так і поза її межами), сприятиме розвиткові наукових досліджень, підвищенню рівня освіти в Україні та популяризації найсучасніших знань серед широкої громадськості.
Енциклопедія стане першим у незалежній Україні універсальним зводом знань, який запропонує найважливіші довідкові матеріали практично з усіх галузей та виробничої діяльності і міститиме понад 80 тисяч гасел (термінів). Чимало їх вводиться в енциклопедичний обіг уперше.
Основою проєкту «Велика українська енциклопедія» є україноцентричність — за усталеною для універсальних енциклопедій традицією, частка власне національного матеріалу в ВУЕ становитиме не менше третини обсягу видання. Серед головних принципів — вивіреність і об’єктивність інформації, уникання будь-якої упередженості.
«Велика українська енциклопедія» буде створена у двох версіях — друкованій та електронній (е-ВУЕ). До речі, всесвітньовідома енциклопедія Britanica спочатку відмовилася від друкованої версії на користь електронної, але кілька років тому поновила її.
Електронна версія ВУЕ — унікальна, оскільки її готують не як аналог друкованої, а як цілком самостійний мультимедійний проєкт е-ВУЕ. Тут широко застосовуються інтерактивні та мультимедійні засоби. Статті доповнені аудіо-, відеоматеріалами, ілюстраціями — світлинами, картами, схемами, графіками, діаграмами, малюнками.
Сьогодні кожен охочий може ознайомитися з наповненням портальної версії енциклопедії й навіть стати одним з авторів.
Часто запитують: а чим електронна ВУЕ відрізняється від інших електронних ресурсів, зокрема популярної Вікіпедії? На відміну від ВІКІ, більшість статей е-ВУЕ — авторські, причому написані провідними фахівцями України — викладачами закладів вищої освіти, співробітниками наукових інститутів, експертами галузей народного господарства. Наявність висококваліфікованого автора є запорукою перевіреності та достовірності інформації.
Крім того, унікальність е-ВУЕ полягає в тому, що користувачі можуть обрати різні варіанти пошуку: за ключовими словами, за тематикою предметної галузі, за типом чи семантикою інформаційного об’єкта.
Розміщення «Великої української енциклопедії» на спеціально створеному порталі уможливлює кілька її унікальних якостей.
По-перше, оновлення контенту, підтримку належного рівня та актуальності даних без републікації всього змісту.
По-друге, різнорівневу аудиторію. Онлайн-енциклопедія покликана забезпечити органічне поєднання різних рівнів викладу інформації, спрямовуючи читача з допомогою перехресних посилань від довідкової статті рівня мікропедії до статей, що висвітлюють питання на глибшому, деталізованому рівні.
По-третє, комплексність подання матеріалу. До комплексу посилань включено матеріали галузевих енциклопедій та довідників, що забезпечить користувачів доступом до широкого й різнорівневого комплексу фахових енциклопедичних статей.
По-четверте, пошук інформації. Онлайн-енциклопедія із гнучкою та зручною системою пошуку й гіперпосилань створює сприятливі умови для якісних досліджень.
По-п’яте, використання нових інтерактивних технологій шляхом долучення користувачів до процесу творення енциклопедії без шкоди для її структурної логіки та наукового рівня текстів.
В електронній версії енциклопедії статті з’являються на порталі за ступенем готовності, а не за черговістю літер алфавіту. Це означає, що стаття на букву «Я», наприклад, може вийти раніше, ніж стаття на букву «Б». Окрім того, за рекомендаціями експертів та авторів, ми розширюємо діапазон словникового простору — постійно шукаємо додаткові джерела для верифікації й доповнення гасел реєстру; продовжуємо формувати бібліографічну базу до статей ВУЕ та банку даних авторів. У планах — створення медіатеки та енциклопедійного архіву на порталі.
Сьогодні над підготовкою друкованої й електронної версій ВУЕ працює невеликий колектив Державної наукової установи «Енциклопедичне видавництво». Найактивнішими авторами є викладачі закладів вищої освіти. Кілька листів-звернень Міністерства освіти і науки щодо підтримки проєкту створення «Великої української енциклопедії» мали резонанс: у нас з’явилися партнери. На нашому сайті та на порталі е-ВУЕ є перелік закладів вищої освіти, з якими укладено угоди про співпрацю.
З болем констатуємо, що окремі наукові установи чи фахівці відмовилися співпрацювати над проєктом через відсутність гонорарів або ж уважаючи проєкт державної ваги справою лише однієї установи. На жаль, не переконали й не заохотили наших науковців ні постанови президії НАН України, ні листи-звернення з проханнями про співпрацю. Наявність висококваліфікованого автора у виданні — запорука перевіреності та достовірності інформації. Більшої підтримки й активності бажано б мати від установ НАНУ.
Хоча до складу Головної редакційної колегії здебільшого входять саме представники академічних інституцій, але, на жаль, особливої активності академіків серед авторів непомітно. Щоправда, майже в усіх відділеннях НАН України (у дев’яти відділеннях із 14) створено експертні групи, які надають фахову експертизу авторських статей, надісланих до ВУЕ. Ми вдячні академікам — секретарям відділень та очільникам академічних інститутів за співпрацю (Інституту історії України НАНУ, Інституту літератури ім. Т.Шевченка НАНУ, Інституту української мови НАНУ, Інституту філософії ім. Г.Сковороди НАНУ (відділення релігієзнавства), Інституту програмних систем НАНУ та ін.).
З огляду на те, що більшість статей ВУЕ — авторські, звісно, хотілося б долученості професіоналів усіх наукових галузей, які були б глибинно заангажовані в ту чи іншу проблему, присвятили своє наукове життя її вивченню, були б пізнаваними в царині конкретного дослідницького простору.
Хотілося б бачити й відчувати більшу зацікавленість держави у створенні важливого інформаційного продукту. Ми підготували спеціальний ролик для трансляції на каналах ТБ, але, на превеликий жаль, не заручилися підтримкою жодного з каналів (хоча й надали відповідні документи).
Жаль, що жодна з благодійних організацій чи різноманітних фондів, до яких розсилали листи з проханням долучитися до проєкту, теж так і не відгукнулися. Створення національної енциклопедії не може бути справою однієї установи, це має стати справою всієї держави! Йдеться про іміджевий інтелектуальний продукт нації!
Інколи чуємо запитання: «А чи варто в умовах тяжкої ситуації на Сході України, в умовах війни та кризи взагалі говорити про універсальну українську енциклопедію?». Переконані: варто! Можливо, всупереч усій складності ситуації. Легких часів не буває. І проблеми повторювані.
Завжди апелюю до ситуації столітньої давності. Так, в умовах Першої світової війни, узалежненого існування українських земель у складі двох імперій українство спромоглося на видання першої модерної українознавчої енциклопедії. Підготовча робота над цією енциклопедією розпочалася у 1909–1911 роках у середовищі петербурзької української діаспори та ряду російських вчених, прихильних до української справи. І хоча робочою мовою було визначено російську, саме назва проєкту декларувала його українську спрямованість. Ідеться про працю «Украинский народ в его прошлом и настоящем». Перший том цієї енциклопедії вийшов замість 1912-го у 1914 році. Причини такої затримки — недостатнє фінансування. Однак були і суб’єктивні чинники, про які писав у своїх листах ініціатор цього проєкту видавець Петро Стебницький. Особливо він звинувачував інтелігенцію, яка мала б докласти всіх зусиль до просвітлення нації, а натомість не спроможна навіть виконати свої особисті зобов’язання. Відтак, він наголошував, що не лише перепони з боку царської адміністрації гальмували процес видання енциклопедії, а здебільшого безвідповідальність самих українських авторів, відсутність злагоджених дій і підтримки.
Згадуючи цю історію, можна провести паралель із сьогоднішньою ситуацією. І все ж таки маємо надію, що, попри всі негаразди й складнощі, плодом спільних зусиль постане інтелектуальна візитівка нації й паспорт держави — «Велика українська енциклопедія». Особливо хочеться подякувати всім, хто вже долучився до створення «Великої української енциклопедії» й самовіддано (це не пафос, а констатація реалій), наполегливо, а часом виснажливо працює над створенням інтелектуального унікального продукту.
Пошук авторів і меценатів триває. Творимо «Велику українську енциклопедію» спільно!